Головна
 

FT: Позиції розділилися

4 грудня 2008, 16:54
0
4

Прозахідний Президент України Віктор Ющенко переживає важкі часи після свого тріумфу внаслідок Помаранчевій революції 2004 року – і вони обіцяють бути ще тяжчими, - пишуть Стефан Вегстил та Роман Олеарчик у британській The Financial Times.

До внутрішньополітичних конфліктів та постійних неприємностей у відносинах із сусідньою Росією, які тривалий час отруювали урядування пана Ющенка, тепер додалася світова криза, що втягнула одну з найбільш динамічних економік Європи в рецесію.

Як колишній глава Національного банку, пан Ющенко міг би стати ідеальною кандидатом для здійснення контролю над заходами порятунку економіки, що здійснюються за участі Міжнародного валютного фонду. Але Президенту, ослабленому численними сварками з Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко та впливовим проросійським лідером опозиції Віктором Януковичем, не вистачає повноважень, щоб взяти керівництво в свої руки.

В Україні багато чого поставлено на карту. Країна з 46-мільйонним населенням розташована у непевній зоні поміж Європейським Союзом та Росією, що відновлює свою міць. Вона контролює територію, через яку до ЄС транспортується більша частина газу, імпортованого з Росії та Центральної Азії.

Крах прозахідного партнерства Ющенко-Тимошенко руйнує надії на зближення із Заходом, зокрема з ЄС та НАТО, та створює нові можливості для Москви, підбадьореної успішною інтервенцією в Грузію, для поновлення свого впливу в Києві. Для Заходу це є викликом, значення якого виходить далеко за межі України. "Складна внутрішня ситуація позначається на нестабільній зовнішній ситуації і навпаки", - каже віце-прем’єр-міністр Григорій Немиря.

Світова економічна криза завдала Україні особливо тяжкого удару, поклавши край безпрецедентному восьмирічному економічному зростанню. Кредитна криза та занепад виробництва сталі – найбільшої галузі промисловості України – ознаменували наймасштабнішу рецесію з часів страшних наслідків розпаду Радянського Союзу в 1991 році.

Київ спішно прийняв пакет екстрених економічних заходів задля отримання позики від МВФ обсягом 16,4 млрд. дол. Але це не допоможе уникнути стрімкого погіршення рівня життя чи різкого зростання безробіття, адже за прогнозом МВФ падіння економіки складе наступного року 3% – порівняно із зростанням цього року, що ледь перевищує 4%. Національна валюта країни – гривня – впала майже на 50% по відношенню до долара США цього року, та може знецінитися ще більше. "Пересічний українець не усвідомлює ситуації, яка чекає на нього", - каже Хорхе Зукоскі – представник Американської торговельної палати у Києві.

Кредитна криза довела, що Україна – одна з найбільш вразливих країн Європи через надзвичайно важливу роль, яку відігравали міжнародні запозичення для фінансування її економічного зростання протягом останніх років. У той час як кілька урядів поспіль, незважаючи на політичну слабкість, тримали державний борг на невисокому рівні, приватний сектор втратив відчуття міри, коли споживачі, а особливо компанії сприяли збільшенню кредитування в країні на 60% щорічно.

Іноземні банки купили місцеві кредитні інститути й іноземні позичальники почали активно працювати, збільшивши співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту із 45% (за даними 2005 року) до майже 60% (за даними на кінець минулого року). І за прогнозом МВФ, наступного року цей показник сягне 78%.

Коли почалася криза, банкам, а також небанківським компаніям, раптово стало складно – майже неможливо – рефінансувати борги, оскільки вартість акцій, майна на інших видів застави впала. Показовий приклад – 34-річний мільярдер Костянтин Жеваго був змушений продати 21% своїх акцій у Ferrexpo – провідній українській залізорудній компанії – та таким чином зменшити розмір свого пакета акцій до 51% внаслідок настання margin call по кредиту.

Тимчасом ціновому буму на світових сировинних ринках прийшов кінець, що завдало сильного удару по сталеливарній промисловості. Цього літа українські виробники сталі змушені були експортувати свій продукт за вдвічі нижчими цінами, і у відповідь вони вдвічі скоротили виробництво – це призвело до зменшення виручки від продажів на 75%. Тисячі робітників були переведені на скорочений робочий тиждень або відправлені в неоплачувані відпустки.

Побоювання масових скорочень почали поширюватися в Донецьку – місті на Сході України, центрі сталеливарної промисловості. "Ми бачимо, як у Європі скорочують тисячі людей", - розповідав нещодавно The Financial Times пан Ахметов – найбагатший "сталевий" магнат України. – "Важко сказати, що трапиться".

У той час як дефіцит балансу поточних операцій, за оцінками, сягнув цього року 10% від ВВП, зовнішнє фінансування вичерпалося, а курс валюти різко впав, Київ звернувся до МВФ по допомогу для забезпечення потреб країни в зовнішньому фінансуванні, що складають близько 50 млрд. дол. на рік. Відповідна угода, укладена минулого місяця, передбачає відновлення балансів в економіці, стабілізацію банківської системи та зменшення дефіциту балансу поточних операцій. Київ зобов’язався провести реформи – зокрема посилити бюджетний контроль, забезпечити краще банківське регулювання та вільне коливання курсу гривні.

Реструктуризація банківського сектору вже почалася, коли українські бізнесмени викупили дві проблемні фінустанови. Газовий магнат, мільярдер Дмитро Фірташ викупив контрольний пакет акцій "Надра Банку", а брати депутати Андрій та Сергій Клюєви купують "Промінвестбанк".

Регулюючі органи очікують, що близько третини зі 170 банків країни закриються або будуть поглинуті іншими установами. Серед галузей економіки, сприятливих для інвесторів, які купують фінансові активи за мінімальною ціною з метою подальшого перепродажу – нерухомість, обробна промисловість та металургія. А поки що найбільша угода в промисловості – перехід 25%-ного пакета акцій Ferrexpo пана Жеваго до чеської вугледобувної компанії New World Resources.

Але іноземні інвестори, які бояться виходити на ринки країн, що розвиваються, загалом та український зокрема, навряд чи кинуться наслідувати приклад чехів. Вплив кризи на реальний сектор економіки лише починається – так, у жовтні промислове виробництво скоротилося на 20%. Так само як і робітники сталеливарних заводів та шахтарі, працівники будь-якого іншого сектору економіки – від банківських установ до барів, бояться втратити роботу.

Зростає занепокоєння щодо спроможності України зробити необхідні інвестиції для організації Чемпіонату Європи у 2012 році, який країна проводитиме спільно з Польщею. Хоча олігархи вклали чимало коштів у будівництво стадіонів, держава має ще багато зробити із модернізації транспорту, у той час як приватні забудовники, які займалися будівництвом готелів, заморозили чимало проектів.

Вплив економічної кризи на політику поки незрозумілий. У світлі останніх подій пан Ющенко був змушений призупинити свої спроби атак на пані Тимошенко – свою колишню союзницю по Помаранчевій революції. Він розпустив парламент та призначив дострокові вибори, але мусив відкласти цей план, коли вона відмовилася приймати законодавчі акти, необхідні для проведення виборів.

Політична напруженість не спаде щонайменше до кінця наступного року, коли виборці повинні будуть обирати між паном Ющенком, пані Тимошенко та паном Януковичем на перших президентських виборах після історичного голосування 2004 року.

Основні партії України об’єдналися для співпраці у прийнятті екстреного пакету економічних законів, необхідного для отримання позики від МВФ, але бюджет на 2009 рік досі висить у повітрі. Київ має зобов’язання перед МВФ – обмежити державні видатки для приведення їх у відповідність зі зменшенням надходжень від податків. Але враховуючи те, що інфляція досі на високому рівні – очікується 20% у 2008 році – працівники державних установ та пенсіонери висуватимуть великі вимоги щодо фінансування. А разом із ними – промислові лобісти, які прагнуть здобути антикризове державне фінансування.

Пан Ющенко та пані Тимошенко так і не змогли працювати разом після Помаранчевої революції; за цей час було проведено двоє парламентських виборів та тричі змінився уряд, але це не допомогло зсунутися з мертвої точки. Союзники нашвидкуруч владнали протиріччя між собою після останніх парламентських виборів 2007 року, але знову розсварилися цієї осені.

Після краху альянсу з Тимошенко, пан Ющенко знову може піти на переговори з паном Януковичем, незважаючи на запекле суперництво двох лідерів під час суперечливих президентських виборів 2004 року. Пан Фірташ та деякі інші бізнесмени наполягають на тому, що популістка пані Тимошенко повинна залишити уряд. Вона "головна проблема України сьогодні", - каже пан Фірташ, стверджуючи, що альянс Ющенко-Янукович може забезпечити надійне управління економікою, незважаючи на політичні розбіжності. Але у бізнес-середовищі немає єдності, адже чимало інших мільярдерів, зокрема і пан Жеваго, підтримують пані Тимошенко.

Найбільше виграє від цих внутрішніх колотнеч Росія. Москва прагне, щоб Україна продемонструвала: її демократія після Помаранчевої революції зазнала краху – і це зменшить ризик подібного перевороту в Росії. Прем’єр-міністр Росії Владімір Путін неодноразово висміював безлад серед київських політиків. Керівник Євроатлантичного університету та колишній помічник Ющенка Олег Рибачук каже: "Кремль задоволений, поки в Україні хаос".

Росія також виступає проти прозахідної політики пана Ющенка, а особливо –проти його прагнення здобути членство в НАТО. Росія домоглася свого на початку цього року, коли НАТО відклав рішення про залучення України та Грузії до Плану дій щодо членства в альянсі. Видається малоймовірним, що НАТО повернеться до цього питання.

Військова інтервенція Москви в Грузію та визнання Росією незалежності сепаратистських грузинських територій – Абхазії та Південної Осетії – ще більше посилила напруженість. "Наш регіон розділений між країнами на заході [як Польща], які здобули гарантію безпеки [вступивши до НАТО та ЄС] та на сході, де було створено "сіру зону" між Росією та Заходом. Війна в Грузії – це сигнал тривоги", - каже пан Немиря.

У той час, як небагато українців вірять в можливу військову інтервенцію Росії, усвідомлювані ними політичні загрози цілком серйозні. Київ занепокоєний через російський Чорноморський флот, чия база знаходиться в українському порту Севастополь згідно з договором про оренду, термін чинності якого спливає в 2017 році. Пан Ющенко наразі хоче почати переговори про виведення флоту після 2017 року, але Москва їх відтягує.

Хоча Кремль ніколи не заявляв про свої права на Севастополь, це робили окремі російські політики націоналістичного штибу, граючи на проросійських настроях у портовому місті. Вони також ставили під сумнів статус усього Кримського півострова, де лояльність до Москви пустила глибоке коріння.

На решті території України традиційна напруженість між націоналістичним україномовним Заходом та прихильним до Москви російськомовним Сходом після 2004 року зменшилася внаслідок того, що українці об’єдналися навколо сучаснішого поняття національної ідентичності та поширення вживання української мови. Але ці нові лояльності ще мають пройти випробування економічним занепадом.

А тимчасом Москва знову посилює тиск щодо поставок газу – саме зараз, коли тривають переговори щодо договору на наступний рік. Пані Тимошенко хоче позбутися тих, кого вона називає "корумпованими" посередниками в газових угодах на мільярди доларів між Україною, Росією та Центральною Азією. Вона намагається витіснити основного трейдера – "Росукренерго" – спільне підприємство пана Фірташа та "Газпрому" – газового монополіста, якого контролює Кремль. Але компанія заявляє про свою прозорість та не збирається полишати цього бізнесу.

Пані Тимошенко каже, що їй вдалося досягти принципової домовленості із паном Путіним щодо вільної від посередників торгівлі. Але її уряду не вдається підписати остаточну угоду та уникнути нових суперечок, які колись викликали перебої в поставках газу для клієнтів з країн ЄС.

Камінь спотикання – це ціна, і пані Тимошенко намагається уникнути четвертого поспіль різкого підвищення ціни на газ. "Газпром" попередив Київ, що останній, можливо, платитиме 400 доларів за тисячу кубометрів, а це більш ніж вдвічі перевищує ціну на 2008 рік. Москва та Київ також сперечаються через несплачені рахунки за газ – борг України складає 2,4 млрд. дол.

Пані Тимошенко навряд чи вдасться викинути з цього бізнесу пана Фірташа – здебільшого тому, що "Росукренерго" володіє окремими правами на використання українських трубопроводів для експорту газу до ЄС, а інші компанії Фірташа зробили чималі інвестиції у дистрибуцію газу всередині країні.

За умови загрози проведення дострокових виборів, економічної кризи, та суперечки через Крим, останнє, що потрібно цієї зими Україні – це газова війна. Але перспектива рецесії одразу після різкого стрибка ціни на газ також дуже небезпечна. Навіть за київськими стандартами, прийшли важкі часи.

Помаранчева революція сприяла інвестиціям

Коли розпався у 1991 році Радянський Союз, в Україні відбувся один із найбільших занепадів економіки серед усіх колишніх комуністичних країн –виробництво скоротилося на дві третини.

Україна почала відновлювати свої сили лише в 2000 році, коли Леонід Кучма – колишній авторитарний президент – врешті розпочав проводити деякі реформи, хоча часто і віддавав перевагу політичним соратникам у питаннях приватизації.

Наступник Кучми Віктор Ющенко та його перемога внаслідок Помаранчевої революції 2004 року сприяли тому, що інвестори з Заходу наважилися на бізнес у країні, яка так потребувала капіталу. Ключовий хід зробив Mittal Steel – попередник Arcelor Mittal, найбільший виробник сталі у світі – купивши провідне сталеливарне підприємство "Криворіжсталь" за 4,8 млрд. дол. . Це стало можливим після того, як новий уряд скасував приватизацію епохи Кучми, під час якої два місцевих мільярдери – Віктор Пінчук і Рінат Ахметов – купили компанію за 800 млн. дол.

Загалом прямі іноземні інвестиції зросли в чотири рази, сягнувши середньорічного показника у майже 7 млрд. дол. (5,5 млрд. євро або 4,7 млрд. фунтів). Економічне зростання з 2000 року в середньому складало 7%. Київ став містом економічного буму, із новими авто, ресторанами, модними бутіками та сотнями будівельних майданчиків. Якщо раніше вигоди від розвитку країни отримували переважно лише декілька мільярдерів-олігархів, то пізніше – і середній клас, який тільки-но почав формуватися в країні.

У промисловій Східній Україні виробництво сталі – що забезпечує 10% валового внутрішнього продукту та 40% експорту – збільшилося у відповідь на великий попит у світі. Хімічна та харчова промисловості також переживали розквіт.

Зростання допомогло інтеграції України до світових ринків та сприяло її вступу до Світової організації торгівлі.

Але обережність Брюсселя не дозволила панові Ющенку реалізувати його амбіцію – забезпечити Україні майбутнє членство в Європейському Союзі.

А спроби США підтримати кандидатуру Києва на членство в НАТО наразилися на опір у Європі, побоювання антагонізму з Москвою та непопулярність цієї ідеї серед українського народу.

Оригiнал статті

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах