Головна
 

РИА Новости: У спільної біди - українське обличчя?

10 грудня 2008, 14:04
0
2

Наближається до завершення 2008 рік, який президент Віктор Ющенко оголосив для України роком пам'яті жертв Голодомору. Але цим не закінчується широка пропагандистська кампанія, організована Києвом, - пише журналіст Юрій Трофімов у інтернет-виданні РИА Новости.

Кожного дня державне телебачення України випускає в ефір програми про голод 1932-33 років, який представляються як геноцид української нації, свідомо організований Москвою. Опубліковано тисячі газетних і журнальних статей на цю тему, видано наукові праці, у національній "Книзі пам'яті" зібрано імена більше мільйона громадян України, які померли від голоду.

У школах України тепер обов'язкові "уроки голодомору". Один з них провів особисто Президент Ющенко, для якого міжнародне визнання голоду геноцидом - ключовий пункт його політичної програми. А кожне публічне заперечення геноциду українців є, за словами українського Президента, "образою пам'яті мільйонів жертв масового голоду, приниженням гідності українського народу", і тому розглядається як протиправна дія і підлягає кримінальному покаранню.

Як член СОТ, Україна вже не може силовим шляхом зупинити потік свого зернового експорту. Як наслідок власні запаси гарантовано спорожніють.

За цією логікою, протиправно вчинила і політична комісія Парламентської асамблеї Ради Європи: вона відмовилася визнати голод 30-х років винятковою трагедією українського народу. Відомо, що крім України голод 1932-33 років охопив всі основні хлібородні райони СРСР - Кубань і Дон, Поволжя і Центральне Чорнозем’я, Південний Урал, Західний Сибір, Казахстан.

У всіх цих регіонах тоді форсовано проводилася колективізація, причому не завжди продуманими і розумними методами. Цей факт вже давно визнали і дали зважену оцінку. Тодішнє радянське керівництво прагнуло будь-яким чином забезпечити гарантовані поставки хліба та робочої сили в міста для прискореного розвитку промисловості. В тому числі і в Україні, де саме в 30-ті роки відбувся потужний індустріальний ривок. Звичний селянський устрій при цьому нерідко "ламався через коліно", що не могло не створити конфліктної ситуації.

Село відповідало саботажем хлібозаготівель.

Для фінансування індустрії, для закупівель за кордоном обладнання та технологій радянській державі потрібна була валюта. Головним джерелом валютних надходжень був хліб. Велика депресія кінця 20-х - початку 30-х років на Заході призвела до обвалу цін, і для збереження валютних надходжень на колишньому рівні потрібно було вивозити як мінімум вдвічі більше хліба, ніж до початку кризи. Селян, це торкалося в тому сенсі, що міські комісари "відбирали останнє". Це було соціальне, класове протиріччя. Але аж ніяк не етнічне.

Провокаторський вигук про геноцид почав зароджуватися через десятиліття. Спершу потай, в затхлих шовіністичних умах, злобно налаштованих проти "москалів", а тепер ось вознісся і в державні кола нинішньої України

Київський історик Михайло Волгін, вивчивши масу партійних документів того часу, ніде не знайшов жодних вказівок на те, що український народ потрібно було знищувати за етнічним принципом. Бійці продовольчих загонів, які вилучали "надлишки" хліба, і ті комісари, що проводили колективізацію, самі були, переважно, етнічними українцями. "І навіть якщо говорити про комітети бідноти, - зазначає Волгін, - які водили комісарів по заможним господарствам та вказували, де "куркулі" приховують хліб, вони теж були українцями".

Влітку 1930 року, досить врожайному та благополучному, коли ще не було жодних розмов про голод, український керівник Косіор говорив на партійному активі: "Селянин відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб придушити радянську владу кістлявою рукою голоду... Ваше завдання – припинити куркульський саботаж, зібрати врожай до останнього зерна і відразу відправити його на заготівельні пункти. Селяни сподіваються на зерно, яке вони завчасу приховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями".

Стверджувати, що за подібної ситуації хтось осмислено намагався знищити саме українців - не тільки некоректно, але і не по людському.

Примушували. Розкривали сховки і вивозили хліб у голодуючі міста. За зрив обов'язкових поставок карали дуже суворо. Це був вимушений крок, на який пішли в умовах відчаю. Нормальний товарообмін було порушено, як за будь-якої надзвичайної ситуації.

До того ж 1932 рік виявився посушливим, і хліба критично не вистачало ні місту, ні селу. У той період від голоду та хвороб, пов'язаних з недоїданням, по країні загинуло близько семи мільйонів чоловік.

Це була страшна трагедія цілого СРСР, усіх народів, які його населяли. Стверджувати, що за подібної ситуації хтось осмислено намагався знищити саме українців - не тільки некоректно, але і не по людському. Гріх копатися в братерській могилі і ділити останки загиблих за національністю.

Олександр Соженіцин, якого важко запідозрити в симпатії до Рад, нагадував в зв'язку з цим, що в межах Російської імперії посухи та неврожаї траплялися постійно і скрізь. Голод косив мільйони людей і в 19-му столітті, і на початку 20-го. Але тоді ніхто не вживав слово "голодомор". "Провокаторський вигук про геноцид почав зароджуватися через десятиліття, - зазначав письменник у газеті "Известия". - Спершу потай, в затхлих шовіністичних умах, злобно налаштованих проти "москалів", а тепер ось вознісся і в державні кола нинішньої України".

На черговому засіданні Ради міністрів закордонних справ країн - учасниць СНД українська делегація знову запропонувала визнати голод 30-х років актом геноциду, спрямованим проти українського народу. Пропозиція не пройшла, і тоді глава зовнішньополітичного відомства України вигукнув, що Співдружність в її нинішньому вигляді безперспективна. Вона, на його думку, мала визнати геноцид і сформулювати звинувачення... проти Росії.

Російський міністр Сергій Лавров рішуче виступив проти такої політизації трагічної теми, яка вже отримала кваліфіковану історичну оцінку. "Це була наша спільна біда, - сказав він. - Росія розділяє біль українців, біль казахстанців. Як і вони розділяють біль Росії стосовно втрачених в той час життів. Але зараз потрібно рухатися вперед і вирішувати реальні конкретні завдання, які стоять перед нашими країнами".

Деякі з цих конкретних завдань перегукуються з піднятою темою. У великих містах України влада влітку оголосила про введення так званих соціальних хлібних карток. Спочатку в Києві, де ціни на хліб відразу подвоїлися, а потім і у всіх інших регіонах. Це при тому, що в республіці зібрано щедрий врожай зернових.

Звичайно не йдеться про голод. Швидше - про способи управління національною економікою в нестандартних ситуаціях. У порівнянні з минулим роком, як повідомляють інформаційні агентства, вартість солярки, добрив і засобів захисту рослин зросла в Україні в 2,5 рази. А тонна пшениці на внутрішньому ринку подешевшала з 1200 до 900 гривень. Отже, українське зерно валом піде за кордон, де за нього платять набагато більше. Як член СОТ, Україна вже не може силовим шляхом зупинити потік свого зернового експорту. Як наслідок власні запаси гарантовано спорожніють.

І навіть якщо говорити про комітети бідноти, - зазначає Волгін, - які водили комісарів по заможним господарствам та вказували, де "куркулі" приховують хліб, вони теж були українцями

І жодні "московські комісари" не будуть за це відповідати. Як і за те, що в період існування незалежної України населення республіки з різних причин скоротилося на шість мільйонів чоловік.
Тим часом у парку Слави над Дніпром, поблизу Києво-Печерської лаври, будують меморіал жертвам голодомору 75-річої давності. На заходи з нагоди роковин трагедії запросили голів десятків держав і урядів.

Президент Росії Дмитро Медведєв приїхати до Києва відмовився. Він написав, що не поділяє позицію офіційної української влади стосовно так званого "голодомору". У його відповіді Президенту Ющенку йдеться про те, що в останні роки ця тема - поряд з наполегливими спробами вступити в НАТО – стала чи не центральним елементом української зовнішньої політики. І що всі зусилля, здійснені на цьому напрямку українським керівництвом, "швидше за спрямовані на те, щоб максимально роз’єднати наші народи, об'єднані багатовіковими історичними, культурними і духовними зв'язками, особливими почуттями дружби і взаємної довіри". Саме так це і виглядає. На жаль.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах