Головна
 

The Economist: Печаль у ближньому зарубіжжі

12 вересня 2008, 14:45
0
5

Європейський Союз повинен запропонувати Україні та іншим сусідам Росії чіткіший шлях до членства, йдеться на сторінках британського видання The Economist.

Серпнева війна Росії із Грузією стосувалася не лише двох анклавів - Південної Осетії та Абхазії, а й багатьох інших речей. Вона стосувалася енергетики, місця Росії у світі, її стосунків із Заходом – і, понад усе, нового утвердження російських інтересів у «ближньому зарубіжжі». Це означає, що, з-поміж іншого, вона стосувалася і України. Проте Європейський Союз на саміті з Україною 9 вересня тупо проґавив шанс кинути цій країні політичне та економічне рятівне коло.

Грузія відіграє важливу роль на Кавказі; через її територію також проходять життєво важливі трубопроводи. Проте Україна навіть важливіша як для Росії, так і для Заходу. На відміну від грузинського, український уряд контролює всю свою територію та не стикається на ній із жодним з регіональних «заморожених конфліктів» через спірні анклави та ексклави. Проте Україна все одно вразлива. Росіяни, чия історія розпочинається із середньовічної Київської Русі, психологічно ніколи не сприймали її незалежність. Сучасна Україна розділена між проєвропейським заходом і центром та більш проросійським сходом. Приблизно 8 із 45 мільйонів населення – етнічні росіяни, багато з яких мають російські паспорти. А Крим, півострів, переданий Україні лише у 1954 році, коли обидві республіки входили до Радянського Союзу, не лише населений переважно росіянами, але тут у Севастополі ще й розміщений російський Чорноморський флот згідно орендної угоди строком дії до 2017 року. Осередки потенційної сутички із відродженою Росією очевидні.

Український розколотий політикум ще більше ускладнює проблеми країни. З часів Помаранчевої революції у 2004, в результаті якої Віктор Ющенко став Президентом, політична драма у Києві набула ознак трагікомедії: різні фракції та їх бізнес-покровителі самозакохано виступають та сваряться, Росія втручається, а коаліції розвалюються. Грузинська криза внесла додатковий розлад, пан Ющенко та Юлія Тимошенко, колишня «помаранчева» союзниця, а нині – прем’єр-міністр, відверто ганять одне одного. Незадовго до саміту із ЄС на цьому тижні уряд знову розколовся; існує імовірність ще одних виборів до парламенту.

Уперед на захід!

Національний гімн невтішно розпочинається словами «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Справді, поки що ще нічого не втрачено. Нехай політичне життя – сумбурне, а корупція – глибоко усталена, проте культура демократії вже пустила коріння, проявляючись у вільній конкуренції серед засобів інформації та жвавими публічними дебатами. Економіка за темпами зростання перевершує російську (проте, варто визнати, база для порівняння в Україні була нижчою). І хоча як українські політики, так і громадяни розділені у питанні приєднання до НАТО, західного альянсу безпеки, майже всі рішуче підтримують членство у ЄС.

Який найкращий спосіб допомогти та заохотити незалежну демократичну Україну? Надзвичайно важливо дотримати обіцянки, даної на квітневому саміті НАТО у Бухаресті, що і Україна, і Грузія одного дня стануть членами, якщо цього захочуть, оскільки дати задній хід зараз – це надати Росії право вето. Проте, правду кажучи, членство в НАТО - ще дуже віддалена перспектива, і не в останню чергу через те, що жодна з країн навіть і близько не готова до цього. У випадку України, не вистачає також необхідного політичного консенсусу. Проте це не переживання стосовно членства у ЄС. Чого не вистачає, то це обіцянки ЄС надати чітку надію на приєднання до «клубу».

Така обережність – велика помилка. Ніколя Саркозі, президент Франції, котра цього року головує у ЄС, може гордитися собою через нову угоду про перемир’я, підписану із Дмитром Медведєвим 8 вересня, проте, чесно кажучи, війна у Грузії засвідчила нерішучість ЄС. Раніше росіяни дали обіцянки, яких не дотримали, а тепер отримали все, чого хотіли, включно із утриманням додаткових військ і навіть військових баз у Південній Осетії та Абхазії, незважаючи на вимоги ЄС про повернення військ на позиції, на яких ті перебували до конфлікту. Сусіди Росії мало куди можуть звернутися. Навіть Білорусь, котра раніше була надійним союзником Росії, відреагувала на серпневу війну, почавши нервово «зондувати ґрунт» у Брюсселі.

Протягом трьох останніх десятиліть розширення ЄС шляхом прийняття нових членів виявилося найефективнішим інструментом для сприяння економічним реформам та утвердження ліберальної демократії. Проте це правило діє тільки тоді, коли країни вірять, що одного дня стануть членами. Після серпневої війни Україна, Білорусь, Молдова та три кавказькі країни - Грузія, Вірменія та Азербайджан, - всі хотіли би убезпечитися від намірів Росії повернути собі території. Чітка пропозиція потенційного членства у ЄС, за умови серйозних зусиль із виконання необхідних критеріїв, - найменше, що може зробити ЄС.

Оригiнал статті:
http://economist.co.uk/opinion/displaystory.cfm?story_id=12208599…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах