Головна
 

РИА Новости: Як далеко від Таллінна до НАТО?

14 листопада 2008, 12:42
0
3

У Таллінні відбулася 12-13 листопада шоста зустріч НАТО-Україна, яка начебто повинна була визначити, чи готовий Київ до членства у блоці, пише політичний оглядач РИА Новости Андрій Федяшин.

Такі зустрічі проводяться щорічно з 2002 року (винятком став лише 2007 рік) у форматі консультацій. Але остання була особливою. Хоча офіційно в її порядку денному питання про членство Києва в блоці, приєднання його до Плану дій щодо членства (МАР) в НАТО, не стояло, всі чудово розуміли, що без його обговорення не обійтися. Зовсім не випадково на цей напівформальний захід, а його організовано під ковпаком естонського Міжнародного центру оборонних досліджень за підтримки міністерства оборони, прибув сам міністр оборони США Роберт Гейтс.

Спочатку він не збирався цього робити - не той рівень, але, як пояснив представник Пентагону, серпнева криза в Грузії змусила його "продемонструвати підтримку, яку ми надаємо Україні та іншим колишнім радянським республікам, що бажають інтегруватися із Заходом".

Мало кому також подобається поспішати приймати в блок вже політично недієздатного президента, з недієздатним парламентом, гіпертрофовано амбіційним прем'єром, перманентними політичними міжусобицями і кризами, і економічним хаосом.

"Військові міністри" НАТО - це зовсім не той рівень, на якому приймаються рішення про вступ до блоку нових членів. Це - прерогатива глав держав і урядів, які приймають свої рішення на основі рекомендацій міністрів закордонних справ країн НАТО. Останні повинні зібратися на чергову регулярну нараду Ради НАТО в Брюсселі у грудні. І там, начебто, мають вирішити чи надавати Києву МАР чи ні.

МAP або ПДЧ - це така собі "дорожня карта" з завданнями, виконавши які (реформа в армії, інвентаризація озброєнь, уніфікація національних законодавств, реформа управлінських структур і т.д.), країна дуже обережно підходить до воріт блоку в Брюсселі. А далі рішення, варто сказати, приймаються на основі консенсусу. І в цьому найбільша проблема Вашингтона. Він намагається протиснути членство Києва і Тбілісі з усіх боків, і на будь-яких форумах. Талліннський, власне, мав дати свої рекомендації міністерській зустрічі НАТО в грудні.

Європі не дуже до вподоби вступ у НАТО України Ющенка і Грузії Саакашвілі.

Слова Гейтса "інтегруватися із Заходом" варто запам'ятати. Гейтс використав їх відразу, по прибутті в Таллін у бесіді з журналістами, а потім багато разів вживав під час консультацій, після них - і ними попрощався з журналістами під час відльоту. Він оголосив, що "Росії не варто чинити опір бажанням суверенних країн повністю інтегруватися із Заходом. Це - не загроза безпеки Росії".

Росію, щоправда, не ловили на чиненні перешкод інтеграції кого-небудь "з Заходом". Але, з іншого боку, вона ніколи і не приховувала, що буде налаштована категорично проти зміцнення натовського обруча біля свого "південного підчерев’я" за рахунок України та Грузії. Для Москви, зрештою як і для дуже багатьох, НАТО і Захід - це аж ніяк не ідентичні поняття, як це намагається представити Роберт Гейтс. Такі кумедні підміни понять у пропаганді є примітивними і часто використовується. Американці ніколи не відрізнялися особливою витонченістю у своїй пропаганді (Пентагон тут, можна сказати, еталон), а коли вони починають поспішати, то - просто біда.

У Таллінні з'ясувалося, що до НАТО і Україні, і Грузії набагато далі, ніж було в Бухаресті у квітні цього року

А вони дуже сильно поспішають протягнути Київ Ющенка в НАТО, добре розуміючи, що це питання може покрити невизначеність після вступу на посаду Барака Обами в січні наступного року. Останній наразі ще ніяк і ніде не зафіксував свого конкретного ставлення до того, чи варто НАТО форсувати марш на чорноморський фланг Росії.

Друга причина поспіху - президентський перехідний період. "Транзитний період" між двома президентами в США взагалі дуже нервовий час. Всі адміністрації прагнуть "пов'язати" наступника власними не до кінця виконаними планами та зобов'язаннями. Коли вони зафіксовані офіційними домовленостями, наступнику від них майже неможливо відмовитися. Ще більше підганяють адміністрацію президентські вибори в Україні, які мають відбутися в кінці 2009-го або у 2010-му році. Те, що Ющенка після них не буде - очевидно, а що на його місце прийде Юлія Тимошенко - зовсім не факт.

Замість того, щоб прагнути до передбачуваного дипломатичного провалу, Вашингтону слід розробити план B: дати якісь позитивні гарантії Києву і Тбілісі, а Москві дати зрозуміти, що НАТО не відпустить Україну і Грузію на геополітичну орбіту Росії

Якщо судити по певним відгукам експертів з зовнішньополітичної команди Обами, то вони радять йому почекати з введенням України "в оселю альянсу". Але не відмовляти Києву зовсім. "Надання Україні чи Грузії MAP в грудні 2008 - завдання майже нездоланне, - вважає професор Вашингтонського Brookings Institution Стівен Пайфер (Steven Pifer). - Замість того, щоб прагнути до передбачуваного дипломатичного провалу, Вашингтону слід розробити план B: дати якісь позитивні гарантії Києву і Тбілісі, а Москві дати зрозуміти, що НАТО не відпустить Україну і Грузію на геополітичну орбіту Росії".

У Таллінні з'ясувалося, що до НАТО і Україні, і Грузії набагато далі, ніж було в Бухаресті у квітні цього року, коли під тиском Німеччини та Франції саміт НАТО не дав Києву і Тбілісі добро на членство.

Те, що Ющенка після виборів не буде - очевидно, а що на його місце прийде Юлія Тимошенко - зовсім не факт.

Власне, Росії не варто дуже тішитися надіями, через висловлювання німецького канцлера Ангели Меркель, чи майже ідентичні слова французького президента Ніколя Саркозі про те, що Україна і Грузія в доступному для огляду майбутньому не вступлять у НАТО, мовляв, їм ще рано. Рано - не означає ніколи. Ніхто не проти вступу України або Грузії як таких. Справа тут зовсім в іншому. Європі не дуже до вподоби вступ у НАТО України Ющенка і Грузії Саакашвілі. Михайло Ніколозович сильно зіпсував власні шанси на членство агресією в Південній Осетії. І тепер, коли стало відомо багато чого з того, що не було відомо раніше, навіть міністр оборони Естонії Йаак Аавіксо сказав журналістам наступне: "Ми повинні визнати, що довіра до Тбілісі сильно постраждала. На думку деяких країн, Грузія діє непередбачуваним чином". Та й у демократичність його режиму тепер вірять тільки в адміністрації Буша. Але в Грузії, якщо вірити опитуванням громадської думки, більшість громадян хоча б не проти членства в альянсі.

Росію, щоправда, не ловили на чиненні перешкод інтеграції кого-небудь "з Заходом". Але, з іншого боку, вона ніколи і не приховувала, що буде налаштована категорично проти зміцнення натовського обруча біля свого "південного підчерев’я" за рахунок України та Грузії.

В Україні все набагато складніше. Навіть в НАТО чудово розуміють, що вступати в блок буде адміністрація Ющенка, а аж ніяк не Україна, в якій понад 70% усього населення стабільно проти такого "бойового братерства". Все це може призвести до непередбачуваних наслідків для країни, аж до розколу політичної системи і всієї держави. Мало кому також подобається поспішати приймати в блок вже політично недієздатного президента, з недієздатним парламентом, гіпертрофовано амбіційним прем'єром, перманентними політичними міжусобицями і кризами, і економічним хаосом. А якщо накласти на все це ще й скандал з поставками української зброї до Судану в обхід ембарго ООН, то навіть найзапекліші прихильники Ющенка в НАТО навряд чи зможуть спожити весь цей коктейль без важких наслідків.

Якщо навігація Києва і Тбілісі по "дорожній карті" MAP не почнеться в грудні, то вона ще може початися в квітні наступного року, коли у французькому Страсбурзі і німецькому Келе пройде ювілейний, 60-й саміт НАТО.

Заради справедливості варто нагадати, що приторочувати Київ до НАТО почав аж ніяк не Віктор Андрійович, а великий союзник Москви Кравчук, а продовжив Леонід Кучма. Україна відразу ж після "Біловезької Пущі" приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва (тепер Рада євроатлантичного партнерства). У 1994-му році саме вона стала першою з країн СНД, яка підписала Програму в ім'я миру з НАТО. У 1997-му році уклала з НАТО Хартію про особливі партнерські відносини і створила Комісію НАТО-Україна, а в 2002-му був прийнятий План дій НАТО-Україна. Ющенко, можна сказати, йшов протоптаним курсом.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах