Головна
 

WT: Не поспішайте приймати Грузію та Україну в НАТО

2 грудня 2008, 14:13
0
5

Згідно з повідомленнями преси, адміністрація Буша в останні тижні перебування при владі і має намір зробити радикальний зовнішньополітичний крок. Вона добивається згоди європейських членів Альянсу і Канади на вступ України та Грузії в НАТО за прискореною схемою, в обхід встановленої процедури, - пише Майкл О'Хенлон в американській газеті The Washington Times.

Ця вкрай невдала ідея швидше призведе до погіршення американо-російських відносин і посилить небезпеку війни, ніж принесе яку-небудь реальну користь молодим демократіям Центральної Європи.

Може здатися, що мова йде про природну реакцію на жорстоке російське вторгнення в Грузію в серпні цього року - за будь-якими мірками цю акцію неможливо порівнювати з неприйнятною відповіддю на спалах напруженості навколо Південної Осетії і Абхазії, які від’єдналися. Однак, тепер більшість з нас розуміє: при всій невиправданості російської агресії, не спровокованою її назвати не можна. Зокрема, саме Грузія на початку кризи бездумно обстріляла проблемні регіони. Зрозуміле, в загальному, прагнення президента Михайла Саакашвілі повернути Південну Осетію та Абхазію до складу Грузії реалізовувалось з повною зневагою до ролі міжнародного співтовариства і необхідності діяти обережно, мирними засобами. У майбутньому не тільки Росію, але й інших регіональних гравців необхідно утримуватися від безвідповідальних кроків на кшталт тих, що три місяці тому поставили Кавказ на межу повномасштабної війни.
 
Держсекретар Кондоліза Райс і міністр оборони Роберт Гейтс - досвідчені фахівці з Росії. Але вони, схоже, надто дотримуються принципу класичної зовнішньополітичної моделі 'стримування'. Судячи з усього вони сподіваються: якщо на Грузію і Україну найближчим часом пошириться стаття 5 Північноатлантичного договору, що гарантує безпеку членам альянсу, це змусить прем'єр-міністра Володимира Путіна та президента Дмитра Медведєва відступити, усвідомивши, що, розпочинаючи бійку з будь-якою із цих країн, вони втягнуть Росію в конфлікт із Сполученими Штатами.

Якщо б сьогоднішня Росія нагадувала гітлерівську Німеччину чи сталінський Радянський Союз, іншого виходу у нас мабуть б не було. Але мало хто стверджуватиме, що нинішні дії Москви вписуються в таку модель. Можливо, Вашингтон керується наступною логікою: навіть якщо Росія прагне лише відновлення своєї сфери впливу на пострадянському просторі і в колишніх васальних державах, будь-які силові дії з її боку краще присікати в зародку. Така гіпотеза виглядає досить правдоподібною - навіть незважаючи на запитання, чи настільки високі ставки в грі, щоб опосередковано погрожувати війною ядерній державі за акції на її власному подвір’ї. Але чи зможемо ми досягти мети, використовуючи членство в НАТО в якості основного політичного інструменту?

Щоб відповісти на це важливе питання, варто згадати конкретне формулювання статті 5 Північноатлантичного договору: 'Договірні сторони погоджуються з тим, що збройний напад на одну або кілька із них у Європі чи у Північній Америці буде розглядатися як напад на них у цілому, і, отже, погоджуються з тим, що у випадку, якщо подібний збройний напад буде мати місце, кожна з них, в порядку здійснення права на індивідуальну або колективну самооборону, яку визначає Стаття 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу Договірній стороні яка зазнала, або договірним сторонам, які зазнали подібного нападу, шляхом негайного здійснення таких індивідуальних або спільних дій, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і подальшого збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні'.

І ось у чому проблема: давно вже вважається, що 5 стаття становить непряму загрозу ледве не автоматичного застосування сили, якщо будь-яка країна НАТО опиниться в небезпеці - і існує цілком реальна ймовірність, що саме так її розтлумачить президент Саакашвілі після вступу Грузії в альянс. У результаті він вважатиме, що стосовно Росії у нього ще більше розв’язані руки.

Насправді стаття 5 не вимагає реагувати на загрозу саме військовими засобами, і такі хитромудрі діячі, як Путін і Медведєв, швидше за все, це зрозуміють. Навіть якщо вони не захочуть кидати нам відкритий виклик, скидаючи Саакашвілі, Москва, цілком ймовірно, буде провокувати конфлікти з ним через кордони, ставлення до меншин тощо. - сподіваючись, що лідери США та інших країн альянсу не ризикуватимуть ядерної війною через невеликі регіони в центрі Євразії, про яких більшість американців навіть не чули. З огляду на сказане, фактичним результатом передчасного вступу Грузії та України в НАТО стане не послаблення, а посилення загрози війни. І якщо у випадку майбутньої кризи ми опинимося на цій слизькій доріжці, а довіра до статті 5 буде поступово підривається, виникне й інший ризик - надмірно радикальної реакції НАТО. Прагнучи підтримати свій авторитет на міжнародній арені, ми можемо форсувати пряме протистояння з Росією, від якого не виграє ніхто.

У НАТО існує добре продумана і пропрацьована процедура вступу в організацію. Зокрема, вона чітко передбачає наявність демократичного ладу в країнах-кандидатах, а також вирішення територіальних суперечок без застосування сили. Сьогодні ні Грузія, ні Україна (ні Росія) не відповідають цим критеріям. Нам слід дотримуватися встановленої процедури, і не підганяти події.

Сполучені Штати повинні уникати дій, що створюють у росіян враження, що пряма мета НАТО - це послаблення їхньої країни, або те, що інші важливі зовнішньополітичні ініціативи на кшталт планованого створення баз ПРО в Польщі та Чеській республіці будуть здійснюватися їм на шкоду. На жаль, за два десятки років після закінчення "холодної війни" ми не зуміли переконати їх у зворотному. Звичайно, головну роль тут відіграють цинізм і жорстокість російських політиків. Але саме з такими людьми в Москві нам доведеться мати справу в найближчому майбутньому. Ми ж інколи лише зміцнюємо їх впевненість у власній правоті - наприклад, такими невдалими заявами, як коментарі прес-секретаря Білого дому Дейни Періно щодо того, що наше рішення офіційно закріпити плани створення системи ПРО в Польщі і Чехії в розпал грузинського кризи було 'в основному випадковим збігом'. І це після того, як ми не один рік повторювали росіянам, що система в жодному разі не спрямована проти них! Москва безсумнівно вважатиме відмову від звичайної процедури прийому до НАТО щодо Грузії та України акцією покарання на її адресу, а не мудрим зовнішньополітичним кроком.

Зараз у відносинах з Росією нам краще за все більше не провокувати її без потреби з будь-яких сторін, і дати обраному президенту Обамі разом із союзниками по НАТО можливість виробити більш стриманий підхід до відносин з Москвою. Саме таку пораду - не гарячкувати - ми зазвичай даємо іншим країнам, які зіштовхнулися з кризами на кшталт нинішньої. Тепер нам варто було б самим до нього дослухатися.

Майкл О'Хенлон - старший науковий співробітник Інституту імені Брукінгса.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах