Головна
 

Frankfurter Allgemeine: Порох у Севастополі

4 липня 2008, 03:26
0
2

Про особливості національної свідомості українців по обидва береги Дніпра та причини, що її визначають, пише Конрад Шулер у виданні Frankfurter Allgemeine

Після того як Путін став другою особою в державі, відносини між Росією і Україною не поліпшилися. Президент України Ющенко як і раніше хоче, щоб його країна увійшла до НАТО, а загороджувальний вогонь з боку Росії після вступу Медведєва на посаду наступника Путіна швидше посилився, ніж зменшився. При цьому Москва кілька разів переступала червону лінію, наявність якої Кремль раніше завжди визнавав: дипломати і політики останнім часом неприкрито погрожують, що Україна може розколотися, якщо і надалі прагнутиме до НАТО.

Перші подібні погрози прозвучали з вуст мера Москви Юрія Лужкова, який в травні на честь святкування 225-річчя російського Чорноморського флоту висловив думку, що порт Севастополя, який сьогодні розміщений на Кримському півострові, що належить Україні, з правової точки зору досі належить Росії. У червні посол Росії в НАТО Рогозін, за повідомленням інформагентства Інтерфакс, заявив про те, що Чорноморський флот, не зважаючи на домовленості між Києвом і Москвою, не покине в 2017 році Севастополь, і, якщо Київ має серйозні наміри вступити до НАТО, російські брати піднімуться там, а також на сході України, і тоді країна може розвалитися на частини.

Тим самим Москва (хай доки і через дійових осіб другого плану) почала тиснути на Україну в такий спосіб, яким вона вже давно тисне на колишні радянські республіки Молдавію і Грузію – за допомогою сепаратизму. У обох країнах ось вже багато років за підтримки Москви в таких сепаратистських регіонах, як Абхазія і Придністров'я, існують режими з мафіозними структурами, влада яких ґрунтується на проросійськи налаштованих групах населення. Як у Молдавії і Грузії, так і в Україні існує значна російськомовна меншість, і, як і там, в Україні вона представлена в певних регіонах – на сході і півдні чорноморського узбережжя. Дискусії про те, чи може стати ця меншість тим рушієм, який розколе країну, ведуться часто. Дослідження, проведене київським Центром імені Разумкова восени минулого року, дало наступні результати.

На перший погляд вони виглядають швидше заспокійливими. В  Україні в цілому вже декілька років спостерігається зменшення російської складової. Лише у період з 2006 по 2007 рік частка українців, які рідною мовою називають російську, скоротилася з 31 до 26%. При цьому швидкоросла меншість, що становить на сьогоднішній день 22%, називає себе двомовними, що свідчить про те, що по той бік етнічних відмінностей на перший план все-таки виходить загальне. Одночасно з цим середовище, яке в культурному плані ідентифікує себе з Радянським Союзом або Росією, схоже, вимирає. Тоді як серед громадян України віком понад 60 років вірність цим традиціям демонструють близько 40%, у віковій групі до 29 років – це лише 16,5%.

До того ж зростає і число тих, хто називає себе українцями, і навіть серед тих, хто іменує себе росіянами, половина розглядає себе і як патріотів України. Подібна тенденція характерна як для України в цілому, так і для її проросійського сходу і півдня. Тут в 2007 році група тих, хто називає себе в культурному плані українцями, вперше за чисельністю перевершила групу прибічників російських або радянських культурних традицій. При цьому приєднання до Росії або розкол більшість респондентів  відкидають.

Тобто у сепаратистів немає жодних шансів? Якщо більшість росіян між Бугом та Доном і є хорошими українцями, то у них є і певні особливості. В першу чергу, в око впадає те, що, незважаючи на свої очевидні симпатії до України, вони всім серцем ще пов'язані із старою Росією. Переважна більшість респондентів на сході і півдні, наприклад, зізналися, що їм ближче населення Росії, ніж Західної України, і більшість з них дратує той факт, що російська мова не є поряд з українською державною мовою.

Результати дослідження Центру імені Разумкова, важливі з точки зору Заходу, стосуються геополітичної спрямованості України. У проросійських регіонах безперечним здається твердження, що, попри всю незалежність в зовнішньополітичному плані, Україна повинна триматися в кільватері Росії. Цю позицію, в якій відбивається спроба трохи згладити напруженість між українським патріотизмом і прихильністю до Росії, підтримує на півдні і сході більшість, а точніше три п'яті населення.

Агітація Москви проти вступу України до НАТО впала тут на благодатний грунт. При цьому особливу роль грає і Крим, і Донецьк. Як Крим з його Севастополем, містом-героєм, яке неодноразово доводилося захищати в битвах потом і кров'ю, так і радянський зразковий Донецьк з його шахтами і сталеплавильними печами досі є основними центрами російської міфології, і населення, що симпатизує Росії, в цих районах складає більше двох третин. Як тут, так і там панує загальне роздратування відносно засилля українців на державних посадах, і в обох регіонах більше двох третин населення вважає, що Україна повинна орієнтуватися в своїй зовнішній політиці на Росію.

Проте для справжнього сепаратистського руху тут бракує важливих складових. Лише меншість – 24% в Криму і 15% в Донецькій області – хоче приєднання до Росії. І проте багато що вказує на те, що настрої вельми мінливі. Наприклад, в Донецьку 46% не стали б заперечувати проти твердження, що одного дня Україна розколеться через внутрішні розбіжності і 4 з 10 громадян зажадають для своєї батьківщини якщо не незалежності, то принаймні статусу автономії.

Що робить ці регіони особливо привабливими для підбурювачів, так це те, що і там і там існують ядра, довкола яких в разі кризи можуть зібратися проросійськи налаштовані сили. Донецьк з його важкою промисловістю може скористатися не лише бригадами шахтарів, які легко стануть під рушницю, але і сталеливарними баронами. Звідси родом практично все керівництво Партії регіонів – можливо, найсильнішої політичної організації в Україні, яка в даний час очолює в Києві опозицію правлячому прозахідному табору. У Криму російський флот з його базою в Севастополі стає гравітаційним центром, який теоретично може бути використаний у будь-який час. Люди і порох готові. Не вистачає лише іскри

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах