Головна
 

Der Standard: Український розрахунок та європейська недбалість

9 січня 2009, 15:07
0
2

Чому в суперечці про постачання газу домовленість лише щодо ціни між Києвом та Москвою нічого не змінить, - пише професор міжнародної політики університету міста Іннсбрук Ґергард Манґотт в австрійській Der Standard.

У торговельній суперечці між Росією та Україною ЄС не хоче відігравати роль посередника, оскільки суперечка занадто непрозора – таку смішну позицію можна було чути цими днями в коридорах Єврокомісії. Очевидно, що і в Празі не були особливо зацікавлені в активній ролі ЄС у розв‘язанні конфлікту; можливо, це занадто складне завдання для Чехії як головуючої в ЄС, а можливо, що чеський уряд і звірив свою позицію з Києвом. Україна може собі дозволити чекати – запасів газу вистачить на багато тижнів.

Український розрахунок був певним – використати залежність російського газового експорту від української газотранспортної мережі та поставити "Газпром" в цуґцванґ: або ж "Газпром" поступається в суперечці щодо боргів та ціни на газ, або ж Росія повинна загострити кризу, припиняючи поставки газу для споживачів з країн ЄС. Однак цей крок завдав би шкоди репутації Росії як надійного постачальника газу на тривалий час та зміцнив би позицію України, якщо б ЄС після цього вдався до посередництва.

Хоча й пізно, та керівництво ЄС, за останніми повідомленнями, все таки спромоглося на заяву про наміри, і тепер цінова суперечка між Києвом та Москвою може бути врегульована за втручання ЄС. Однак щоб цей сценарій не повторювався, недостатньо лише домовленості про ціну російського газу для України. ЄС повинен наполягати на багаторічній угоді про поставки між "Газпромом" та "Нафтогазом України", яка би включала прозору формулу ціни. У цій же угоді потрібно врегулювати і питання тарифу за транзит (навіть якщо наразі і є щодо цього чинний до 2010 року контракт).

Водночас потрібно забезпечити оплату Україною отриманого газу; з огляду на драматичну фінансову та економічну кризу в Україні це не вдасться зробити без фінансової допомоги з боку ЄС.

Цю допомогу ЄС, однак, повинен прив‘язати до створення міжнародного консорціуму, який перебере оперативний контроль над українською газотранспортною системою, й також матиме змогу контролювати – скільки газу "Газпром" насправді закачує в українську мережу. Україна, звісно ж, збереже право власності на газотранспортну систему. До того ж газопроводи потрібують негайної модернізації та технічного догляду; із цим завданням міжнародний консорціум впорається краще.

Розв‘язання теперішньої кризи недостатньо для того, щоб зробити забезпечення країн ЄС газом надійнішим; з огляду на зростаючу потребу в імпорті, ЄС потрібні стратегічні рішення. Домінуюче становище Росії як постачальника газу, без сумніву, важливе, навіть якщо і немає певності, скільки газу Росія зможе експортувати наступними роками: видобуток із традиційних родовищ на Північному Заході Сибіру суттєво зменшується, розробка нових родовищ на Ямальському півострові та в районі Баренцева моря дуже затратна з точки зору коштів та технологій, до того ж в Росії зростає внутрішнє споживання.

Центральним пунктом для надійного забезпечення газом ЄС є більша диверсифікація країн-постачальників газу та будівництво газопроводів в обхід Росії. Подальша розбудова середземноморської транспортної мережі із Алжиром та Лівією, використання скрапленого газу з Катару та Західної Африки є вкрай необхідним. Зрештою, проект "Набукко" не тільки уможливив би доступ до нових країн-постачальників з каспійського регіону, а цим самим було б створено гілку постачання, що не контролюється Росією. Однак "Набукко" і до сьогодні в підвішеному стані, якщо не можна розраховувати на іранський газ; відмовлятися від цього проекту було б злочинною недбалістю.

Додатково до диверсифікації країн-постачальників та шляхів постачання, необхідно розпорошити експорт російського газу по різних газопроводах. Для ЄС той факт, що 78% поставок російського газу йдуть через одну країну – Україну, – є ризиком для безпеки. А тому неприпустимо, що плани будівництва газопроводу "Північний потік" з Росії дном Балтійського моря до німецького Ґрайфсвальда і до Нідерландів і надалі блокуються окремими країнами-членами ЄС. ЄС потребує сили лідера, якої в Празі не знайти.

Ґергард Манґотт є професором міжнародної політики в університеті міста Іннсбрука.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах