Головна
 

The Economist: Газові війни

9 січня 2009, 17:14
0
3

Суперечка між Росією та Україною продемонструвала, що Європі слід зменшити свою енергетичну вразливість, - йдеться у статті британського журналу The Economist.

Газові скандали між Росією та Україною стали уже частиною різдвяного ритуалу. Мабуть, саме це пояснює, чому упродовж цього тижня ЄС звертав так мало уваги на їхню останню чвару. У Брюсселі про неї говорили як про звичайну двосторонню комерційну дискусію, в яку ЄС не має втручатися, ані підтримувати якусь із сторін. Проте несподіване рішення Росії перекрити 5 січня майже увесь газ, який постачається країнам ЄС через Україну, раптом привернуло їхню увагу та підштовхнуло європейців до безпосереднього втручання. Ба більше, це вимкнення мусить зумовити переосмислення усієї енергетичної політики ЄС.

Жодна зі сторін не без гріха. Україна повинна платити вищі ринкові ціни за свій газ, і це не має ані перешкоджати дотриманню її зобов’язань за угодою щодо транзиту газу, ані призводити до відбору газу, призначеного ЄС. Так само, як і Газпром, російський енергетичний гігант, контрольований державою, не може займатися відвертим політичним шантажем тільки тому, що Кремль хоче покарати українських політичних лідерів за їхню прихильність до Заходу. І обидві країни повинні докласти значно більше зусиль, щоб виключити тіньових посередників, які зробили газовий бізнес таким непрозорим, що він аж кишить корупцією.

Як це буває, становище обох сторін стало небезпечно непорушним. Позаяк відключення газу однозначно шкодить репутації і Росії, і України, навряд чи воно триватиме довго. Але не варто швидко забувати суворе нагадування серед дуже холодної зими, що ЄС на чверть залежить від Росії з її газом (близько 80% якого йде через українські трубопроводи). Всі країни ЄС повинні тепер терміново шукати способу стати менше залежними від припинення постачань.

Газпром, який був на диво агресивним цього тижня, переконує, що відповідь полягає у пришвидшеному спорудженні нових трубопроводів на північ і на південь від України, щоб Росія отримала змогу постачати Західну Європу напряму. З цим особливо апелюють до німців, найпалкіших прихильників планованого трубопроводу "Північний потік". Однак і комерційна, і стратегічна аргументація для обох трубопроводів є слабкою. Ба навіть гірше, вони полегшать Росії змогу відрізати газ східноєвропейським країнам, територією яких прокладені існуючі трубопроводи. Реальною потребою для Європи є скорочення її залежності від Росії, що вперто вказує на Набукко, давно планований трубопровід, який мав би забезпечувати надходження газу із Азербайджану й (можливо) Центральної Азії через Туреччину, цілком в обхід російської території.

Трубопроводи чufи трубомрії?

У реальному вимірі трубопроводи надзвичайно дорогі, екологічно небезпечні й потребують років на їх спорудження. А інші заходи потрібні вже тепер. Один із них – натиснути на Росію й Україну, щоб вони підписали довготривалі контракти із загальноприйнятими формулами ціноутворення, подібними до тих, які "Газпром" вже має із більшістю країн ЄС. ЄС має також і надалі енергійно протестувати проти вимкнення газу, пояснюючи, що це підриває довіру до Росії як надійного постачальника енергії. І слід підкреслювати, що ЄС не дозволить росіянам "перестріляти" країни Союзу поодинці через змовницькі двосторонні угоди.

Поза тим, Європі слід посилити роботу над диверсифікацією своїх джерел енергії, що вона мусить зробити у будь-якому разі, виходячи зі своєї амбітної мети запобігання змінам клімату. І вона не мусить надто часто повторювати, що повністю лібералізований ринок енергії, з кращими зв’язками між країнами, обіцяє всій Європі не лише ефективніше енергетичне майбутнє, але й безпечніше.

Назва статті: Gas wars

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах