Головна
 

IHT: Чи здатна Україна впливати на газові відносини з Росією?

23 січня 2009, 11:05
0
2

Навіть в тому, що стосується відносин з Росією, Україна втратила підтримку міжнародної спільноти, - пише Джуді Демпсі у американському виданні The International Herald Tribune.

Пізно ввечері минулої суботи прем'єр-міністр Росії Володимир Путін і його українська колега Юлія Тимошенко зустрілися в Москві за закритими дверима, щоб поставити крапку в газовій суперечці, через яку домівки мільйон сімей у Східній Європі залишилися без опалення. Коли завершилося засідання, яке відбувалося без протоколу, прем'єри вийшли до тележурналістів. Обличчя Тимошенко - вона була одягнена в чорне - випромінювало задоволення.

Після кількох тижнів напружених переговорів за участю Євросоюзу Київ досяг компромісу з Москвою стосовно ціни за імпортований газ і плати за транзит російського блакитного палива у Європу через трубопровідну систему України. Ця частина домовленості потрапила в заголовки світової преси.

Набагато менше уваги приділяється другому аспекту угоди, пов'язаного з RosUkrEnergo, російсько-українською компанією зі збуту енергоносіїв, яка відіграє важливу роль у зриві спроб Тимошенко здійснити економічні реформи.

"Ця угода - значний успіх України, - зазначає союзник Тимошенко, український віце-прем'єр Григорій Немиря. - Вона дозволяє нам працювати з Москвою напряму, а не через RosUkrEnergo. А це означає, що ситуація в енергетичному секторі стане передбачуваною, стабільною і транспарентною". "Україна більше не буде вразлива до зовнішніх впливів", - додав він, маючи на увазі Росію.

Тимошенко - амбіційний політик з неоднозначною репутацією, знає проблеми енергетичного сектору вздовж і впоперек, оскільки до появи на політичній арені вона працювала в цій галузі - давно вже прагне демонтувати RosUkrEnergo. До правління цієї непрозорої збутової фірми-посередника входять Олександр Медведєв, заступник голови ради директорів російської державної енергетичної компанії Газпром, і український олігарх Дмитро Фірташ - противник Тимошенко.

RosUkrEnergo створив у 2004 р. Путін - тоді він був президентом Росії - для просування російських енергетичних і політичних інтересів в Україні. У відносинах із західним сусідом Росії він дотримувався послідовної стратегії. "Вона полягала в тому, щоб отримати контроль над українською мережею транзитних газопроводів, через яку проходить 80% російського газу, який прямує у Європу, - пояснює Дітмар Штюдеманном (Dietmar Stüdemann), колишній німецький посол у Києві. - Якщо б Росії це вдалося, суверенітет України було б підірвано".

Покладати на RosUkrEnergo всю провину за нездатність України скористатися плодами помаранчевої революції 2004-2005 рр.. було б наївно.

Путін вправно користувався внутрішніми розбіжностями в країні, залучаючи на свою сторону деяких олігархів, які протистоять Тимошенко. З їхньою допомогою RosUkrEnergo займалася закупівлею газу в Центральній Азії та його експортом в Україну і в Східну Європу. Про ціни поставок, обсяги, і схеми розподілу точної інформації не було ніколи.

"Існування RosUkrEnergo закріпляло корупцію, відкати, непрозорість та групові інтереси дуже впливових людей в Росії і в Україні", - розповідає Андерс Аслунд (Anders Aslund), експерт з російської, української та східноєвропейської проблематики з Вашингтонського інституту міжнародної економіки ім. Петерсона (Peterson Institute for International Economics). "Це ускладнює початок реформ в енергетичному секторі", - пояснює Аслунд, який щойно закінчив роботу над книгою про бурхливий період української історії з часів здобуття незалежності від колишнього СРСР у 1991 р.

Парламент, депутати якого представляють радше інтереси олігархів, а не електорату, роздирають фракційний розбіжності, і він багато в чому грає дестабілізуючу роль.

Звичайно, покладати на RosUkrEnergo всю провину за нездатність України скористатися плодами помаранчевої революції 2004-2005 рр.. було б наївно. За даними Світового банку та неурядової організації Transparency International в країні на всіх рівнях панує корупція. Багато реформ, особливо в плані боротьби з хабарництвом, так і залишилися на рівні обіцянок. Крім того, в країні точиться гостра боротьба за владу між двома вождями помаранчевої революції - Тимошенко і президентом Віктором Ющенком. Минулого року був такий момент, коли вони навіть не розмовляли один з одним. Парламент, депутати якого представляють радше інтереси олігархів, а не електорату, роздирають фракційний розбіжності, і він багато в чому грає дестабілізуючу роль. Ці внутрішні чвари ллють воду на млин Віктора Януковича - очільника проросійської Партії регіонів, що спирається в основному на східні промислові райони країни.

Саме Януковичу Путін надав перевагу з усіх кандидатів на президентських виборах 2004 р. - і він їх виграв, але ця перемога супроводжувалася безліччю повідомлень про фальсифікації. Під час повторного голосування, проведеного на вимогу сотень тисяч учасників помаранчевої революції, він поступився Ющенку. Однак, на жах прихильників революції, Янукович, завдяки боротьбі за владу в лавах політичної еліти і олігархів, два роки тому ненадовго очолив уряд України.

Янукович, завдяки боротьбі за владу в лавах політичної еліти і олігархів, два роки тому ненадовго очолив уряд України.

Подібна плутанина не тільки розчаровує українців. Інші країни, вражені в 2004 р. сміливістю учасників революції, які кинули виклик авторитарному режиму, сьогодні ситі по горло непередбачуваністю українського внутрішньополітичного процесу. Не сприяє вона і реалізації прагнень Києва привести країну до НАТО та ЄС, які спочатку сприймали з певним співчуттям.

Навіть в тому, що стосується відносин з Росією, Україна втратила підтримку міжнародної спільноти. У 2006 р., коли Москва вперше припинила поставки по українських газопроводах на Захід, щоб провчити сусіда, західна громадськість рішуче стала на бік Києва.

Тоді офіційною причиною суперечки також була ціна за придбаний Україною російський газ. Але у неї була і політична "підводна течія": помаранчева революція розлютила Путіна, який побоюється ще більшого ослаблення впливу Москви в цій гордій країні, повної рішучості встати на шлях демократизації. У 2006 р. українським лідерам було неважко звинуватити Москву за дефіцит енергоносіїв в Європі, хоча українці і проводили незаконний відбір газу, призначеного для європейських клієнтів Росії.

Інші країни, вражені в 2004 р. сміливістю учасників революції, які кинули виклик авторитарному режиму, сьогодні ситі по горло непередбачуваністю українського внутрішньополітичного процесу.

Однак під час останнього газового спору Путін і Газпром вельми професійно провели піар кампанію. Москва стверджувала: у тому, що вентиль перекрили, винна Україна, а не Росія. Києву довелося виправдовуватися. Якщо Кремль і Газпром вміло організовували прес-конференції для міжнародних ЗМІ, то український уряд злагодженої піар-стратегії взагалі не мав. "Україну застали зненацька, - підсумовує Штюдеманном. - Росія набагато ефективніше провела піар-кампанію".

З цих умов той факт, що в останню хвилину Тимошенко в Москві вдалося переконати Путіна виключити RosUkrEnergo з енергетичних відносин між двома країнами, є дуже значним. Це може дати українському прем'єру можливість форсувати масштабні реформи, таким чином домогтися підтримки суспільства, і з часом навіть повернути симпатії Заходу. Але чи вистачить у Ющенка і Тимошенко політичної волі, щоб скористатися моментом?

"Українські лідери змарнували результати помаранчевої революції, - зазначає Ігор Бураковський, директор незалежного київського Інституту економічних досліджень і політичних консультацій. - Тепер, коли RosUkrEnergo зійшла зі сцени, можливо, з'явиться шанс почати все спочатку. Але я б не робив на це ставку".

Оригінал статті

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах