Головна
 

Dziennik: Франція не помре за Україну

22 вересня 2008, 01:35
0
2

ПДЧ для України та Грузії у грудні не буде, бо французи не мають бажання у разі необхідності воювати за ці країни, - принаймні так стверджує журналіст Єнжей Белєцькі в польській газеті Dziennik після спілкування з французькими дипломатами.

Франція збирається приєднатися до блокування прагнень Грузії і України вступити до НАТО. Аргументи Парижа вже підтримали німці, італійці та іспанці. А дипломати Великої Британії та Польщі визнають, що хоч офіційно вони продовжують змагатися за запрошення Києва і Тбілісі, фактично справу вже програно.

Це буде гра, результат якої на довгі роки окреслить кордон між заходом та сходом Європи. У грудні міністри закордонних справ країн НАТО мають вирішити, чи надавати Україні та Грузії т.зв. план дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), тобто точний перелік завдань, виконання яких протягом 2-3 років мало би наслідком вступ обох держав до альянсу. Франція, яка має другу (після британської) найсильнішу з усіх європейських членів альянсу армію, вже прийняла рішення. І це рішення є негативним. «Ми не будемо вмирати ні за Тбілісі, ні за Київ. Це не ті країни, в яких ми маємо життєві інтереси. Треба бути відповідальними, і не брати на себе зобов’язань, від яких потім неможливо буде відмовитись», - повідомили Dziennik‘у надійні джерела у Парижі. І додали: чи зможемо ми прожити без російської нафти та газу? Відповідь: ні. 

Французи мають принаймі два аргументи проти подальшого розширення НАТО. Ні Грузія, ні Україна не відповідають критеріям членства. І Європі зараз не вигідно збільшувати напругу у стосунках із Росією. «Чи Севастополь є справжнім українськім містом? І чи варто якнайшвидше вішати там натовський прапор, ризикуючи життям мільйонів людей? А в Грузії, кордони якої нам справді довелося б обороняти?», - розмірковують дипломати у місті на Сені.

Ця аргументація вже переконала уряди у Берліні, Римі і Мадриді. Нещодавно вони відмовились надати українцям навіть довготривалу перспективу членства у ЄС, незважаючи на аргументи Президента Віктора Ющенка, що це - єдиний спосіб втримати Росію від встановлення контролю над Україною. Повторити відмову ці країни збираються і на грудневому саміті НАТО.

Чи вдасться США подолати таку потужну опозицію і виправдати очікування українців та грузинів? У минулому, якщо Вашингтон щось твердо вирішував, то завжди добивався своєї цілі. Завдяки цьому десять років тому Польща вступила до НАТО. Але тепер все інакше. Щоправда, під час свого нещодавнього візиту до Києва Дік Чейні запевнив, що США прагне надання Україні ПДЧ, але дипломати у штаб-квартирі альянсу звертають увагу на те, що Америка вже не має колишніх можливостей для тиску. Її війська задіяні в Іраку та Афганістані, а рівень громадської довіри до її теперішній адміністрації є надзвичайно низьким. США опинилися у цій ситуації з власної провини, – недвозначно заявляють французькі дипломати.

Запрошення Грузії і України до НАТО офіційно продовжує підтримувати невелика група країн-членів альянсу. У їхньому числі – Велика Британія, Польща і країни Балтії. Але окрім Великої Британії ніхто з них не має достатньо великої армії, щоб у випадку потреби прийти на допомогу Україні чи Грузії. Проблема в тому, що не ті країни, які зараз найголосніше захищають інтереси України, потім змушені будуть виконувати зобов‘язання, що випливають з п’ятої статті Північноатлантичного договору (надання допомоги у разі нападу на країну, що входить до альянсу – прим.пер.) – зізнається Dziennik‘у польський дипломат.

У польському та британському міністерствах закордонних справ також зізнаються, що Грузія і Україна самі «поховали» свої шанси отримати ПДЧ. «Якби у Києві і надалі керувала помаранчева коаліція, то шанси може ще були б. Але ж її більше не існує», - стверджують польські дипломати на правах анонімності. Альянс також не забуває помилки, якої припустився президент Михаїл Саакашвілі, атакувавши Росію. «Якби на той час Грузія була у НАТО, то це б означало або війну, або втрату можливості застосування п’ятої статті» - визнає джерело Dziennik‘а.

Єнжей Белєцкі: Франція, здається, з усіх держав-членів НАТО найбільше прагне врахувати побоювання Росії. Чому?

Ален Безансон, французький історик: У Франції великий вплив має «партія друзів Росії». Її присутність помітна в усіх політичних угрупованнях, а особливо – правого крила. Достатньо почитати Le Figaro - ця газета із самого початку грузинської кризи зайняла відверто промосковську позицію. Le Monde була набагато більш зрівноваженою.

Чому русофіли мають такий великий вплив у місті на Сені? 

Це довга історія. Вона почалася принаймні у XIX сторіччі, коли ми з Росією створили союз проти Німеччини. Генерал де Голль провадив принципово проросійську політику. До неї завжди схиляються ті, кому не до вподоби гегемонія США, а також ті, що опираються надто широкій євроінтеграції, прагнучи зберегти суверенність Франції. Одним словом, це французький варіант політики Романа Домовського (польський націоналіст поч. ХХ ст. – прим. пер. ).

Але ж Саркозі докорінно змінив зовнішню політику Франції?

Це правда. Він ближчий до США, аніж його попередник Жак Ширак. Але він не існує сам по собі. Quai D’orsay (французьке МЗС) є традиційно антиамериканським. Погляди, які мають таке глибоке коріння, так швидко не змінюються. Їх можна лише подавати «під іншим соусом», наприклад, стверджуючи, що у випадку з Росією йдеться передусім про економічні інтереси.

Основною засадою НАТО у питанні безпеки країн, що входять до альянсу, є стаття 5 Північоатлатичного договору, підписаного 4 квітня 1949 року. Ця стаття, що отримала неформальну назву «один за всіх - всі за одного», передбачає допомогу усіх країн-членів альянсу у разі нападу третьої сторони на територію однієї із них у Європі та Північній Америці. Останню умову було запроваджено, аби уникнути залучення НАТО у колоніальні війни його членів. Через це Альянс не надав допомоги Великій Британії, коли у 1983 році Аргентина напала на Фолклендські острови.


Переклад Glavred.info

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах