Головна
 

The Baltimore Sun: Український Голодомор більше не приховує завіса мовчання

9 червня 2008, 16:30
0
24

Григорій Геращенко розповідає свою історію, активно жестикулюючи жилавими руками. Він дістає вирізки з газет, записи свідчень очевидців і намальовані олівцем карти. Він говорить як людина, яку переслідують примари пам'яті і десятиліття вимушеного мовчання, пише Меган Стек у статті для американської газети The Baltimore Sun

Геращенко 89 років, він один із небагатьох живих українців, які пережили на початку 30-х років радянський голод. Як інші люди, які пережили цю трагедію, а також як деякі історики, він вважає, що голод в Україні, який тут називають Голодомором, був актом геноциду, спрямованим на знищення українців.

Він хоче, щоб світ визнав Голодомор і заговорив про нього.

'Росія боїться, що ми звинуватимо Москву в організації цього геноциду й у знищенні українських сіл, - говорить він, - вони намагаються сказати, що під час голоду гинули і росіяни, але ви їх не слухайте'.

Після десятиліть мовчання в радянську епоху і після спростувань влади, сталінський голод став хворобливою темою, що є однією з причин посилення напруженості між Росією й Україною.

Кампанію за міжнародне визнання голоду геноцидом очолює нове покоління українців, які тягнуться до Заходу, і насамперед Віктор Ющенко. Вони вважають, що визнання геноциду підсилить незалежність України від Росії, допоможе їй усвідомити себе як окрему державу, об'єднану національною трагедією.

'Російська історія'

'У школі нас навчали тільки історії Радянського Союзу, яка, фактично, була історією Росії, - говорить український історик і дослідник Голодомору Станіслав Кульчицький, - зараз Україна пізнає власну історію. Ми дізнаємося про наші перемоги і про наші трагедії. Картина минулого орієнтує національну самосвідомість людини'.

Битва за формування пострадянської самосвідомості України та її симпатій йде на всіх рівнях: на міжнародній арені й усередині країни, а також серед різних груп населення цієї нації, яка розривається між своєю відданістю Росії і лояльністю Заходові.

Але найактивніша боротьба точиться на фронті історії України, її культури і мови. У сьогоднішній Україні (а її назва означає 'окраїнна, або прикордонна земля') найменш значним жестам надається величезне значення. Деякі українці незадоволені, коли англомовні гості вживають назву їхньої країни з артиклем - начебто це просто одна з багатьох окраїн Росії.

'Він українець'

'Він буде говорити українською мовою, - відрізав помічник прозахідного депутата парламенту, коли його запитали, чи зможе його начальник дати інтерв'ю російською мовою, - він українець, і буде говорити українською мовою'.

Україна веде активну кампанію з витиснення російської мови. Навіть назва її столиці [ англійською мовою] пишеться тепер в українізованій версії - 'Kyiv'. А вчителі, тим часом, по-іншому почали розповідати про найрізноманітніші антиросійські історичні фігури - від козаків 18-го століття до борців з радянською владою в Другій світовій війні. Тепер ці люди стали позитивними і навіть героїчними особистостями.

Ця тенденція дратує росіян, у яких усе ще сильне ставлення до України як до частини своєї країни, і багато хто з низ сьогодні відчуває ностальгію за Союзом Радянських Соціалістичних Республік. Володимир Путін, який після закінчення президентського терміну став прем'єр-міністром Росії, скаржиться на нову інтерпретацію української історії.

'Такі недружні кроки затьмарюють атмосферу взаємин між двома нашими країнами, - писав Путін своєму українському колезі, ще президентом, - вони можуть серйозно вплинути на двостороннє співробітництво в різних галузях.

Оголений нерв

Проблема Голодомору, напевно, найбільш хвороблива. Геращенко згадує про минуле так. Він приїхав додому з піонерського табору, щоб допомогти в збиранні врожаю. Але весь цей врожай до останнього зернятка відправили в Росію. Він згадує той день, коли до них у дім прийшли солдати і забрали останнє борошно і молоко. Він пам'ятає, що голод насувався настільки невблаганно і став таким страшним, що їхня сусідка-вдова убила свою чотирирічну дочку і зварила її труп, щоб вижити.

Спочатку він допомагав ховатися тіла своїх однокласників, але незабаром жителі настільки звикли до смерті, що почали залишати трупи на вулиці. Під час голоду вмерло не менш трьох з половиною мільйонів українців, тим, хто вижив радянське керівництво наказало мовчати.

'По будинках ходили агенти і говорили: 'Ніякого голоду не було. Забудьте про нього. Не говоріть ані слова, - згадує Геращенко, - якщо почнете бовтати, якщо вимовите хоча б слово 'голод', те поїдете в Сибір''.

Сьогодні все інакше.

Прохання до Буша

Вимовляючи тост під час обіду з президентом Бушем, який був у квітні в Києві, Ющенко попросив його визнати Голодомор як акт геноциду.

'Ми будемо безмежно вдячні', - сказав він.

Буш на це не пішов. Але він відвідав меморіал жертвам голоду. Кам'яний пам'ятник жертвам зроблений у вигляді ангела, знаходиться він біля увінчаного золотими куполами Михайлівського собору. На ньому є напис 'Жертвам злочинних діянь більшовицького режиму' і 'Український холокост'.

У 2007 році Ющенко провів закон, відповідно до якого заперечення Голодомору і Холокосту є злочином і карає тюремним ув'язненням. Деякі українці, що бояться погіршення і без того напружених відносин з Москвою, розкритикували президента.

'Я почуваю себе так, начебто ми живемо в 1937 році, начебто ми розмовляємо, і я говорю, що Голодомор існував, а ви говорите, що сумніваєтеся в цьому. Тоді я пишу на вас заяву, несу її у відділення міліції, і проти вас заводять справу, - говорить лідер опозиційної Соціалістичної партії Олександр Мороз, - це ідіотизм. Ми перетворюємо наших співвітчизників у ворогів один одному'.

Обурення Росії

Але українська риторика уже викликала обурення в Росії. Ніхто не заперечує, що коли Сталін у часи насильницької колективізації відбирав у селян врожай, загинули мільйони українців. Але офіційні особи в Москві говорять, що за Сталіна від голоду померла величезна кількість радянських селян, причому не тільки в Україні. Загинули мільйони в Росії, у Казахстані, в інших частинах Радянського Союзу. Вони заперечують, що українців знищували цілеспрямовано.

'Немає жодних історичних доказів того, що голод був організований за національною ознакою, - заявила в квітні російська Держдума у своїй резолюції, - його жертвами стали мільйони громадян Радянського Союзу, які представляють найрізноманітніші нації і народності, і, які жили переважно в сільських районах країни... Дана трагедія не має і не може мати підтверджених у міжнародному масштабі ознак геноциду, і її не можна використовувати як інструмент для сучасних політичних спекуляцій'.

Навіть нобелівський лауреат Олександр Солженіцин, якого вигнали з СРСР за правдиве літературне зображення радянської несправедливості, у квітні виступив проти українців.

'Провокаторський крик про 'геноцид' став зароджуватися через десятиліття, - написав він у газеті 'Известия', - спершу таємно, у затхлих шовіністичних головах, злобливо налаштованих проти [Росії], а от тепер піднісся й у державні кола нинішньої України'.

НАТО: вступати чи ні?

Суперечка посилилася на тлі росту напруженості між двома сусідніми країнами, які тісно зв'язані давніми релігійними й історичними узами.

Українське суспільство розкололося в думці про те, чи повинна країна вступати в НАТО чи ні. Багато людей вважають це найважливішим питанням вибору між Росією і Заходом.

'Це певним чином остаточний вибір, стратегічний, навіть цивілізаційний вибір на користь приєднання до Заходу, - говорить директор київського Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко, - Росія сьогодні дуже стурбована нашою історією, назвами наших вулиць, кого вважати героєм, а кого ні, питаннями голоду, тим, що написано в наших підручниках. Такий стан наших взаємин. Вона як і раніше думкою є в рамках колишньої імперії'.

Старі спогади

Геращенко, який мешкає в скромній квартирі з дружиною і кішкою, точно знає, чого він хоче для своєї країни. Він на все життя запам'ятав, як живуть люди на Заході, коли молодим солдатом йшов дорогами Австрії і Чехословаччини. Пам'ять про це залишилася, і на її основі з'явилося націоналістичне бажання бачити Україну за межами російської тіні, поруч з Західною Європою.

'Ми тут сьогодні не досягли й одного відсотка того, чого вони досягли вже в той час, - говорить він, - я порівнюю нинішню ситуацію в Україні з тим, що було в них тоді, і можу сказати, що вони були більш розвинутими'.

Але ще більше він хоче поділитися своїми спогадами про голод.

'Ми усі мовчали, - заявляє він, - а зараз тих, хто може про це розповісти, залишилося зовсім небагато'

ИноСМИ

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах