Головна
 

ВЛАСТЬ: Голодокради

1 грудня 2008, 16:47
0
2

Ніж нарікати на Ющенка за «крадіжку» Голодомору, краще б поставити пам’ятник жертвам більшовицьких продрозверсток у своїй країні, - пише Ольга Алленова в російському журналі Власть..

Минулого тижня я зустрілася зі своїми шкільними друзями – вперше за багато років. Ми зібралися, як зазвичай, на кухні в одній з московських квартир, дістали чарки та під випуск новин центрального ТБ (звичка хазяїна-бізнесмена) згадали минуле, посміялися, посумували, а потім, як це часто буває, замовкли.

І тут на допомогу прийшов телевізор. Показували Київ: площу біля Михайлівської церкви, де перед пам’ятником жертвам Голодомору мовчки під падаючим снігом стояли Президент та Прем’єр України, а з ними члени сімей та чиновники, для яких не прийти на цю площу означало підписати собі вирок (нещодавно Верховна Рада прийняла закон про кримінальну відповідальність за заперечення факту Голодомору). Голос за кадром говорив про те, що на траурні заходи у Київ не приїхала більша частина світових лідерів, в тому числі й російський президент, а приїхали тільки президенти, налаштовані щодо Росії недоброзичливо, тобто країн Прибалтики та Польщі. Голос за кадром докладно розповідав, що Президент Ющенко звернувся до свого російського колеги з пропозицією визнати факт Голодомору на всій території Радянського Союзу, що здавалося цілком логічним. А президент Медвєдєв відправив президенту Ющенку листа, у якому звинуватив українську владу у використанні трагічних подій початку 1930-х років для досягнення поточних кон’юнктурних політичних цілей. І у словах президента Медвєдєва теж була своя правда. Адже не випадково жалобні заходи у Києві співпали з річницею Помаранчевої революції: де б ще Прем’єр Тимошенко постояла поряд із Президентом Ющенком – так, ніби й немає між ними ніякого протистояння. До речі, в Грузії у минулі вихідні річницю "революції троянд" також не відзначали. Замість цього усі, в тому числі й Михаїл Саакашвілі, робили гучні заяви щодо війни з Росією. Зовнішній ворог завжди приходить на допомогу, коли потрібно згуртувати суспільство, і не важливо, хто виступає у ролі ворога – СРСР часів Голодомору чи сучасна Росія.

- Ненавиджу Ющенка! – несподівано порушив мовчанку бізнесмен. – Сволота він. Україну натовцям хоче продати. Щоб натовські ракети в нас під черевом стояли.

- Ну добре, – сказав інший мій шкільний товариш – учитель історії. – А Голодомор тут до чого? Загинули мільйони людей!

- Який Голодомор?! А що, в нас не було голоду? Вони навіть назву цю дурну вигадали, щоб показати, що це у них тільки люди здихали. Цей Ющенко… Він… "Голодовор"!

І тут усі дружно заговорили про політику. Бізнесмен сказав, що Ющенко продався Америці, а вчитель історії – що винний, звісно, і Кремль: навіщо було ціну на газ підвищувати українцям та залякувати їх тим, що Крим заберуть? І що у бажанні людей знати свою історію немає нічого поганого.

- Знову ця ваша інтелігентська маячня! – невдоволено відмахується бізнесмен.

- Адже ми навіть не знаємо, хто були наші діди, - терпляче продовжував учитель. – У Союзі краще було не знати, ніж знати.

І тут мені здалося, що ця фраза має відношення і до мене теж. Моя бабуся, корінна мешканка міста Симбірська, напочатку 1930-х тікала на Кавказ. Колись у дитинстві мені про це казали. Але чому вона тікала? І я стала дзвонити своїй бабусі, щоб дізнатися. "Так голод був страшний", - сказала бабуся. І – спочатку не дуже охоче – стала розповідати. Як люди у її рідному Симбірську, точніше, Ульяновську падали на вулицях та помирали. Як ховали у загальних могилах, тому що не було на що ховати. Як її батько, взявши дружину та сімох дітей, у товарному вагоні поїхав на Кавказ.

- Як сімох? – запитала я. – Хіба вас не десять дітей було?

- Було десять. А на Кавказ доїхало сім.

Це було взимку, у лютому 1933 року. "А приїхали на Кавказ, там кукурудза, - з дитячою радістю в голосі згадувала бабуся. – Так і врятувалися. Тоді колгоспи вже створювали. Батько ковалем був, його у колгосп узяли".

Я повернулася на кухню до своїх шкільних друзів. У телеефірі черговий випуск новин – знову Київ, площа, сніг. Так, президент Медвєдєв, звісно, має рацію. У Віктора Ющенка свої політичні інтереси. Голодомор йому потрібний, щоб вижити. Ущербна політика, одним словом. Але хіба в Росії вона не ущербна? Ми відзначаємо величезну кількість дат , про багато з яких взагалі не маємо уявлення, але Голодомору в нас начебто й не було. Можливо, ми боїмося комуністів, яких усе ще багато в нашій країні? Але ж не завадив страх перед комуністами назвати злочином розстріл Миколи ІІ та його родини. Отже, справа не в комуністах. Можливо, річ у тому, що ми усе ще мислимо по-радянськи? Можливо, мають рацію ті, хто називає нас, росіян, носіями імперських амбіцій? Можливо, зрештою мають рацію грузини, які дивуються, чому нас так дратує наявність музею радянської окупації у Тбілісі? І чому б у Москві також не відкрити музей радянської окупації? Хіба мільйони наших співвітчизників не згнили у радянських таборах? Хіба сотні тисяч не були розстріляні без провини? І чому так вийшло, що 6 млн. жертв голоду в нашій країні для нас не означають аж нічого?

І, чесне слово, мені дуже хочеться встати перед пам’ятником жертвам Голодомору – хай навіть поряд із Ющенком. Тому що у моїй країні такого пам’ятника немає.

Оригiнал статті

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах