Головна
 

FAZ: Кавказька криза і Україна. Стаття Сергія Лаврова

15 вересня 2008, 14:54
0
4

Українське керівництво вирішило скористатися кавказькою кризою, щоб «під її шумок» провести країну прискореними темпами в НАТО, - пише в статті у німецькій Frankfurter Allgemeine Zeitung міністр закордонних справ Російської Федерації Сергій Лавров.

Наша успішна і адекватна військова операція, що мала на меті примушення Грузії до миру, досі не полишає декого в спокої. Росія діяла у повній відповідності до норм міжнародного права, у тому числі і до права на самозахист, оскільки російські миротворці і російські громадяни стали жертвами варварської агресії з боку Тбілісі.

Затягування зі згодою Ради безпеки ООН щодо плану Медведева-Саркозі стала краплею, яка переповнила чашу терпіння. Стало зрозуміло, що один із постійних членів Ради Безпеки ООН «де факто» поводиться як учасник конфлікту і прагне запобігти успішному колективному урегулюванню. А тому Росія була змушена взяти на себе відповідальність - у відповідності з висловленої у рамках демократичних процесів волею населення Південної Осетії та Абхазії.

Рішення про визнання цих республік було єдино можливим виходом із ситуації, яка інакше залишалася б джерелом нестабільності у цілому регіоні. На це вказує реваншистська риторика з Тбілісі і інтенсивне нарощення військової присутності НАТО у Чорноморському регіоні.

У рамках розв’язаної проти Росії пропагандистській війні часто можна почути тезу, що дії Росії є сигналом, значення якого виходить за рамки цієї конкретної ситуації. І справді, для того, хто проспав ті радикальні зміни, що відбулися у світі протягом останніх років, дії Росії стали свого роду «сигналом для виходу зі сплячки».

Але це – єдиний пункт з інтерв‘ю Frankfurter Allgemeinen Zeitung із Міністром закордонних справ України Володимиром Огризком від 5 вересня, у якому я погоджуюся зі своїм колегою. Люди по обидва боки російсько-українського кордону, які як і я стурбовані нинішнім станом наших стосунків, не можуть сприймати його висловлювання по-іншому, як із глибоким жалем. Кавказьку кризу безцеремонно використовують, щоб слідувати хибним політичним курсом, який, нехтуючи думкою більшості українського населення а також елементарними демократичними процедурами, повинен привести Україну до НАТО. Розміщення елементів американської системи ПРО у Польщі також було просунуто «під шумок» поточних дебатів щодо кавказького конфлікту. Судячи з всього, інші теж захотіли «половити рибку в каламутній воді».

Цілком слушна думка, що сьогодні жодна країна не в стані самотужки гарантувати власну безпеку перетворюється на аргумент за розбудову системи європейської безпеки, в центрі якої – НАТО. Саме цей НАТО-центризм якраз і засвідчив свою непридатність та розколює євроатлантичну спільноту. З цієї точки зору безвідповідальними і навіть неприйнятними є деякі голоси, що наразі закликають Україну до нарощування озброєнь чи навіть до відновлення статусу ядерної держави.

Мій український колега зараховує себе до тих, хто хотів би вступити до «старого» НАТО. Саме нові члени альянсу повільно але впевнено повертають НАТО до його старого стану. Вони знають лише одну мету – знову розділити Європу і використати це протистояння у власних політичних і економічних інтересах, зваливши при цьому відповідальність за власний внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток на «старих» партнерів по альянсу.

Росія категорично відкидає таку політику, оскільки вона може бути успішною лише за умови, що між Європою і Росією вдасться посіяти розбрат. Я певен, що це не вдасться вже хоча б тому, що успішне подолання кавказької кризи призводить до тіснішої співпраці між Росією та Євросоюзом. Про це також свідчать результати переговорів між Дмитром Медведєвим та Ніколя Саркозі, під час яких вдалося порозумітися щодо гарантій безпеки для Південної Осетії та Абхазії з боку Євросоюзу. Результати переговорів є також переконливим доказом того, що Росія не переслідувала, не переслідує і не переслідуватиме інших цілей, окрім тих, які ми завжди декларували. У нас не існує тут іншої політики, аніж та, до якої нас змусили.

Маю з жалем констатувати, що російсько-українські стосунки на даний момент переживають важкі часи. Останні кроки Києва у Москві можуть сприйматися лише як спроба підірвати встановлену систему наших міждержавних стосунків і цілеспрямоване руйнування тих принципів, на яких вони базуються.

Ми не приховуємо, що вступ України до НАТО призведе до глибокої кризи у російсько-українських стосунках, що також матиме негативний вплив на загальноєвропейську безпеку. Стратегічний вибір тепер повинен зробити і Захід. Звести роль України до буферної зони між Європою та Росією, означало б принизити її. Замість цього нам варто було б разом будувати наші стосунки зі світом, якщо вже як Росія, так і Україна є невід’ємною частиною Європи, європейської культури, політики і економіки.

Росія була вражена реакцією України на грузинську агресію проти Південної Осетії. Офіційний Київ навіть не висловив співчуття жертвам серед мирного населення та загиблим російським миротворцям. До того ж відомо, що, через поставки грузинській армії важкої військової техніки, українське керівництво несе частину відповідальності за трагедію у цьому регіоні.

Стосунки між Росією і Україною і зв’язки між нашими народами є значно глибшими і не залежать від політичної кон’юнктури. Для нас усі аспекти нашої багатосторонньої співпраці – у політиці, економіці і торгівлі, у енергетичній галузі і, найголовніше, у царині стосунків між людьми, мають велике значення. Зусилля російської дипломатії спрямовані на те, щоб російсько-українські стосунки розвивалися послідовно, прагматично і на користь обом країнам.

Наразі ми готуємо чергове засідання очолюваної прем’єр-міністрами обох країн міждержавної комісії з торгово-економічного співробітництва. Наприкінці цього року товарообіг між нашими країнами має досягти позначки у 40 мільярдів доларів.

Ми щиро сподіваємося, що нашим українським друзям вдасться знайти прийнятний вихід з того складного становища, у яке зараз потрапила українська політика, і що Україна протистоятиме спокусі досягнення зовнішньополітичних цілей на Заході шляхом відверто антиросійських дій, приниження спільної історії, яка кров’ю об’єднала нас.

Наше ставлення до українського народу залишатиметься завжди незмінно дружнім і наша політика по відношенню до України завжди буде сповненою поваги. Але її практичне вираження залежатиме від кроків українських можновладців.

Оригiнал статті:
http://www.faz.net/IN/INtemplates/faznet/default.asp?tpl=common/z…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах