Головна
 

The Weekly Standard: Пам’ятаймо Голодомор

8 грудня 2008, 09:19
0
6

Минула 75-та річниця одного з найжахливіших розділів в історії Радянського Союзу: великий голод, який українці називають Голодомором («вбивство голодом»). Ця катастрофа, що знищила приблизно від 6 до 10 мільйонів людей у 1932-33 роках, була значною мірою результатом умисної радянської політики. А отже, її історія є неминуче поживою для гострої полеміки, - пише Кеті Янґ в американському тижневику The Weekly Standard.

Україна – яка разом із Канадою та кількома іншими країнами провела День пам’яті жертв Голодомору 23 листопада – прагне міжнародного визнання українського "геноциду". Росія засуджує цю вимогу як політичну експлуатацію ширшої трагедії. Деякі російські правозахисники висловлюють скепсис щодо обох позицій.

Тим часом, на Заході про голод знають так само мало, попри зусилля української діаспори. Насправді Захід має власну ганебну історію стосовно голоду, починаючи від його умисного замовчування з-під пера лауреата Пулітцерівської премії кореспондента The New York Times Волтера Дюранті.

Наприкінці 1980-х з’явилося нове бачення голоду завдяки праці Роберта Конквеста "Жнива скорботи: Радянська колективізація і Голодомор" (1987) та документальному фільмові "Жнива відчаю", показаному у Сполучених Штатах і Канаді. Сплеск негативних реакцій від лівих не забарився. Радянолог-ревізіоніст Дж. Арк Ґетті закинув Конквестові, що той, немов папуга, повторив пропаганду "націоналістів у екзилі". У січні 1988 року газета Village Voice опублікувала довжелезне есе Джефа Коплона (тепер постійно дописує в журнал New York Magazine) під назвою "У пошуках радянського голокосту: голод 55-річної давності дає поживу правим". Коплон поглузував із "прийнятої моди на антисталінізм" і відкинув як абсурдну ідею те, що голод був створений комуністичним режимом. Такі розмови, наполягав він, були покликані виправдати американський імперіалізм та вибілити співпрацю українців з нацистами.

Проте в час, коли писав Коплон, радянський режим відмирав. Часткове підняття радянських архівів невдовзі підтвердило масштаби, в яких Сталін із поплічниками свідомо використовували голод, аби покарати опір і змусити селянство коритися. Серед іншого знайшли пряме розпорядження Сталіна огороджувати голодуючі села й хапати селян, що намагалися втекти у пошуках харчу. Пострадянське керівництво обох Росії та України було готове визнати Голодомор, хоча незабаром виникли розбіжності, вважати його геноцидом українців чи бездискримінаційним масовим убивством.

Українсько-російські відносини почали погіршуватися після Помаранчевої революції кінця 2004-го. Росія під Владіміром Путіним скочувалася в авторитаризм та антизахідницький націоналізм, тоді як Україна на чолі з Президентом Віктором Ющенком прагнула тісніших зв’язків із Заходом. І коли політичні настрої в Росії посунулися ще далі вбік підкреслення уявних позитивних аспектів радянського минулого, Ющенко просував погляд на Україну радянської доби як на "полонену націю" під іноземними ярмом.

У листопаді 2006 року український парламент прийняв законопроект, де Голодомор проголошувався геноцидом, а заперечення Голодомору вважалося "незаконним". Далі риторика розгорталася; заява російського міністерства закордонних справ у 2007-му звинуватила "певні політичні кола" в Україні в ображанні пам’яті неукраїнських жертв голоду. Відтоді проурядова російська преса опублікувала десятки статей з нападками на позицію України щодо Голодомору як на зрадницькі антиросійські підступи. Цього року президент Дмітрій Медведєв відхилив запрошення приїхати до Києва на урочистості Дня пам’яті Голодомору в гнівному листі, де відкинув "розмови про так званий Голодомор" як "аморальну" спробу насадити спільну трагедію на націоналістичний стрижень, а також спаплюжив бажання України приєднатися до НАТО.

Деякі незалежні російські коментатори засуджують обидва уряди за політичні ігри. Так, стаття санкт-петербурзького дослідника Кірілла Алєксандрова на сторінці Gazeta.ru від 17 листопада доводить, що Голодомор був не геноцидом у класичному сенсі, а "стратоцидом" – масовим знищенням на підставі належності до соціального класу, спрямованим проти селянства. Проте, пише він, Кремль не може повністю визнати цей злочин, оскільки це б суперечило його зусиллям побудувати державну ідеологію, яка містить "позитивну оцінку" радянського періоду. "На жаль", підсумував Алєксандров, "мільйони жертв колективізації використовуватимуть в Україні лише для політичних маніпуляцій та створення русофобських міфів, а в Росії їх послідовно намагатимуться стерти з пам’яті, щоб не допустити делегітимізації нинішньої влади, яка не може існувати без звертання до радянської історичної традиції".

Зовсім інший погляд запропонувала журналістка Юлія Латиніна на сторінці EJ.ru. Латиніна зауважила, що терор Сталіна зачепив кожний сегмент радянського суспільства, окремі групи часом особливо – серед них були український селянський клас на початку 1930-х. "Сталін руйнував селянство, зганяючи його в колгоспи, – написала вона. – Так вийшло, що найбагатше селянство було в Україні… Так вийшло, що Сталін боявся незалежності України й доклав особливих зусиль, щоб зламати Україну". Прибічники позиції України також заперечують її "русофобність", посилаючись на чіткі заяви Ющенка про те, що Голодомор був злочином радянського комуністичного режиму, а не російського народу.

Який погляд правильний? Дослідники досі не дійшли згоди ані щодо масштабів голоду, ані щодо його етнічної "специфічності". Одним із найгучніших опонентів позиції українського уряду є колишній радянський дисидент Алєксандр Бабьонишев (пише під псевдонімом Сєргєй Максудов), тепер емігрантський професор у Гарварді, який вивчав Голодомор у радянські часи, коли це було політично небезпечно.

Не питання, що голод убивав і поза Україною. На загал вважається, що близько половини жертв припало на Україну та населений переважно українцями російський регіон Кубань. Серед мільйонів інших загиблих – російські селяни й майже третина населення Казахстану.

Немає сумнівів і в тому, що голод був штучним. Більшість радянських селян опиралися колективізації, яка почалась у 1930-х. Коли приєднання до колгоспів було добровільним, мало хто вступив, і багато з них незабаром вийшли. Примусову колективізацію селяни спочатку зустріли бунтами, а як ті жорстоко придушили, то продовжили тихим опором. Коли землероби зрозуміли, що колективне господарство означає виснажливу працю на державу за копійки, то чимало почали сповільнювати роботи. У результаті плани виробництва зерна було не виконано, тоді як Москва покладалася на зерновий експорт, аби фінансувати індустріалізацію. Тоді режим запровадив політику безжального вилучення зерна, після чого не залишалося їжі для селян; у багатьох регіонах села, які не змогли виконати зернову квоту, були примушені здати й усі інші харчі.

Недавні статті, що роз’яснюють війну радянського режиму із селянством на матеріалах радянських архівів, описують земне пекло: представники держави переходять від дверей до дверей, конфісковуючи все їстівне; сім’ї в непокірних селах викидають із хат, залишаючи замерзати; чоловіків і жінок катують, аби вивідати місця схованок із їжею; повсюдний канібалізм. Ці страхіття в жодному разі не обмежувалися Україною.

А все одно правда в тому, що фатальне рішення Сталіна заблокувати голодуючі території, підписане в січні 1933-го, спочатку стосувалося України та Кубані. Цей факт спонукав французького історика Ніколя Верта, співавтора "Чорної книги комунізму", переглянути свій погляд на Голодомор як на етнічно нейтральну класову війну. Звертаючись до Українського інституту при Гарвардському університеті 18 листопада, Верт сказав, що тепер уважає, є достатньо доказів на підтримку "національної інтерпретації" голоду. Ці докази, на його думку, включають факт, що Голодомор збігся з радянською кампанією проти українського націоналізму – чистками та винищенням політичної та культурної еліти України. Утім, у висновку Верт наголосив, що треба пам’ятати всіх жертв комуністичної війни проти селянства.

Визнати Голодомор геноцидом важко з кількох причин. Етнічна складова Голодомору в Україні зумовлювалася не націоналістичною ворожістю проти українців, а параноєю Сталіна щодо українського націоналізму та уявних зв’язків із Польщею. Понад те, чимало з тих, хто реалізовував політику винищення, були етнічними українцями. Можливо, як переконує російський історик Боріс Соколов, належне засудження комуністичного терору потребує нової категорії: масове вбивство, не мотивоване етнічною ненавистю.

Наукові та політичні дебати, безперечно, триватимуть. Минулого вересня Конгрес США прийняв резолюцію з проголошенням Голодомору геноцидом; місяцем пізніше Європейський Парламент визнав його "злочином проти людяності", але зупинився перед зачарованим словом на букву "г". Тим часом російський уряд, схоже, згадує російських жертв Голодомору єдино тоді, коли йому треба заперечити українські заяви про "так званий Голодомор".

Кеті Янґ постійно дописує в журнал Reason.

Оригiнал статті
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах