Головна
 

ЄЕ: Нова Кримська війна

16 квітня 2008, 16:02
0
2

Московський мер знову згадав про Крим і Севастополь. Політика взаємного тиску зумовлена постімперськими комплексами Росії та відповідним обуренням лідерів незалежних держав, пише Михайло Петров у німецькому тижневику Европа-Экспресс

Московський мер знову згадав про Крим і Севастополь. Політика взаємного тиску зумовлена постімперськими комплексами Росії та відповідним обуренням лідерів незалежних держав, пише Михайло Петров у німецькому тижневику Европа-Экспресс

Опублікована в Известиях стаття Юрія Лужкова 'Росія. Україна. НАТО. Крим' справила сильне враження на співвітчизників. Дійшло до того, що один відомий московський соціолог написав у себе в інтернет-щоденнику такі апокаліптичні рядки: 'Справді, справа йде до війни. Жодне покоління в Росії за останні століття не минали військові негаразди. І не нам порушувати цю сумну закономірність'.

Треба віддати належне столичному мерові: текст, опублікований ним у центральній російській газеті, справді викликає сумні думки. Якщо викладати тезово, то Юрій Михайлович зі своїми спічрайтерами написав досить агресивну статтю. Він звинуватив Україну, яка зібралася в НАТО, у відмові від Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, укладеного між Москвою і Києвом десять років тому. Розвиваючи цю думку, Лужков повідомив, що з території України НАТО буде реально загрожувати Росії. А якщо так, сказав він, то настав час ворогувати. Тобто розривати Договір про дружбу і піднімати питання про територіальну приналежність Криму і Севастополя. Причому вирішувати це питання треба на основі справедливості і 'в інтересах Росії'. Адже 'зрештою, те, що Крим хоче додому не є таємницею ні для одного політика, соціолога чи просто чесно мислячої людини'.

У перекладі з мерської на російську усе це означало, що чесно мислячий Юрій Михайлович закликає до перегляду кордонів з Україною. Щоправда, це не було сенсацією: схожі думки Лужков висловлював ще в єльцинські роки. Але тоді це було його особистою думкою, висловленою в рамках неприборканої російської свободи слова. І тільки тепер, в епоху Путіна, ризиковані його промови набули майже офіційного статусу. У поєднанні з політикою Кремля і косовським прецедентом, який розв'язав руки сепаратистам усього світу.

Думка Києва стосовно цього добре відома. Думка Заходу також не є таємницею. От окремі російські громадяни і прийшли до висновку, що настають останні часи. Зрозуміло, піддаватися цим панічним настроям не варто.

На мій погляд, холод у відносинах між Росією й Україною, як і в інших конфліктах колишньої метрополії з колишніми колоніями, мало зв'язаний з територіальними проблемами. Скоріше, мова йде про психологію. Про постімперські комплекси, стосовно політики Кремля. Про прагнення якомога жорсткіше відповісти на незалежність, якщо мова йде про колишні республіки непорушного Союзу.

Сюжет не міняється в залежності від ідеологічних вподобань російського партнера. Диктатор Лукашенко, запальний грузинський демократ Саакашвілі, простодушний ліберал Ющенко - усі вони приречені доводити президентові РФ свою незалежність. Єдине що батька позбавлено свободи маневру: йому нікуди бігти від Росії. Інші, майже не оглядаючись, ідуть на Захід. У цьому плані межовим у конфлікті Москви з Києвом став рік 2004-й. Росія мала свого кандидата у президенти України, якого особисто підтримував і двічі привітав з перемогою російський лідер, більшості громадян Незалежної - свого. Трохи пізніше Путін спробував натиснути на Ющенка, різко піднявши ціни на енергоносії, - у Києві заговорили про Чорноморський флот, якому не місце в Україні. Дискусія про ціни відновилася - Україна кинулася в НАТО.

Тоді усе стало політикою. Вартість нафти і газу, а також ціни за транзит. Трикутник Вашингтон - Київ - Москва. Історичні сюжети. І що голосніше в Росії говорили про 'зрадника' Ющенка, то більше Україна рвалася на Захід. Сьогодні доходить уже до того, що Віктор Андрійович наказує своїм землякам святкувати 350-річчя перемоги над 'москалями' у битві під Конотопом, а Голодомор оголошує геноцидом українського народу і відповідальність за цей злочин готовий покласти на Росію - правонаступницю СРСР. Хоча серед десятків тисяч селянських родин, які загинули від голоду на початку 30-х рр. минулого століття, були і росіяни, і казахи, а сам злочин мав виключно класовий характер. Однак це не дивно: політичний скандал має свої закони, які не завжди узгоджуються з історичною правдою і здоровим глуздом.

А маразм розвивається на очах, і от вже в російському таблоїді, патріотичному на свій лад, читаємо про 'українських шпигунів', арештованих недавно у справі британської компанії ТНК-ВР. Усі думали, що ці нещасні брати Заславські просто потрапили під каток холодної війни між Москвою і Лондоном, а вони, виявляється, 'за дві години до початку переговорів' Путіна з Ющенком викрали через 'Газпром' якісь документи з викладом якогось 'російського плану'. Що нібито дало змогу Віктору Ющенку упевнено почуватися, розмовляючи з Володимиром Путіним, а ще раніше Юлії Тимошенко 'роздути газовий скандал з Росією і якийсь час успішно бойкотувати угоди російського й українського президентів про погашення української заборгованості та умови постачань і транзиту російського газу'.

Такі нині новини в таблоідах. Подібні й на сторінках центральної преси, де московський мер лякає своїх і чужих громадян загрозою нової Кримської війни. А в коментарях читачі інтернет-щоденника уже всерйоз обговорюють достоїнства і недоліки обох армій, роблячи висновок, що до війни вони підготовлені погано. І сперечаються про те, чиє військо гірше.

Це дає надію. А ще сильніше тішить той факт, що, усупереч усім провокаціям політиків, народи Росії та України слабко втягнені в скандали і конфлікти. Як і колись, вони їздять один до одного в гості. Відвідують родичів. Їздять на заробітки. Закохуються та укладають міжнаціональні шлюби.

І це вселяє оптимізм такої сили, що будь-яка апокаліптика здається маренням. Як і запеклі дискусії в різноманітних блогах, де рубаються на смерть патріоти імперії та борці за незалежність. Подібно політикам, вони сперечаються дуже голосно, але кількість їх, за спокійного підрахунку, є дуже невеликою, і від свого народу кожний з них страшенно далеко. І той, хто обзиває 'фашистом' і 'бандерівцем' Віктора Ющенка, і той, хто останніми словами обзиває російського гаранта. Однак те, що прийнято називати політикою, ще довго буде отруювати відносини між Росією та Україною. Сказав же Путін, що розпад Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття, а від трагедії оговтатися дуже непросто. І поки не зійде з російської сцени це покоління трагіків, конфлікти будуть продовжуватися, то затихаючи на час, то розпалюючись знову. А вразливі громадяни, наслухавшись своїх вождів, знову будуть висловлювати катастрофічні погрози, які, на щастя, не збудуться ніколи.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах