Головна
 

The Independent: Україна, Ірландія і хвороблива чутливість зруйнованих імперій

27 січня 2009, 14:24
0
3

Іноді імперії розпадаються десятиліттями, як відбувалося з Британією впродовж 19-го та 20-го століть. Іноді вони розпадаються швидко і несподівано, як сталося з радянською імперією 17 років тому. Але пам'ять і світогляд зникають не так швидко,- пише Мері Дежевскі у британській газеті The Independent.

Надмірна чутливість і вразливість має здатність зберігатися по обидві сторони розлому колишніх імперій.

Згадайте про російсько-українську газову суперечку, яка, на щастя для балканських країн, які знаходяться на кінці труби, начебто припинилася ще на рік. Вона перетворилася на щорічну сварку, яка посилюється прямо пропорційно до зниження зимових температур на континенті та має колоніальний підтекст. У радянські часи Україна була частиною імперії. Вона отримувала дешевий російський газ в обмін на відповідну кількість зерна, продукції машинобудування, а також на військово-морські бази. Та ще в обмін на повагу імперської держави.

Три роки тому цей імперський аспект займав чільне місце в повідомленнях засобів масової інформації. Вважалося, що основною причиною суперечки є не ціна на газ, а прагнення Росії відновити свій контроль над примхливою колонією, яка намагається звільнитися шляхом "помаранчевої революції". Будь-яке згадування тодішнього президента Росії Володимира Путіна було неповним без посилання на його слова (невірно витлумачені) про розпад Радянського Союзу, який він назвав "великою геополітичною катастрофою 20-го століття"). Висновок завжди полягав у тому, що Росія повинна позбутися своєї імперської ностальгії.

Цього року повідомлення ЗМІ були менш палкі, завдяки, мабуть, більш вигадливому російському піару, а також загалом більш тверезому ставленню до комерційної суті суперечки. Говорили не лише про ностальгію Росії за колишньою імперією, але й те, як Україна знущалася над своїм колишнім сюзереном, висуваючи вимоги, які, як вона чудово знала, виконати абсолютно неможливо.

Фактично, ці два сусіди на офіційному рівні здобули практично необмежену можливість дратувати і знущатися один з одного, як часто трапляється в родинах, де є старший та молодший брати. Довгі роки співіснування в атмосфері нерівності залишили свій руйнівний знак - з обох сторін.

Однак Росія і Україна навряд чи унікальні у своїй постколоніальній здатності гладити один одного проти шерсті. Ми маємо власні, досить схожі приклади. Візьміть замість Росії Сполучене Королівство, а замість України Ірландію. Минуло майже століття відтоді, як Ірландія стала окремою державою. І тільки зараз ми, тобто, британці, починаємо миритися з тим, що це абсолютно незалежна країна.

Якщо ви не вірите мені, то скажіть, чому в представленому минулого тижня в парламент законопроекті про межі, громадянства і імміграцію лише цього року з'явилося положення про те, що до громадян Ірландії слід ставитися як до іноземців? Про цей законопроект кричали всі газети, адже в ньому пропонувалися нові вимоги до британського громадянства. Але як мені здається, в даному проекті було щось більш цікаве. Він вимагає, щоб громадяни Ірландії при в'їзді у Великобританію пред'являли свої паспорти. Це сталося вперше відтоді, як у 1922 році було засновано ірландську Вільну державу, яка сьогодні називається Республіка Ірландія.

Звичайно, легко було розцінювати таку свободу пересування між Ірландією та Британією як свідчення привілейованих або особливих відносин. І звичайно, це було дуже зручно тим, хто часто їздив в одну чи іншу країну. Однак що більше міркуєш над цим, то більше даний факт починає здаватися небажанням Британії визнавати Ірландію іноземною державою, а ірландців - окремою нацією.

Те ж саме стосується і права ірландських громадян, які проживають у Великобританії, голосувати на британських виборах. Мова йде не тільки про місцеві вибори - участь в них дозволена на всій території Європейського Союзу, а про загальні вибори. Це ще один приклад, який свідчить про те, що Британія не хоче відпускати Ірландію від себе.

В останні десятиліття з'явилися покращення, які підштовхнув економічний успіх Ірландії та закінчення сектантського насильства в Північній Ірландії. Але Вестмінстер, схоже, так і не може перерізати пуповину. Новий закон ніяк не вплинув на право голосу. Не вплинув він і на практично відкритий кордон між Республікою Ірландією і Північною Ірландією. Чи не час Британії почати ставитися до цієї країни як до окремої та повністю сформованої державі?

Мабуть, чим ближче імперська держава до свого молодшого партнера в географічному, мовному і культурному сенсі, тим хворобливішим стає розставання. За сумнівним винятком Білорусі, Україна завжди була найближчою до Росії республікою в складі СРСР. І Москва найбільше обурюється її втратою. Алжир, як і раніше, займає особливе місце в серцях французів, де присутня і шалена прихильність, і антипатія. Нам дуже легко говорити Росії, щоб вона примирилися з втратою своєї імперії. Але якщо бути чесними, ми самі наразі не примирилися з втратою власної імперії.

Оригінал статті
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах