Головна
 

GW: Ющенко "в ульоті", Україна повертається на круги своя

28 жовтня 2008, 09:35
0
8

Конфлікт Президента Качинського з прем’єром Туском – це, порівняно з українською війною в верхах, – дитячі пустощі, пише Мартин Войціховський у польському виданні Gazeta Wyborcza.

"Депресняк!" – так популярний київський тижневик Главред оцінив настрій, який панує нині в Україні. "Депресняк" – це неологізм. Щось середнє між моральним похміллям, знеохотою і депресією [поняття "депресняк" стало популярним завдяки російському флеш-мультфільмові про культового персонажа Масяню, яка, надивившись телевізор, вигукнула: "Навколо війна, кров, смерть, а вони пиячать…", викинула телевізор у вікно і поїхала на велосипеді на канал, де під повним місяцем співала пісень про самотність; насправді це поняття має в собі іронічно-оптимістичну нотку, на відміну від реального патологічного стану депресії. – Z]. Напередодні четвертої річниці помаранчевої революції я чув у Києві ще й інші епітети на визначення ситуації: маразм, застій, болото. Про нецензурні оцінки не буду згадувати. Ті ж визначення лунали з уст моїх українських знайомих наприкінці урядування попереднього Президента Леоніда Кучми, тобто напередодні помаранчевої революції. Це – на жаль – не єдина схожість до ситуації кількарічної давності.
– Криза є перманентним станом нашої політики, – визнає Андрій Шкіль, депутат до Верховної Ради від Блоку Юлії Тимошенко. Але тепер на політичну кризу, війну Президента із прем’єром, накладається економічний крах.

Металургійні комбінати гасить печі через спад світової кон’юнктури на сталь, а металургія ж бо є локомотивом української економіки. У галузі працює пів мільйона осіб, вона поставляє 27% ВНП. На закордонні інвестиції годі сподіватися, – інвестори рятують активи у себе на батьківщині. Отож, Україні загрожує регрес. Першим відчув це шостий за розміром банк в Україні – Промінвестбанк, який обслуговує шахти, металургійні заводи й велику промисловість. Інвестори хочуть його придбати за 20% вартості.

Першими з’явилися, звісно, інвестори з Росії. І немає в тому жодного політичного підтексту. Коли Захід драпає, то Росія залишається для української економіки єдиним порятунком. Така проста логіка. Нічого дивного, що кожна криза на Україні – це подарунок для Росії. Адже не таємниця, що навіть приватний російський бізнес щільно зрісся із владою, принаймні податливий на її впливи.
Україна ще не є банкротом, вона пережила значно глибші потрясіння одразу після падіння СССР чи після російської економічної кризи в 1998 р., але упродовж чотирьох років жила надією, що нарешті над Дніпром вестиметься краще. Замість того вона має повторення власної історії – в економіці й політиці.

Хтозна, чи 14 грудня відбудуться позачергові вибори у парламент, як того хоче президент Віктор Ющенко. Прем’єр Юлія Тимошенко твердить, що тільки через її труп. І блокує виділення коштів на організацію голосування. Вона повторює, що замість втрачати час на виборчу кампанію і копітке формування нової коаліції, краще швидко створити понадпартійний уряд, який проведе країну через економічну кризу. Ніхто її не слухає. Адже навіщо брати на себе відповідальність за країну в кризовий момент, якщо можна на кризі заробити в опитуваннях громадської думки, звалюючи все на уряд і нездарну пані прем’єр. Нічого не змінюють застереження Міжнародного Валютного Фонду, що Київ не отримає мільярдних стабілізаційних кредитів на боротьбу з кризою, якщо не забезпечить бодай мінімум ладу в політиці.

– Позачергові вибори, – це параноя, – пояснює мені приятель, відомий київський журналіст Володимир Павлів. – По-перше, вони, мабуть, мало що змінять. Хіба що, партія Президента Ющенка "Наша Україна" не увійде до парламенту. По-друге, щоб вибори були чинними, явка мусить становити понад 50%. А успіхом буде, якщо до урн прийдуть 25% виборців. Після останньої штовханини нагорі люди цілком знеохочені до політики. Це вже треті парламентські вибори упродовж двох років. І нічого не міняється.

Щоб трохи збільшити свої шанси на виборах, прихильники Президента не стартуватимуть під партійним прапором Нашої України, а створять Блок Ющенка – типово пострадянську партію влади. Може за неї проголосує частина антиросійського електорату Західної України. Без сумніву, її підтримає номенклатура, бо вона завжди підтримує того, хто саме при владі. Соціологи твердять, що вона здатна здобути до 10% голосів. Адже Президент досі в Україні трохи як цар. Проте, сам факт формування президентського блоку свідчить, що оточення Ющенка не має жодної перспективної політичної ідеї. Це повернення до схем 90-х років, застосовуваних у Росії, в Україні, в Центральній Азії, колись також у Польщі наприкінці періоду президентства Леха Валенси.

Сфальшований Бандера

Прогулюючись Києвом, може створтися враження дивної двоїстості. Місто дедалі більш впорядковане, чисте, доглянуте, відремонтоване. Крамниці та вулиці такі, як і в інших містах Центрально-Східної Європи. А мерседеси й джипи їздять центром Києва у такій щільності, наче їх тут виробляють. Також я ще ніколи не бачив тут також стільки західних банків. Їхні відділення спокушають кольоровим неоном так само, як у Польщі. Банкомат, кредитна і платіжна картка, стільниковий телефон, ноутбук, Wi-Fi вже давно стали предметами повсякденного вжитку. Кав’ярні й ресторани – на будь-яку кишеню – тріскаються по швах від відвідувачів. Словом, Європа. Усе було по-іншому наприкінці 90-х років, коли я почав їздити в Україну. Але щось тут не так. Я питаю знайомих, що? – Розчарування. Адже мало бути інакше, – підказує мій приятель Влодек.
У роки правління Кучми він виїхав до Польщі на стипендію, оскільки в Україні неможливо було жити. Він вирішив, що повернеться лише тоді, коли там переможе демократія. Він повернувся в 2005 р. і пережив болісне розчарування.

Щиро кажучи, упродовж останніх трьох років я думав, що Володимир перебільшує, оскільки в основному Україна йде вірним шляхом. Тепер я сам починаю в цьому сумніватися. Володимир від 1 жовтня безробітний. Це один із найдосвідченіший українських журналістів, він працював у газетах, тижневиках, на телевізійних станціях і Радіо Свобода. Але власник великої телевізійної станції вирішив, що краще й дешевше буде взяти на роботу молодих і слухняних, які не дуже розрізняють межу між журналістикою та PR. Називається це "оптимізацією коштів".
Інший відомий київський журналіст Вахтанг Кіпіані має клопоти, бо заявив, що творці телевізійного шоу Великі українці маніпулювали при підведенні підсумків. Програма була плебісцитом на найпопулярнішу історичну постать в Україні. І мала б стати приводом для дискусії про історію країни. Глядачі голосували СМС за улюблену постать. Кіпіані заявив, що коли у фіналі опинився галицький націоналіст Степан Бандера, то творці програми разом із колишнім віце-прем’єром і колишнім главою адміністрації Президента Дмитром Табачником сфальсифікували результати. Бандера врешті опинився на третьому місці, за Ярославом Мудрим і київським хірургом радянських часів Миколою Амосовим. – Не йдеться про те, хто мав виграти, а про те, що фальсифікують результати, – розповідає Влодек Павлів. – Коли Кіпіані це викрив, його звинуватили в нелояльності до працедавця. Так у нас є, що більше цінується у журналісті лояльність, ніж чесність.

Ющенко вірить у змову

Аалогічно і з політиками. Президент Ющенко, колись символ чесності й поваги до вартостей у політиці, оточив себе сьогодні людьми, гаслом яких є "мета виправдовує засоби". Від Ющенка дистанціювався колишній глава МЗС Борис Тарасюк, один із найбільш прозахідних політиків України. Покинув Президента колишній глава МВС Юрій Луценко, один із головних лідерів помаранчевої революції. Відійшов від нього виборчий стратег виборчого Ігор Гринів, якому Наша Україна зобов’язана не одним виборчим успіхом. Сьогодні всі вони виступають на боці прем’єр Тимошенко. – Ти не знайдеш у Києві нікого серйозного, від кого ще можна чогось доброго сподіватися, хто скаже, що Ющенко правий, – каже Павлів.
Популярність Президента впала влітку до 6%. Таких низьких рейтингів не мав навіть ненависний Леонід Кучма.

В оточенні Президента переважають спритні політики із Закарпаття із комсомольським минулим, зосереджені навколо глави секретаріату Президента Віктора Балоги. Він був колись міським головою мальовничого Мукачева на кордоні України з Угорщиною, потім добре себе зарекомендував на посаді міністра у справах надзвичайних ситуацій. Він – майстер інтриг і закулісної боротьби за вплив. Він ефективно переконує Президента, що прем’єр Тимошенко безперервно плете змови проти нього, що коли б не вона, рейтинги Ющенка були б, без сумніву, вищі, й він без проблем міг би поборотися на наступних президентських виборах через понад рік.
– Ющенко, на жаль, у це вірить, – каже мені американський знайомий, який багато років аналізує ситуацію в Україні для Державного Департаменту та інших установ у Вашингтоні. – Ющенко останнім часом зовсім "в ульоті". Ненависть до Юлії блокує у нього раціональне мислення.

НАТО? Ні, мені потрібна голова Юлії

Я чув у Києві більше подібних думок від осіб, яких я поважаю. Конфлікт Президента Качинського із прем’єром Туском – це, поруч із українською війною нагорі, булка з маслом. – Під час нещодавнього візиту в Києві віце-Президента США Чейні ми тиснули на Ющенка, щоб він утримав коаліцію з Юлією, – каже мій американський знайомий. – Ющенко взагалі не хотів того слухати. Він казав, що мусить усунути Юлію за будь-яку ціну. Ми пояснювали, що коли коаліція утримається, то є шанси, щоб наприкінці року Україна отримала запрошення до НАТО. 100%-ї певності не було, але ми могли б тоді тиснути на французів, щоб вони зняли свої заперечення. На 90% вдалося б. Тепер шансів немає. Замість серйозної розмови про членство в НАТО Ющенко розповідав про змови Юлії, які виявилися чистою фантазією.

Неймовірно, але український президент, для якого справа вступу в НАТО здавалася політичною метою номер один, пожертвував нею, щоб розправитися з Юлією. Це демонструє напругу емоцій в українській війні угорі. – Ми маємо серйозні сумніви, чи прозахідна риторика Ющенка була взагалі чогось варта, – каже мій американський знайомий. – Як би там не було, тепер ми маємо на Ющенка насправді незначний вплив, хоча росіяни гадають, що він – наша маріонетка.
Ба навіть гірше, американські експерти, які працюють на американську розвідку, стверджують, що в Україні – також і в оточенні Ющенка – дедалі ширшають впливи таємничої спілки РосУкрЕнерго, яка уже понад два роки є посередником у поставках російського газу в Україну. Спілка навпіл належить російському "Газпрому" і дивним бізнесменам із України. Плітки про те, що Ющенко може мати з ними щось спільного, кружляють Києвом здавна, хоча ніхто ніколи не представив твердих доказів. – Ми маємо дедалі більше непрямих свідчень, аби стверджувати, що РосУкрЕнерго дедалі більше крутить українською політикою. Табір Юлії Тимошенко не має з нею таких близьких контактів, як президентський, хоча Юлія також не свята, – запевняє мій американський співрозмовник.
Про подробиці він не хоче говорити. Важко, отож, виснувати, якою мірою це правда, а якою – інсинуації. Але такі ж закиди формулювали колись на адресу команди Леоніда Кучми. Кілька років тому здавалося неймовірним, щоб хтось міг звинуватити Президента Ющенка у будь-яких закулісних переговорах і оборудках із російським газом чи брудних зв’язках із бізнесом.

Майже як за Кучми?

Важко сказати, як і коли закінчиться українська криза. Якщо президентові Ющенкові вдасться наполягти на своєму і довести до виборів, – а мої київські знайомі стверджують, що він рішучий, як ніколи, – після них, радше за все постане коаліція президентської "Нашої України" (якщо вона подолає виборчий бар’єр) із проросійською партією регіонів Віктора Януковича, а Юлія Тимошенко опиниться в опозиції. Таку коаліцію потай монтували упродовж багатьох місяців, але Ющенко не міг про це заявити відверто, адже втратив би решту підтримки серед прихильників помаранчевого табору. Тепер президент вже навіть не хоче вдавати, що думає про відновлення єдності табору помаранчевих. Може йтися лише про атаку на Юлію.

Політика на берегах Дніпра знову стала закулісною грою, спектаклем при спущених завісах, зовсім, як у часи Леоніда Кучми. Різниця полягає у відсутності репресій, плюралізмі, свободі слова і тому, що всі сторони конфлікту мають доступ до ЗМІ. Це звісно багато в порівнянні з сусідньою Росією чи Білоруссю. Але категорично замало у порівнянні з очікуваннями чотирирічної давнини, коли здавалося, що після переможної помаранчевої революції українська демократія має найширші перспективи.

– Справу членства України в НАТО мабуть заморозять на п’ять років, аж поки в країні не постане нова політична конфігурація, – каже знайомий американець. – Що ж до економіки, то якщо упродовж найближчих п’яти років Україна матиме по 3% зростання щороку, то ситуація якось стабілізується. Якщо ні, то економічно її поглине Росія.
Болісний прогноз, але принаймні без загортання у папірці, як-от в американців. Я не забуду іншого видатного українсько-російського журналіста, який походить із Києва Віталія Портникова, який переконував мене одразу ж після подій на київському Майдані: – Побачиш, що це закінчиться великим фіаско. Я знаю наших політиків. Вони інакше просто не вміють.
Колись я жартома спитав професора В’ячеслава Брюховецького, колишнього ректора Києво-Могилянської Академії, найкращої гуманітарної вищої школи в Києві, коли Україна нарешті буде нормальною. – Коли президентом стане випускник нашої Академії, – відповів він цілком серйозно. Цього року Академія відсвяткувала 15-ліття свого відродження. Її перші випускники мають сьогодні трохи понад тридцять років. На Президента із Могилянки слід, отож, почекати ще принаймні кілька років.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах