Головна
 

GW: Гарантована українська самогонка

11 листопада 2008, 11:34
0
15

Веселу і сумну історію про Чорногузи, підтоплене українське село, яке особисто вирішив врятувати Президент Віктор Ющенко, - розповідає Маріуш Завадський на сторінках польського видання Gazeta Wyborcza.

Катастрофу першим передбачив Олексій Іванович Лефрович, водій-пенсіонер, який у селі відомий тим, що жене високоякісний самогон. – Прокидаюся о другій ночі й чую, як земля навколо дому дивно булькає, – розповідає він.

Перш ніж настала та сумна  ніч, село Чорногузи (Вижницького району) в Чернівецькій області жило собі спокійним життям, забуте Богом і владою. Від розпуску колгоспу місцеві пенсіонери, які якимось дивом виживають за еквівалент 300 злотих у місяць, розчулено згадують часи СССР. Ну а молодші мешканці, якщо ще не втекли на заробітки на Захід, щодня зустрічаються з фундаментальним запитанням: звідки узяти гроші на півлітра? І щодня, хоча роботи в селі немає, якимось дивом їх знаходять.

Повінь

Великий дощ почався 23 липня. Упродовж кількох днів випало його стільки, скільки зазвичай випадає упродовж року. Річка Черемош вийшла з берегів, заливаючи навколишні села, знищуючи мости й вутлі вали. Але Чорногузи лежать високо, біля косогору гори, отож сюди вода дійти не могла.

Ще в четвер 24 липня мешканці села лягали спати без страху, одурманені самогоном або горілкою по 4 злотих за півлітра, а також заспокоєні думкою, що наступного дня знову не буде роботи і знову нічого значного не трапиться.

Село Чорногузи несподівано опинилося в центрі київської війни на верхах між Президентом, який вирішив оголосити позачергові парламентські вибори, і прем’єром Юлією Тимошенко, яка на вибори вперто не дає грошей із бюджету.


Проте упродовж наступних чотирьох днів у селі трапилися небувалі та вражаючі речі. Земля під ногами танцювала, підхоплюючи будинки, які на ній стояли, і великі дерева, переносячи їх за кількадесят, а то й кількасот метрів. Подекуди ґрунт провалювався, створюючи величезні вирви, наче після бомб. Від одного з будинків відірвалася кухонна прибудова і від’їхала на кількасот метрів.

Домашні тварини впали в паніку. – Втекли всі мої кролі, а я їх мав 40, – розповідає Олексій Іванович. Деякі кролики потім знайшлися, одного зі знайдених ми власне їмо в якості закуски до високоякісного 50-градусного самогону. – Гарантую кожен градус, маю алкометр, – запевняє Олексій Іванович.

Перш ніж у неділю, після чотирьох днів божевільного танцю, земля, нарешті спинилася, 21 родина втратила все майно. Незабаром звістка про лихо дійшла до найвищої влади в Києві.

Щаслива війна у верхах

Спершу жертвам зсуву ґрунту (так катастрофу класифікували геологи) виділили бл. 1000 злотих компенсації кожному за кожен квадратний метр втрачених будинків, причому найбільша компенсація не могла перевищити 60 тис. злотих. – Такими грошима то можна хіба сраку підтерти! – скаржиться один із постраждалих. Реальні витрати на спорудження метра нового дому в Україні принаймні вдвічі вищі.

На щастя, справою зацікавився сам Президент Віктор Ющенко, герой помаранчевої революції, якого підтримують сьогодні ледве кілька відсотків українців, а решта звинувачують його у всіх лихах, у тому числі економічній кризі й бідності.

У Чорногузах Ющенко виявився Рузвельтом. Він приїхав до села на початку серпня і наказав місцевим службовцям, щоб до зими усім жертвам катастрофи збудували нові, солідні будинки.

Після перемоги Барака Обами популярна київська газета Сегодня спитала на першій сторінці: "Ким виявиться Обама – Рузвельтом чи Ющенком?". Президент Рузвельт витягнув Америку із Великої Кризи 30-х років.

У Чорногузах Ющенко виявився Рузвельтом. Він приїхав до села на початку серпня і наказав місцевим службовцям, щоб до зими усім жертвам катастрофи збудували нові, солідні будинки. Він погрозив, якщо завдання не виконають, полетять голови.

Отак село Чорногузи несподівано опинилося в центрі київської війни на верхах між Президентом, який вирішив оголосити позачергові парламентські вибори, і прем’єром Юлією Тимошенко, яка на вибори вперто не дає грошей із бюджету.

– Кожен з них хотів показати, як він піклується про людей. Почалися перегони у благодійності, – каже один із місцевих службовців. Районом, який постраждав від катастрофи, їздили міністри, оглядаючи роботи та кваплячи службовців. До одного села приїхала прем’єр Тимошенко, яка не хотіла бути гіршою від Президента, стурбованого долею Чорногузів.

Водночас обидві сторони звинувачують одна одну в зловживаннях. – Депутат від Блоку Юлії Тимошенко має будівельну фірму, яка будує на території повені, але вимагає київських ставок, набагато вищих, ніж тутешні. Так люди пані прем’єрки жирують на людській біді! – розповідає мені з обуренням губернатор Чернівецької області Володимир Іванович Куліш, прихильник Президента.

Проте, загалом жертви катастрофи непогано скористалися від київської війні у верхах. На початку листопада нові будинки в Чорногузах вже стоять двома рядами, один біля одного. В одному з них ми сидимо з Олексієм Івановичем, наминаючи кроля й куштуючи самогон із гарантією.

Будинок мурований, з водогоном і каналізацією, ділянка 17 соток, підлоги залиті бетоном, у передпокої робітники кладуть кахлі, у ванній кімнаті стоїть ванна, а в кухні – холодильник. Все безкоштовно, в подарунок від держави, встановлене щойно за два з половиною місяці.

Депутат від Блоку Юлії Тимошенко має будівельну фірму, яка будує на території повені, але вимагає київських ставок, набагато вищих, ніж тутешні. Так люди пані прем’єрки жирують на людській біді!

Назовні великим будівельним майданчиком – асфальтовою вулицею, названою іменем Ющенка, їздять будівельні машини, а каменярі та солдати, які їм допомагають, обкладаються будівлі полістиреном, штукатурять, укладають дахи. Мешканці будинків миють вікна й чистять подвір’я.

Робота кипить, адже завтра, 3 листопада, президент Ющенко приїде контролювати процес. Усе це триває і в першій ночі: робітники поспішають, як ніколи. Вони отримали по 100 доларів за роботу до ранку, що в Україні є космічною ставкою.

– Нічого поганого в тому немає, коли до Вас приходять гості, Ви також, мабуть, прибираєте, – каже мені схвильована місцева чиновниця, коли я згадую економічні візити перших секретарів комуністичної партії.

Маладєц!

Президент приїжджає зранку, в супроводі великих чорних джипів. Сам він сидить за кермом одного з них, що викликає подив у групки селян: – Ось і наш Президент, маладєц! Президент підходить до них, хвалить темп будівництва, обіцяє, що закінчать максимум через два тижні.

З усією свитою він іде до першого з новозбудованих будинків – все згідно зі сценарієм. Вагітна дівчина, яка там мешкатиме, зі сльозами на очах каже Президентові, що дочку на його честь назве Вікторією. – Ну, то я мушу вислати вам якийсь подарунок, – обіцяє Президент. Він відвідує ще один будинок, після чого їде.

Вагітна дівчина, яка там мешкатиме, зі сльозами на очах каже Президентові, що дочку на його честь назве Вікторією.

Візит, до якого так готувалися мешканці, не тривав навіть пів години. Ющенко мусить, щоправда, відвідати інших літніх злив, але люди трохи розчаровані.

Дехто починає нарікати. – Правда, будинки нам поставили, але там у нас були сади, клуні, прекрасна природа... Важко тут буде жити, каже літня жінка. Для неї не має значення, що замість старого дерев’яного будиночка на схилі гори, де не було ні ванни, ні інших вигод, вона мешкатиме у новому.

Інші нарікають, що будинки, збудовані в такому швидкому темпі, неодмінно порозвалюються. Ба більше, єдина асфальтова дорога в селі – це та, якою проїхав президентський конвой. Решта селян блукають болотом, тепер іще більшим, ніж колись, адже важкі машини, які будують нове селище і показну дорогу, розкопали усі інші дороги.

– Показали гарну дівчину, побудували стару бабцю, – так один із постраждалих підсумовує проект свого будинку і те, що йому потім побудували. Місцеві чиновники, які прислухаються до нашої розмови, одразу його відтягують убік і пояснюють, що журналістові, а вже надто з-за кордону, такі речі розповідати не слід.

Єдина асфальтова дорога в селі – це та, якою проїхав президентський конвой.

Так само вони картають іншого чоловіка, який показує мені петицію до влади із вимогою геологічної експертизи. Він побоюється, що його будинок може провалитися під землю після наступної зливи. Його відтягують убік, і більше я його вже не побачу.
Попереднього дня, коли я приїхав до села, чиновники також стежили, щоб випадково я не зірвався з ланцюга. Вони намагалися мене підпоїти, адже, як відомо, п’яний журналіст не страшний, але цей хитрий план – через мою вроджену нездатність до споживання горілки – закінчився невдачею, ба навіть повернувся проти авторів ідеї. – Це я, я, оцими руками, а не Ющенко, я будував ці будинки! – бурмотів мені один зі службовців у п’яному вигляді. – Не вір тим невдячним, які нарікають. Якби ми дали їм компенсації, а не готові будинки, то вони б їх пропили.

П’ємо, крадемо

Після від’їзду Президента мені нарешті вдалося звільнитися від ескорту місцевих чиновників. Усього лиш полудень, а на вулицях села справді важко зустріти когось тверезого. – Що, ніби ми тут багато п’ємо? Поїдь у Донецьк, на Схід України, от там побачиш, що означає пити! – сміються з мене під крамницею.

П’ють не лише чоловіки. У барі поблизу села чотири дівчини, десь так по 16 років, замовили півлітра, яку офіціант приніс без слова протесту. Випили, заплатили і вийшли твердим кроком.

Усього лиш полудень, а на вулицях села справді важко зустріти когось тверезого.

Люди лають Ющенка і скаржаться, що після розвалу колгоспу в селі зовсім немає роботи. Звідки беруть на горілку? – Вкрадемо в сусіда кроля чи курку і продамо на базарі в місті, або свиснемо щось на будові... – пояснює один із селян. Він дивується, як то можливо, що замок (невеликий, але справжній і з вежами), який хтось вибудував посередині села, ще не розкрали і не завалили.

Першою тверезою особою, яку я зустрів під крамницею, був кандидат на сільського голову Дмитро Григорович Томко. Попередній сільський голова пів року тому пішов у відставку і взяв лікарняний. Єдиним досягненням його наступниці стала вимощена дорога до її власного дому, тому вона в селі не дуже популярна.

Головним пунктом програми Дмитра Григоровича є введення в дію екскаватора, який місяць тому село отримало в подарунок від Президента. Можна б цим екскаватором спробувати ремонтувати дороги, але тепер він непорушно стоїть у гаражі, бо сільрада з невідомих причин не прийняла ухвалу, що ним можна користуватися.

Прихильники Томка вважають, що це чудова програма для Чорногузів. Може не надто амбітна, але принаймні реальна.

Оригінал статті

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах