Головна
 

lHT: Тільки не вдавайте, ніби для вас це несподіванка

9 січня 2009, 09:38
0
4

Захід знову, як сомнамбула, добрів до чергової газової кризи між Росією та Україною - припинення подачі газу в розпал зими, пишуть у номері американської The International Herald Tribune Джонатан Елкінд (Jonathan Elkind) і Едвард Чоу (Edward Chow).

Газову війну у січні 2006 р. у Європі та Америці розцінили як сигнал тривоги, своєчасне застереження про необхідність підвищувати безпеку газопостачання на континенті. Однак сьогодні, три роки потому, повністю залишаються в силі причини хронічного газового конфлікту - відсутність осмисленої енергетичної політики в Україні, підступні рішення, прийняті Росією, і пасивність західних країн.

Зараз головне - чинити тиск на Росію та Україну з метою укладення перемир'я в газовій війні: короткострокової домовленості, що дозволяє виграти час для комерційних переговорів. Після цього Київ - за підтримки найбільших європейських держав і Вашингтона - повинен нарешті зробити все необхідне, щоб у майбутньому подібних криз не відбувалося. 

Зараз головне - чинити тиск на Росію та Україну з метою укладення перемир'я в газовій війні: короткострокової домовленості, що дозволяє виграти час для комерційних переговорів.

Протягом майже двох десятків років, що пройшли після розпаду СРСР, Росії та Україні так і не вдалося налагодити стабільні комерційні відносини в газовому секторі. Відповідальність за це несуть обидві сторони; Європа ж, у свою чергу, веде себе як сторонній спостерігач, хоча через Україну транспортується 80% газу, який вона імпортує з Росії. Раз за разом Європа виявляла готовність прийняти пустопорожні заяви Москви та Києва в якості гарантії безперебійного постачання блакитного палива.

Російський Газпром прагне встановити гегемонію в газовому секторі України, щоб забезпечити собі ефективний контроль над її транзитними трубопроводами і сховищами. Для нього Україна - важлива ланка в транспортній системі, що забезпечує постачання 110 мільярдів кубометрів на рік найвигіднішим клієнтам Газпрому: ці обсяги становлять приблизно 40% газового імпорту країн ЄС, і забезпечують російському концерну до двох третин сукупного доходу.

Російські лідери очевидно мають намір користуватися своїми важелями тиску на Україну так довго, як це можливо. Топ-менеджери Газпрому зараз займаються лобістської діяльністю в європейських столицях, пояснюючи, чому їм довелося перекрити газовий вентиль.

Що ж стосується України, то чиновники з усіх її адміністрацій ставилися до енергетичної галузі країни як до власного політичного трофею. Розумна політика приноситься в жертву особистим і бізнес-клановим інтересам. Благо країни - і особливо той факт, що споживачі мають потребу в передбачуваному, транспарентному і надійному постачанні російського газу - ніколи не відігравало вирішальної ролі в українській енергетичній політиці.

Що ж стосується України, то чиновники з усіх її адміністрацій ставилися до енергетичної галузі країни як до власного політичного трофею. Розумна політика приноситься в жертву особистим і бізнес-клановим інтересам.

Замість цього Київ заохочує фіктивне ціноутворення, яке не відображає реальних витрат, і присутність на ринку сумнівних компаній-посередників на зразок сумновідомої РосУкрЕнерго. Результатом стають брудні гроші для українських політичних еліт, надмірне споживання газу, величезні борги, пов'язані з недофінансування, і слабка розробка наявних у самій країні значних запасів блакитного палива.

На жаль помаранчева революція 2004 р. не внесла позитивних змін в цю ситуацію, а західні партнери України, як і раніше сидять склавши руки. Євросоюз і його найбільш впливові країни-учасниці скептично ставляться до ролі України в газових питаннях, хоча стабілізація українсько-російської торгівлі блакитним паливом підвищила б надійність газопостачання європейських споживачів. Крім того, збільшити обсяг транзиту через Україну було б куди дешевше, ніж займатися такими громіздкими і дорогими проектами, як спорудження газопроводу Nord Stream, що проходить по дну Балтійського моря.

Енергетична політика в Києві перетворилася на таку чорну дірку, що енергокомпанії та уряди європейських країн, а також – дещо у меншому ступені - Єврокомісія вважають Україну чисто російською проблемою, надаючи Москві вирішувати тими методами, - навіть грубими - які вона вважатиме потрібними. Навіщо лізти в це болото? Простіше розщедритися на нові газопроводи в обхід України.

Енергетична політика в Києві перетворилася на таку чорну дірку, що енергокомпанії та уряди європейських країн, а також – дещо у меншому ступені - Єврокомісія вважають Україну чисто російською проблемою, надаючи Москві вирішувати тими методами, - навіть грубими - які вона вважатиме потрібними.

У свою чергу Вашингтон, впавши в екстаз від демократичної символіки помаранчевої революції, також не бажає цікавитися енергетичними проблемами країни. Незважаючи на чіткі докази того, що президент Віктор Ющенко й інші київські лідери не займаються газовим питанням, - що мають ключове значення для самої України і для енергетичної безпеки найбільш важливих економічних і торгових партнерів Вашингтона - Джордж Буш тільки в 2008 р. провів три зустрічі з українським Президентом.

Білий дім ні разу не чинив реального тиску на Київ, щоб той покінчив з відмовками і приступив до справжнього реформування енергетичного сектору. Замість цього команда Буша дозволила собі повністю відволіктися на вирішення довгострокової мети - вступу України в НАТО.

Якщо Україна стане членом євроатлантичної спільноти, що особисто ми підтримуємо, сфера, в якій ця країна може внести найвагоміший внесок у забезпечення стабільності, захищеності та гармонії на континенті - це енергетична безпека. Ця проблема життєво важлива і для забезпечення незалежності самої України.

Існує два варіанти розвитку подій. Київ може серйозно реформувати свій газовий сектор - забезпечити прозорість відносин з Росією в сфері постачання та транзиту, укладати контракти на постачання газу, що відповідають міжнародним стандартам, встановити реальні ціни на блакитне паливо та підвищити енергоефективність економіки, заохочувати видобуток всередині країни, а також реструктурувати державну енергокомпанію Нафтогаз, яка збанкрутіла. Якщо вона піде з цього шляху, їй варто заручитися - і отримати - строкову, активну та координовану підтримку з боку своїх західних друзів.

Або Україна може опустити руки і пустити нинішню ситуацію на самоплив, займаючись лише короткостроковим залатуванням дірок, що тільки послабить її позиції у відносинах з Росією. І якщо країна вибере цей шлях, ніхто в Києві - а також у Берліні, Парижі, Брюсселі та Вашингтоні - не повинен робити вигляд, ніби перетворення газових криз та енергетичної незахищеності в постійний жах для Європи стало для них повною несподіванкою.

Джонатан Елкінд - старший науковий співробітник Вашингтонського інституту імені Брукінгса (Brookings Institution), в минулому працював в апараті Ради національної безпеки США. Едвард Чоу - старший науковий співробітник Вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic & International Studies), раніше займав менеджерські посади в міжнародних нафтових компаніях.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах