Головна
 

Newsweek: Ігри в російську рулетку у Києві

9 вересня 2008, 12:12
0
3

Непопулярний Ющенко обіцяє поєднати Україну із Заходом - проти Росії, пише Дмитро Тренін у матеріалі в американському тижневику Newsweek.

Чотири роки тому, після Помаранчевої революції, Україна привернула до себе увагу світу. Ейфорія вже давно минула, а на її місце прийшло розчарування, спричинене жвавим, проте надмірно хаотичним політичним життям. У кінці минулого місяця політичний театр у Києві впав нижче плінтуса, коли Секретаріат Президента звинуватив прем’єр-міністра Юлію Тимошенко – колишню помаранчеву принцесу, а зараз все ще номінально соратницю глави держави, - у державній зраді та надіслав запит до Служби безпеки з проханням провести розслідування звинувачень у тому, що вона – агент Кремля. Результат: колотнеча у парламенті, колапс правлячої коаліції та імовірність нових виборів до парламенту заледве через рік після попередніх.

Останні прояви хаосу відображають широкий розкол, котрий вже давно існував в Україні, проте був винесений на авансцену російським вторгненням до Грузії. Під час грузинської кризи, згідно даних газети Сегодня, 51 відсоток населення західних регіонів України підтримували позицію Тбілісі, у той час, як 56 відсотків на сході – Росії. Що стосується парламенту, то цього місяця, поки одна фракція гордо сиділа на фоні грузинського прапора, лідер іншої фракції вніс пропозицію визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії. Хоча такі розбіжності - не новинка у різнотипній та неспокійній країні, в якій налічується щонайменше три православні конфесії та греко-католицька, яка визнає владу Папи Римського, криза на Кавказі цього разу може спричинити політичний землетрус, що матиме грандіозні наслідки.

Більш ніж дві третини електорату – на сході, заході чи у центрі, незважаючи на їх міжнародні вподобання, - прагнуть бути у Європейському Союзі та водночас підтримувати добрі та тісні стосунки із Росією. Членство у НАТО зруйнує будь-який шанс на останні. Тимошенко це відчуває і в принципі розділяє таку позицію. Хоча вона колись і написала статтю до американського видання Foreign Affairs, де закликала до політики стримування Росії, а пізніше підписала листа на підтримку членства України в НАТО, вона, якщо вже на те пішло, прагматик, котрий усвідомлює як складнощі у власній країні, так і міжнародної ситуації навколо неї. Проте хоча її парламентська коаліція зазнала краху, вкрай непопулярний діючий Президент Віктор Ющенко заприсягся енергійно продовжувати свою боротьбу за переобрання на президентських виборах на початку 2010 року, будуючи свою кампанію навколо обіцянки поєднати Україну із Заходом проти Росії.

У День незалежності України, 24 серпня, він головував на рідкісному для України та неоднозначно сприйнятому параді військової техніки на головній вулиці Києва та заявив, що нейтралітет – це не вибір для його країни. Він також зайняв тверду позицію і по Криму, де російський флот ділить із українськими ВМС базу, яка історично належала йому. Тут базуються російські військові кораблі, котрі були направлені до чорноморського узбережжя Грузії, і для того, щоб запобігти їх безперешкодному пересуванню з та до порту в майбутньому, Ющенко видав указ про те, що Росія повинна заздалегідь повідомляти Україну про свої наміри, а також декларувати зброю, яка буде на борту кораблів при перетині кордону. Очікується, що росіяни підуть тут на символічні поступки, проте не варто очікувати, що вони змиряться з тим, що їхнім есмінцям доведеться проходити митницю. Ситуація може спричинити значні проблеми, якщо уявити: якийсь російський військовий корабель пошкодить маленьке українське судно і воно потоне у спільній для двох флотів бухті.

На березі теж вистачає запальної суміші, оскільки суперечку навколо інфраструктури Чорноморського флоту не вирішено, а українські націоналісти та російські ветерани (котрі виспівують, що Севастополь – місто російських моряків) протистоять одні одним у гарячих, проте поки що мирних вуличних акціях. Є ще один елемент: кримські татари, які колись були господарями в Криму, а потім – об‘єктами російського поневолення, а ще пізніше – депортовані Сталіним до Центральної Азії. Повернувшись звідти, вони заявили права на землю і об‘єкти історичної та культурної спадщини на густонаселеній території. Якщо справа дійде до справжніх сутичок, Київ імовірно введе надзвичайний стан та пошле війська, а російські прихильники ідеї возз‘єднання з історичною батьківщиною можуть проголосити незалежність від України.

Враховуючи таку суміш, Грузію можна буде розглядати як подію другорядного значення у порівнянні з тим, що може статися в Україні. Для тих на Заході, хто довго заохочував членство України в НАТО, Грузія – ідеальний аргумент на користь прискорення вступу України до альянсу. Вони розглядають прозахідну Україну як життєво важливий бастіон проти неоімперської Росії. Грузія для Кремля ж уособлює собою ризик використання Сполученими Штатами нестабільної сусідньої держави у опосередкованій війні для того, щоб завдати шкоди та спровокувати Росію. Україна опинилася в епіцентрі протистояння, і, на додачу до інтенсивної внутрішньополітичної боротьби, причина якої – президентські вибори, звісно ж зазнаватиме зовнішнього втручання – як з боку Росії, так і Заходу.

Однак існує рецепт, як уникнути кризи європейського масштабу. Не можна дозволити Ющенку грати в російську рулетку долею своєю державою, і розсудливі лідери в Америці, Європі, Росії та, звісно ж, Україні повинні дійти згоди стосовно шляхів збереження єдності та миру в Україні. Грузія – це попередження, яке не можна ігнорувати.

Дмитро Тренін – старший науковий співробітник Фонду Карнегі за Міжнародний мир та автор книги Правильно розуміючи Росію (Carnegie).

Оригiнал статті:
http://www.newsweek.com/id/157509…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах