Головна
 

Stratfor: Російський газовий капкан

16 січня 2009, 12:21
0
6

Виключення України зі сфери російського впливу, ставить Росію в оборонну позицію, залишаючи мало шансів на опір зовнішнім натиску. Про це пише Пітер Зейхан американському виданню Stratfor

У момент написання статті, починається тринадцятий день кризи поставок природного газу в Європу.

У той час, як Захід дізнався про існування цієї проблеми в недавні роки, Росія і Україна сперечаються про деталі поставок природного газу, обсяги, ціни та умови транзиту з моменту розпаду СРСР в 1992. Кінець кынцем, вони завжди досягали згоди, тому що Росії потрібна тверда валюта яку приносить експорт газу в Європу, а Україні потрібен газ для своєї економіки. Але в останні роки змінилося два моменти.

По-перше, помаранчева революція 2004 року привела до влади в Україні антиросійський уряд. Президент України Віктор Ющенко хоче бачити свою країну інтегрованою в Європейський Союз і НАТО, для Росії подібна еволюція буде подібна до смерті.

На Україні розміщується левова частка інфраструктури, що зв'язує Росію з Європою, починаючи від трубопроводів, залізниць та ліній електропередач. Центри України і Росії тісно взаємопов'язані. Індустріальні та сільськогосподарські зони обох країн практично являють собою симбіоз. Східна Україна це найбільше місце проживання етнічних росіян та російськомовних за межами Росії.

У Криму знаходиться база Чорноморського Флоту Росії, нагадування наскільки жахливими були варіанти розміщення портів в Радянському Союзі, а ті варіанти, що залишилося в Росії ще гірше.

Україна вклинюється в південну частину європейської частини Росії настільки глибоко, що будь-яка ворожа сила, що контролює Київ, може легко загрожувати цілому ряду ключових інтересів Росії, включаючи саму Москву. Україна також простирається досить далеко на схід, щоб вороже налаштований Київ міг би перерізати зв'язок та доступ Росії до Кавказу.

Простіше кажучи, виключення України зі сфери російського впливу, ставить Росію в оборонну позицію, залишаючи мало шансів на опір зовнішнім натиску. А русифікована Україна робить можливим для Росії проектувати силу назовні та стати одним із головних регіональних і, потенційно, глобальних гравців.

Наступна зміна недавніх років полягає в тому, що Росія створила економічний буфер, який дозволить пережити тимчасову втрату доходів від продажу газу. З моменту приходу Володимира Путіна до влади в 1999 році на посаду прем'єр-міністра, всім урядам під його командуванням вдавалося отримувати значний бюджетний профіцит. До середини 2008 року російські офіційні особи з гордістю заявляли про 750 мільярди доларів накопичених запасів і про те як Москва скоро стане міжнародним фінансовим центром. Розмір московських резервів вже впав приблизно на 200 мільярдів. Це ціна, яку доводиться платити за зусилля по захисту російських компаній і спроби підтримати рубль. Російський бюджет-2009 безперечно буде дефіцитним, і розмови про перетворення Москви в новий Нью-Йорк забуті.

Але фінансові проблеми Росії бліднішають в порівнянні з проблемами сусідів, якщо не по складності, то по впливу. Росія не є розвиненою країною, її навіть не можна віднести до числа країн Центральної Європи, які намагаються розвиватися. Тому нестача капіталу не шкодить Росії так, як, наприклад, Словаччині. І хоча економіка Росії ще не повернулася до централізованого планування, зростаючий державний контроль над джерелами фінансування означає, що сьогоднішня Росія економічно набагато ближче до СРСР, ніж до Росії 90-х, менш економічно вільної, ніж Захід. У відносному вимірі, рецесія фактично збільшує відносну економічну міць Росії, і це ще ніщо в порівнянні з іншими інструментами російської влади. Енергетичний, політичний і військовий рівні Москви настільки ж сильні, якими вони були в період серпневої війни з Грузією.

Буде перебільшенням стверджувати, що до 2004 року російсько-українські газові відносини були засновані тільки на бізнесі. Але тепер Росія відчуває, що це питання життя і смерті, що у неї є фінансовий простір для маневру, щоб грати жорстко. Так щорічний ритуал газових переговорів перетворився для Росії в ключовий інструмент, щоб поставити Київ на коліна.

І це дуже потужний інструмент. Дві третини потреб України в природному газі покривається з Росії, і доходи від транспортування російського газу в Європу складають кістяк українського бюджету. Україна мала й інші господарські галузі в кращі часи, але світова рецесія фактично зупинила сталеливарну промисловість - найбільший сектор економіки. Прибічники Росії на Україні, до яких у даний час можна віднести союзника Ющенка з помаранчевої революції Юлію Тимошенко, проробили велику роботу щоб домогтися покладання провини за кризу з поставками саме на президента. У ситуації скорочених доходів, депресії в економіці та вороже налаштованої Росією дні Ющенка, схоже, полічені. Останнє опитування, покликане виміряти настрій виборців на майбутніх президентських виборах показав, що підтримка Ющенка перебуває нижче рівня статистичної помилки.

Але навіть якщо б майбутнє Ющенка і було світлим, Росія має можливість підтримувати і навіть посилювати тиск. Кремль скоріше надасть перевагу знищенній Україні, ніж частині західного альянсу, і Москва охоче налаштована завдати максимально можливих збитків, щоб забезпечити збереження інтересів життєво необхідних для виживання Росії.

Європа відноситься до числа таких жертв. В цілому, Європа імпортує 25% газу з Росії, і приблизно 80% цієї кількості поставляється через Україну. Весь транзит через Україну в даний час зупинено, що призвело до скорочення поставок в наступні країни - Франція, Туреччина, Польща, Німеччина, Італія, Угорщина, Румунія, Австралія, Чехія, Греція, Хорватія, Македонія, Боснія, Сербія та Болгарія - у порядку збільшення скорочення обсягів. Повідомлення про масові відключення тепла та електроенергії приходять з країн другої половини списку.

Європа розвиває декілька програм, покликаних зменшити залежність від російського газу, але пройдуть роки, поки вони запрацюють. А до тих пір небагато можна зробити для країн, що використовують значну частку газу в енергетиці. На відміну від вугілля, ядерної енергії та нафти, природний газ може бути доставлений тільки по трубопроводу в заздалегідь обраний пункт. Це означає, що постачальник і споживач виявляються пов'язаними на десятиліття, і у разі виникнення проблем, схему важко змінити. Постачання зрідженого газу вимагають значних технологічних умінь в кріогеніці, спеціалізовані виробництва, будівництво яких займає близько двох років, і великі порти. Альтернативні трубопроводи, енергозберігаючі виробництва, та інші види палива досить дороги і вимагають ще більше часу.

Все, що можуть робити європейські країни в даний час, це покладатися на милість до тих пір, поки ця принизлива ситуація не зміниться, або не буде знайдене якесь незвичайне рішення. (Польща запропонувала кільком країнам частину своєї частки російського газу, що надходить через Білорусь). Деякі країни Центральної Європи будують блюзнірські плани відновлення роботи атомних електростанцій.

Тому що мета Росії - зламати Київ, європейські країни можуть зробити дуже небагато. Але одна країна, Німеччина, виразно намагається. З усіх провідних європейських держав, Німеччина найбільш залежить від російських ресурсів, і особливо енергії.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель і Володимир Путін тричі зідзвонювались минулого тижня, обговорюючи проблему, а в кінці тижня відбудеться дводенний саміт. У німців є три основні причини для спокійного відношення до Росії, хоча, здавалося б, вони повинні були б бути настільки ж розізлені, наскільки й інша Європа.

По-перше, більша частина природного газу надходить до Німеччини не через Україну, а через Білорусію, і Росія не припиняла цих поставок. Німці відчайдушно не хочуть розгойдувати корабель і політизувати суперечку більше, ніж це необхідно. Німцям потрібно включити росіян в дискусію, але на відміну від більшості інших гравців, вони можуть дозволити собі не виступати в ролі обвинувачів, так як ця криза не торкнулася їх так само сильно. (Поряд з іншими європейцями, Берлін працює над проблемою диверсифікації поставок, але поки рішення не знайдено вони не хочуть занадто ризикувати).

По-друге, як і будь-який керівник Німеччини, Меркель розуміє, справжні суперечності між Росією і Заходом переростуть в більш жорстку конфронтацію, ця боротьба буде вестися в основному німецькими ресурсами і, можливо, Німеччина як найближча основна регіональна держава може опинитися в центрі будь-якої великої операції. Російської чи західної, наступальної або оборонної. Франція, Велика Британія та Сполучені Штати розташовані далі - а в двох останніх випадках мають водні перешкоди.

Німецькі загальнодержавні інтереси, полягають не в тому як воювати з Росією, а як знайти можливість жити з нею. Німеччина традиційно є найбільшим торговим партнером Росії. Обидві війни між цими країнами мали жахливі наслідки. На думку німців, якщо для того, щоб росіяни відчули себе в безпеці їм треба віддати Україну (або навіть на додачу можливість впливати на політику Польщі), хай буде так.

По-третє, Німеччина має власні інтереси в європейській політиці. Кажучи прямо, Меркель перебуває в пошуку такого місця Німеччини в світі, яка не обмежувалася б лише постійними вибаченнями за Другу світову війну. Після закінчення холодної війни Німеччина поступово вибиралася з цієї вгамівної сорочки, і газова криза відкриває нові цікаві можливості. Якщо в результаті переговорів Меркель і Путіна вдасться відновити поставки газу, то не тільки Росія буде розглядати Німеччину як партнера, але і європейські країни будуть вдячні за те, що їм не доведеться переживати цю зиму без тепла.

Однак, переконати їх буде складно: європейські країни між Росією та Німеччиною завжди жили в страху, що або та, або інша - або, боронь Боже, обидві відразу - захоплять їх. Але Німеччина знаходиться в центрі Європи, всі країни страждають від кризи, розглядають Німеччину як головного торгового партнера. Якщо Меркель вдасться доповнити економічну міць Німеччини міццю політичною, результат і можливості цього послужать меті німецького відродження.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах