Головна
 

НГ: Поле битви після перемоги

27 січня 2009, 04:33
0
3

Хочеться вірити, що чергова гаряча фаза газового конфлікту між Росією та Україною завершена. Програли всі. ЄС заплатив за цю кризу зупинками підприємств, холодними батареями і нервовими клітинами своїх громадян. Українські політики продемонстрували всьому світові свою спроможність співпрацювати один з одним, вміння дотримуватися домовленостей і відсутність будь-якого стратегічного мислення. Російські втрати від конфлікту виходять далеко за межі тих 1,2 млрд. дол. прямих збитків, які накопичилися за період зупинки поставок. Репутаційні втрати Росії величезні. І той факт, що надійність України як транзитера в очах європейських партнерів впала до нуля, не може служити приводом для задоволення, пише Независимая газета.

Частина політиків з країн ЄС більш-менш явно поклали відповідальність за зрив постачань на Україну, з-поміж лідери Італії, Румунії, Чехії. Цієї точки зору дотримуються і представники більшості газових компаній, а угорська Emfesz звернулася до суду з позовом проти Нафтогазу. Лідери Польщі та Литви Лех Качинський та Валдас Адамкус звинуватили Росію в прагненні чинити політичний тиск на Україну, але іншого і чекати було не можна. Набагато більшу тривогу викликає позиція більшості країн ЄС, у тому числі традиційних російських партнерів Німеччини та Франції: у зриві поставок в Європу винні і Росія, і Україна. Зрештою європейські компанії не мають жодних договорів з Нафтогазом України, у них є контракти з Газпромом, за яким вони регулярно платять і розраховують так само регулярно отримувати газ. І якщо Газпром не зумів домовитися з українським транзитером, то в цьому є і провина Газпрому. 

Незважаючи на численні заяви про необхідність справедливого розподілу ризиків між виробниками, споживачами та транзитерами, які звучали в останні роки, країни ЄС не мають наміру брати на себе ризики транзиту. Навіть незважаючи на те, що від припинення транзиту страждає населення країн ЄС, ця позиція навряд чи зміниться. Що ж можна зробити, щоб мінімізувати російський збиток від газового конфлікту і повернути енергодіалог з ЄС у довірливе русло? 

По-перше, слід забезпечити стабільні та прозорі умови транзиту. Значною мірою ця задача вирішена. З відносин між Газпромом і Нафтогазом усунуто РосУкрЕнерго - посередника, чия діяльність викликала безліч питань. Підписані контракти розраховані на 10 років, передбачають гнучку формулу ціни поставок та транзиту, в черговий раз поділяють питання поставок і транзиту. Вони також містять зобов'язання, що у разі розбіжностей транзитні потоки повинні зберігатися аж до врегулювання спору в Стокгольмському арбітражі. Однак все це не дає гарантій від нових спроб шантажу з боку України, тим більше, що у світлі економічної кризи її можливість платити за рахунками викликає серйозні сумніви. 

По-друге, для прозорості майбутніх російсько-українських газових відносин було б дуже корисно розставити крапки над i. Необхідно в суді з'ясувати, чи крала Україна російський газ і хто саме припинив постачання європейським споживачам. Газпром вже подав позов в Стокгольмський арбітраж, але його доля незрозуміла. За підсумками переговорів у Москві Тимошенко заявила, що жодних претензій сторони щодо втрат пред'являти не будуть. Прикро, якщо така домовленість дійсно мала місце. Але ж, крім Газпрому, є ще й європейські компанії, які понесли великі втрати і має право вимагати їх компенсації. 

По-третє, необхідно ініціювати розробку нової міжнародно-правової бази в галузі енергобезпеки. Очевидно, що Договір до Енергетичної хартії не може забезпечити стабільності в цій сфері. Зрозуміло, чому Росія, яка не збирається ратифікувати ДЕХ, не використовувала його інструменти. Але чому країни ЄС не пред'явили Україні претензії у зв'язку з явним порушенням положень ДЕХа про забезпечення транзиту? Напевно, тому, що самі не вірили в ефективність цього механізму. 

По-четверте, те, що трапилося, - ще один привід інтенсифікувати роботу зі створення альтернативних маршрутів постачання вуглеводнів. У цьому питанні наміри Росії та ЄС багато в чому збігаються. Правда, Кремль воліє говорити про Nord Stream і Південний потік, а європейські партнери все частіше згадують про Nabukko. Але за великим рахунком одне не заважає іншому. Чому б не розглянути можливість участі Росії в проекті Nabukko? Для ЄС ця ідея може становити інтерес, оскільки без російського газу заповнити Nabukko неможливо. А Росія таким чином продемонструє свій конструктивний підхід до забезпечення енергобезпеки Євросоюзу. 

По-п'яте, навіть коли всі заплановані альтернативні трубопроводи будуть побудовані, як мінімум 30% (а швидше за все близько 50%) поставок російського газу в Європу будуть проходити територією України. Від географії нікуди не дітися. Одними з ключових причин газового конфлікту були протистояння між Ющенком і Тимошенко і, м'яко кажучи, специфіка політичної системи України. Росія і Євросоюз повинні розуміти важливість стабілізації політичної системи України. Питання вже не в тому, на чиєму боці буде Україна, а чи збережеться вона як ефективний держава.



Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах