Головна
 

GW: Україна на роздоріжжі та польська політика

11 грудня 2008, 17:12
0
4

Неспроможність України проводити реформи підриває беззастережний кредит довіри, який був наданий Польщею та Європейським Союзом окремим владним центрам у Києві. Натомість необхідно врахувати стабілізуючу роль олігархів.

Після стількох років консенсусу польська східна політика знову стала предметом суперечки різних концепцій. Президент з опозицією звинувачують уряд у сприйнятті Києва крізь призму стосунків з Москвою. У свою чергу, "Громадянська платформа" та МЗС закидають опозиції брак професіоналізму.

Однак жодна зі сторін не звернулася до ключових питань щодо напрямку та характеру змін в Україні після Помаранчевої революції. Бракує також роздумів про наслідки нашої політики.

А розуміння ситуації та витоків довготривалої політичної кризи у нашого східного сусіда сьогодні важливіше за бездумні заклики до активності в східному напрямку. Прийшов час, коли необхідно переглянути політику стосовно Києва та умови її проведення, які створює сама Україною.

Передусім необхідно відповісти на запитання, наскільки сама влада в Україні, що поринула в нищівну війну, зацікавлена в реформах та запозиченні європейських стандартів функціонування держави та економіки. Замість спрямування України до членства в Європейському Союзі та НАТО, ми маємо справу з ситуацією, коли політиків звинувачують у зраді державних інтересів на користь Росії.

Передусім необхідно відповісти на запитання, наскільки сама влада в Україні зацікавлена в реформах та запозиченні європейських стандартів функціонування держави та економіки.

А тому як Польща може стати партнером основних політичних сил у Києві на їхньому шляху до Західних структур?

Тоді чому ж, незважаючи на постійну політичну кризу, українська економіка розвивалася зростаючими темпами аж до самого краху світової фінансової системи? Тільки поглиблений аналіз процесів, що відбуваються в Україні, може сприяти раціональній та послідовній польській політиці на підтримку України.

При цьому необхідно прибрати всі емоції, а це особливо важко, адже провідні польські політики особисто брали участь у подіях на Майдані і – що дуже важливо – добилися успіху, підтримуючи "помаранчевих". Однак цей успіх, на жаль, виявився короткотривалим.

"Помаранчева" поразка

Союз Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко розпався невдовзі після президентських виборів. Внаслідок розриву до влади повернувся Віктор Янукович. Його Партія регіонів сьогодні у Верховній Раді відіграє роль арбітра у суперечках між "помаранчевими" та має реальний шанс перемогти на найближчих парламентських виборах. Сам Янукович – один з потенційних фаворитів президентських виборів, що відбудуться наступного року.

Незважаючи на постійну політичну кризу, українська економіка розвивалася зростаючими темпами аж до самого краху світової фінансової системи

Не було також реалізовано обіцяну "помаранчевими" амбітну програму реформ. Криза на Заході особливо позначилася на фінансовому секторі та ключових галузях української економіки. Натомість беззаперечною перемогою революції залишається те, що саме український народ на основі загального виборчого права, а не малочислена владна верхівка, обирає тих, хто урядуватиме.

Аби зрозуміти розвиток ситуації в цій країні, треба звернутися до початку – тобто до Помаранчевої революції. Для поляків та світової спільноти це було змагання між демократами і захисниками прав людини та прихильниками авторитарної влади в стилі Кремля. Її результат мав стати вирішальним для визначення прозахідного чи проросійського напрямку розвитку країни.

Сформовані на основі політичної культури України 90-х років, вони досить природно увійшли у непрозору систему зв’язків з олігархічним бізнесом, що підтримує політичні угруповання.

Так само Помаранчеву революцію сприймало чимало українців. Однак з перспективи часу дедалі виразніше видно, що головною метою сторін конфлікту було здобуття влади після Леоніда Кучми, без зміни правил поведінки як в політиці, так і в бізнесі. Ці правила були усталені за роки правління різних урядів, в яких, окрім Януковича, працювали також і лідери помаранчевих.

Ющенко і Тимошенко до великої політики потрапили задовго до 2004 року. Віктор Ющенко – колишній прем’єр і глава Національного банку України, а Юлія Тимошенко – колишня глава корпорації "Єдині енергетичні системи України", а пізніше віце-прем’єр-міністр з питань енергетики. Обидва вони представляють сформовану після 1991 року еліту України, тож вони несуть із собою цілий багаж досвіду та політично-бізнесових зв’язків цієї еліти.

Їхні блискавичні кар’єри супроводжувалися звинуваченнями щодо швидкого збагачення, правдивість яких досі залишається нез’ясованою. Перед Помаранчевою революцією вони мали за плечима період співпраці в уряді у 2000-2001 роках, а пізніше суперництво на виборах 2002 року, на яких вони балотувалися на чолі окремих блоків. Союз, який вони повторно уклали в 2004 році, мав тактично-ситуативний характер. Метою кожного з них було приведення до влади після перемоги над тандемом Кучма-Янукович свого табору реформаторів. Тому також не повинно дивувати, що після президентських виборів вони повернулися до суперництва між собою, полишивши зміни в державі на потім.

Сформовані на основі політичної культури України 90-х років, вони досить природно увійшли у непрозору систему зв’язків з олігархічним бізнесом, що підтримує політичні угруповання.

Суперництво в "помаранчевому" таборі призвело до миттєвої зміни союзу після виборів у 2006 році та повернення Віктором Ющенком лідерові Партії регіонів посади прем’єра.

Українська економіка розвивалася вищими темпами, аніж економіка ЄС. Так відбувалося здебільшого завдяки стабілізуючій ролі, яку відіграли в політиці представники великого бізнесу.

Політики "біло-голубих" (або Партії регіонів), хоч і виступають проти вступу України до НАТО, проводили політику зближення з Європейським Союзом. Та не демонстрували занадто проросійських тенденцій у політиці, у чому їх звинувачували в ході Помаранчевої революції.

Так сталося, зокрема тому, що олігархічні кола на чолі з Рінатом Ахметовим, які за ними стоять, визнали, що тісніші економічні зв’язки із Заходом корисні для розвитку їхніх інтересів. Це створює реальну підставу для підтримки "біло-голубими" проєвропейської програми у випадку їхнього повторного приходу до влади.

Позачергові вибори 2007 року, які були призначені внаслідок недотримання принципів так званого Універсалу національної єдності між Януковичем і Ющенком, не забезпечили здобуття вирішальної переваги жодній зі сторін. Однак якщо позиції Януковича і Тимошенко після боротьби на знищення зміцніли, то авторитет та підтримка президента зазнали значного падіння.

До НАТО задалеко, до ЄС надто складно

Замість співпраці для проведення реформ, логіка української політики базується сьогодні на боротьбі та тактичних союзах у межах трьох головних політичних сил, які готують для себе найкращу позицію на найближчих парламентських та президентських виборах.

Сутність конфліктів здебільшого зводиться до перетворення України з президентської республіки на парламентсько-урядову.

Політична сцена залишається дуже персоніфікованою, що посилює вагу особистих суперечок та упереджень між лідерами. Жодна з партій не має реальної довгострокової програми економічних реформ. Корупція надалі залишається одним із правил суспільного життя

Політична сцена залишається дуже персоніфікованою, що посилює вагу особистих суперечок та упереджень між лідерами. Жодна з партій не має реальної довгострокової програми економічних реформ. Корупція надалі залишається одним із правил суспільного життя. Тож, право і досі є заручником, а не регулятором політичних суперечок. Партії беруть за основу популізм, збільшуючи бюджетні видатки, що призводить до інфляції.

Постулати про членство України в НАТО чи в Європейському Союзі є не так реальною політичною програмою, як зброєю у внутрішньополітичній боротьбі. Якщо йдеться про підтримку вступу до Північноатлантичного альянсу, то українці розділилися. Енергетична залежність від Росії та присутність Чорноморського флоту в Криму додатково ускладнюють проведення однозначної політики в стосунках з Москвою. І водночас визначають межі зовнішньої політики Києва.

Діяльність, спрямована на вступ України до Європейського Союзу, стала предметом загального порозуміння на політичному та суспільному рівні, однак жодне угруповання не прагне проводити необхідні для цього реформи.

Водночас, до нещодавньої фінансової кризи українська економіка розвивалася вищими темпами, аніж економіка ЄС, виглядаючи оазою зовнішнього спокою на тлі бурхливої політичної сцени. Так відбувалося здебільшого завдяки стабілізуючій ролі, яку відіграли в політиці представники великого бізнесу.

Уся надія на політиків-олігархів

Суттєвим наслідком подій 2004 року був повторний перекрій мапи олігархічних кланів. Бізнесові групи, які до цього часу діяли на регіональному рівні – у Донецьку, Дніпропетровську чи Києві – почали сконцентровувати окремі сектори економіки у межах всієї країни. Це забезпечило протидію загрозливій дезінтеграції держави.

І також впливало на більш глобальне бачення проблем економіки на рівні держави, а не регіону, новою групою олігархів-політиків. Купівля місць у парламенті та фінансування партій бізнес-угрупованнями призвели до того, що законодавство приймається на користь груп лобістів. Олігархи мають змогу в такий спосіб забезпечити захист своїх інтересів від впливу політики, зупиняючи рішення парламенту та уряду, які мали б наслідки на поділ усталених сфер впливу в економіці. До прикладу можна навести десятирічний мораторій на вільний продаж державної землі, який міг зачепити інтереси багатьох груп.

Однак з іншого боку олігархи зацікавлені в такій політиці держави, що стабілізує корисні умови для розвитку бізнесу. Протягом кількох років вони також намагаються інвестувати в бізнес Центральної та Західної Європи. Це спонукає їх до застосування стандартів ЄС на підприємствах, які вони купують, наприклад, у Польщі.

Українські підприємці усвідомлюють, що подальший розвиток змушує приймати правила гри, які прийняті на більш зрілих ринках. Тому також вступ до Світової організації торгівлі став національним пріоритетом, що полегшило країні завдання пристосування до вимог СОТ.

Під час теперішньої кризи представники бізнесу намагалися впливати на всі політичні сили з метою вживання необхідних заходів для її запобігання. Національний банк України, який також перебуває під впливом олігархів, вжив раціональних заходів з метою призупинення вилучення депозитів із комерційних банків та отримав кредит обсягом 16,5 млрд. дол. для підтримки рівня своїх валютних резервів від Міжнародного валютного фонду.

НБУ під тиском МВФ погодився при цьому на проведення досі небажаних реформ. Також парламент прийняв ряд постанов, необхідних для покращення фінансової системи та реформування економіки.

Якщо взяти за приклад здобуття членства в СОТ чи умови нещодавньої позики від МВФ, виявляється, що, маючи перспективу конкретного зиску, українці готові йти на зміни законодавства та умов діяльності, які в іншому випадку залишалися б незмінними.

Брак достатньої політичної волі урядовців, що мають проводити реформи, та своєрідний консерватизм олігархів відступають в умовах нагальної необхідності або за наявності надії на досягнення бажаних результатів.

Це один з ключових висновків, який можна зробити, аналізуючи безнадійну, на перший погляд, політичну ситуацію в цій країні. Цей висновок суттєвий також і для моделювання політики Польщі та інших країн Заходу, незадоволених браком поступу в прийнятті Україною європейських стандартів.

Варшава повинна ставити умови

Неспроможність України проводити реформи підриває беззастережний кредит довіри, який був наданий Польщею та Європейським Союзом окремим владним центрам у Києві. Варшава повинна вказувати на конкретні політичні та економічні реформи, реалізація яких може стати умовою для виділення Євросоюзом конкретних коштів на боротьбу з кризою та на розвиток країни.

У цій сфері Брюссель має у своєму розпорядженні цілу гаму привабливих заохочень – від кредитної допомоги, через співпрацю в рамках ініційованого Варшавою та Стокгольмом "Східного Партнерства", до переговорів щодо "угоди про асоціацію" та зони вільної торгівлі.

Створення останньої дуже важливе для українського бізнесу, адже українська продукція експортується здебільшого на ринки ЄС. Така пропозиція вмотивовує очікування, що влада в Києві проводитиме реформи, які, зокрема, стосуються боротьби з корупцією та впровадження правил прозорості в політичному житті.

Умовою поглиблення співпраці між ЄС та Україною повинно бути посилення дії принципів верховенства права, особливо в діяльності судів та регуляторно-контрольних органів. Необхідно також очікувати посилення безпеки та прозорості у сфері економіки, зокрема шляхом запровадження європейських стандартів обліку. Необхідне створення механізмів верифікації діяльності української сторони для досягнення максимальної ефективності у взаємовідносинах.

Не забувати про Москву

У політиці щодо України Польща повинна також пам’ятати про особливості стосунків Києва з Москвою. Вибір напрямку, в якому повинні розвиватися стандарти політичного та економічного життя, був зроблений самими українцями на Майдані в грудні 2004 року. Однак саме вони повинні прокладати для себе цей шлях внутрішніх змін, наприклад, у зовнішній політиці.

У цьому контексті необхідно враховувати досвід, здобутий після грузинської кризи. Тоді однозначно прогрузинська позиція Віктора Ющенка, якого суттєво підтримував польський президент, призвела до поглиблення конфлікту з Юлією Тимошенко.

У цих умовах польська політика не повинна бути спрямована на підштовхування української влади до ризикованої поведінки на міжнародній арені. Зміцнення незалежності та сили української держави сьогодні може відбуватися більше на рівні внутрішніх реформ, ніж зовнішньої політики. І тому необхідно спонукати Київ до реформ, використовувати у першу чергу інструменти, які дає Європейський Союз.

Павел Залевський у попередній каденцій був депутатом від партії "Право і справедливість" (PIS). Колишній глава Комісії закордонних справ Сейму. У цій каденції його було усунено з партії за критику її глави – Ярослава Качинського. Бере участь у русі "Польща XXI"

Оригiнал статті

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах