Головна
 

Die Zeit: Враховуючи інтереси Москви

17 вересня 2008, 16:53
0
1

Німеччина та ЄС мають активно підтримувати Україну та прив‘язувати її до Європи. Але при цьому вони не повинні провокувати Росію, - пише публіцист Крістоф Бертрам у німецькій Die Zeit.

Після Грузії – Україна? Там також на чужій землі розміщуються російські війська, а сепаратисти вимагають повернення Криму Росії. Також і цій колишній частині Радянського Союзу керівники країн НАТО пообіцяли перспективу членства. З боку Росії не бракує натяків на те, що Москва активно реагуватиме, якщо ця перспектива стане реальністю. Чи існує тут загроза наступної кризи між Заходом та Росією?

Інакше, аніж із Кавказом, у випадку України «на кону» - ключові інтереси Європи, оскільки країна є безпосереднім сусідом ЄС. Конфлікт там неминуче перекинеться і на нас.

Але, в першу чергу, тут відбувається зіткнення стратегічних цілей Росії та Заходу. Не тільки для США, але й для Європи самостійність України є головною передумовою європейської безпеки – включення цієї країни у сферу впливу Росії наблизило б відродження Російської імперії.

Росія ж розглядає прийняття України до альянсу, який все ще сприймається нею як ворожий, не тільки як національну образу, але і як загрозу своїй безпеці. І запобігти цій загрозі Москва намагається шляхом озвучення попереджень Заходу і посилення залежності України від Росії .

Тому метою як німецької так і європейської політики має бути зміцнення самостійності та єдності України. Однак це вимагає кращого поєднання таких якостей як стратегічна цілеспрямованість, розуміння та витримка, аніж це було продемонстровано дотепер.

Україні ще далеко до політичної стабільності. А засоби впливу Росії – її військова присутність у Криму, енергетична залежність України та можливість підняти етнічне питання – є набагато сильнішими, ніж засоби впливу Заходу. Кожен незважений, передчасний крок Заходу може привести до зворотного результату.

Ось чому було хибним та дешевим прийомом - обіцяти Україні майбутнє членство в НАТО на квітневому саміті у Бухаресті. Навіть, якщо одного дня Україна буде у політичному та військовому плані готовою до НАТО, умови вступу мають враховувати законні інтереси Росії.

Хоча обіцянку, дану в Бухаресті, не можна забрати назад, її втілення забере багато часу. Федеральний уряд (ФРН – прим.пер.) у майбутньому повинен чітко та заздалегідь протистояти таким зухвалим вимогам. Але він не повинен обмежуватися тільки зведенням мурів. Надто часто від політики Берліна складається враження, ніби Україна стоїть на заваді німецько-російським відносинам. І Німеччина ховається тоді за політикою сусідства ЄС.

Безперечно, Євросоюз відіграє важливу роль для України. Мета – приєднатися одного дня до ЄС - в Україні, на відміну від членства у НАТО, не ставиться під сумнів, і, до того ж, не посилає сигналів тривоги Росії. Тому на початку вересня ЄС вчинив цілком правильно, пообіцявши київському урядові «Угоду про асоціацію», яка хоч і не є прямою згодою на вступ, все ж істотно прояснює таку перспективу.

Але зусилля Брюсселя не можуть слугувати виправданням недостатньої політичної активності німецького уряду. Німеччина є важливим торговельним партнером України, туди спрямовуються її державні кошти, там працюють численні німецькі недержавні громадські організації. Але замість того, аби свідомо визнати це і розвивати стосунки, Берлін не виходить за межі обов’язкової програми. Вже три роки, як не відбуваються звичні раніше німецько-українські зустрічі на урядовому рівні. А коли бундесканцлер Меркель, на відміну від її попередника, все ж таки відвідала у липні Київ, то затрималася там лише на три години. Рішуча підтримка України виглядає по-іншому.

Така поведінка Берліна не йде на користь ані самій країні, ані її впливу у НАТО та ЄС. В очах багатьох свої партнерів Німеччина й так виглядає апологетом Москви. Чим виразніше німецький уряд підтримає самостійність України, тим більше він остудить «гарячі голови» у НАТО і зможе переконати своїх партнерів по альянсу у доцільності поступових кроків та відповідного врахування інтересів Москви.

Крістоф Бертрам – публіцист, з 1974 – вісім років був директором Міжнародного інституту стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies (IISS)) в Лондоні, після цього протягом 16 років був редактором ZEIT, в т.ч. редактором відділу політики. Згодом очолив фонд «Наука і політика», де пропрацював 8 років.

Оригiнал статті:
http://www.zeit.de/online/2008/38/ukraine-bertram…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах