Головна
 

The Times: Україна: довга пам'ять

23 червня 2008, 10:14
0
5

Ще у 1946 році Джордж Оруелл (George Orwell) з гіркотою писав про 'туман неправди і дезінформації, якій оточує такі теми, як голод в Україні. . . '. Цей туман не розсіявся і сьогодні - навіть після падіння комунізму, пише британське видання The Times

Цього року виповнюється 75 років жорстокому голодові в Україні, відомому як Голодомор. Мільйони селян стали жертвами насильницької сталінської колективізації. Влади України споруджують до цієї дати серію національних пам'ятників; Росія виступає проти.

Пам'ять про Голодомор нерозривно зв'язана з політикою. Президент України Віктор Ющенко домагається підтримки країн Заходу у визнанні Голодомору актом геноциду. Росія ж виступає проти цієї кампанії, вважаючи її чисто політичним ходом з націоналістичним забарвленням.

Звичайно, одна з найбільших гуманітарних катастроф минулого століття має мати свою історичну категорію. Однак те, як сьогодні відзначається ця подія, може привести до різкого загострення відносин між Україною і Росією, а також посилити недовіру Кремля до Заходу.

У даному випадку вина лежить на плечах російського режиму, поведінка якої стає усе більш дивною. Голод був не тільки в Україні, але й в інших регіонах Радянського Союзу, це вірно. Однак якщо результат голоду був однаковий для усіх, то мета кампанії Сталіна була очевидною і жорстокою: зруйнувати зв'язок селян із землею й убити в українському селянині почуття своєї національної приналежності.

Ніхто не пролив на цей історичний епізод стільки світла, скільки історик Роберт Конквест (Robert Conquest) у своїй книзі 'Врожай горя' (The Harvest of Sorrows), у якій він розповідає про те, як влада безжально використовувала голод як політичний інструмент руйнування нації. Українські кордони були закриті; українських селян виганяли з російських сіл і залишали помирати від голоду. Слово 'геноцид' було придумане вже після війни і найчастіше справді політизоване - але стосовно знищення Сталіним українського селянства воно навряд чи може вважатися перебільшенням.

І це не Україна розмахує націоналістичним порядком денним. Це Росія з Володимиром Путіним і Дмитром Медведєвим (так у тексті - прим. пер.) постійно займає у відносинах з колишніми республіками Радянського Союзу непримиренні й обструкціоністські позиції. Замовчування національної суті Голодомору - це продовження лінії Росії, початої ще в 2004 році з втручання в українські вибори і продовженої в 2006-м економічною блокадою Грузії.

Останнім часом західні демократії реагують на це надто м'яко, з'являючись не стільки в ролі пильного вартового, скільки в ролі килимка для ніг. Зовсім недавно, у квітні, Росія продавила не допуск Грузії та України до першого етапу вступу в НАТО. Визнання відверто національного характеру голоду - це питання історичної правди. Ми виграли 'холодну війну' у тому числі і потім, щоб усі держави визнавали факти і власні помилки.

Боротьба між Заходом і Сходом не була ні випадковою, ні помилковою: вона була неминучим результатом сталінської дипломатії як у період об'єднання з Заходом під час війни, так і після неї. Ця була не просто конкуренція за вплив - це була суперечка ідеологій, суперечка між силою держави і свободою людини.

І якщо сьогодні ми стримаємо своє ставлення до злочинів Сталіна в інтересах полегшення відносин з нинішніми мешканцями Кремля - це буде зрадою і тій боротьбі, і узагалі всій історії. Відносини між країнами стають то гірші, то кращі; але жертви історії повинні залишитися в ній назавжди.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах