Головна
 

Rheinischer Merkur: Гарненька українка

5 лютого 2009, 08:47
0
5

Українки багато фарбуються та намагаються добре вдягатися, навіть якщо через це тижнями не матимуть що їсти, – ділиться своїми враженнями від поїздки в Севастополь Рауль Льобберт у німецькій Rheinischer Merkur.

Цілком нормальне божевілля в Севастополі.

Андрій женеться крізь ніч. Там, де в його "Волзі" колись було дзеркало заднього виду, тепер лише образок на ланцюжку теліпається. Уповання на Бога заміняє паски безпеки. На відміну від мене Андрій і двоє солдатів, з якими я ділю таксі, не знають страху смерті. Вони підспівують до шлягера, що лунає з радіо. Пісня про Росію. Але: ми не в Росії. Від 1991 року Севастополь, як і весь Крим, є територією України.

Та для кожного росіянина Севастополь – це скроплена кров’ю рідна російська земля. Тут під час Кримської війни царські війська чинили спротив значно численнішим і багатонаціональним силам, тут Червона Армія 250 днів тримала оборону проти німців. Пам’ятники, доблесть, радянський кітч, нацистські ордени та заіржавілі кулемети Вермахту на точку неподалік від гавані – минуле повсюди. А в затоці, обурюючи центральну українську владу, покривається іржею Чорноморський флот: форпост колись гордих радянських, а зараз російських ВМС. Скрізь історія, свинцева тяжкість та розруха. Посеред усього цього проїздить моє таксі з співочим Андрієм та двома російськими матросами, які на моє питання, де можна провести вечір п’ятниці, охоче пропонують супровід.

На вході дискотеки, назви якої я не розумію, глухо ревуть технобаси. Обоє моїх солдатів спиняються, не заходячи. Занадто дорого, дають вони мені зрозуміти і дивляться, наче два кокер-спанієлі. Я плачу за них і пішло-поїхало – часова мандрівка на початок 90-х. Ті, хто тут крутиться й з пронизливим свистком у роті та рожевими чи неоново-жовтими окулярами вивертається під хіти, під які в Західній Європі танцювали 15 років тому, – це представники молодої еліти. Жінки надто худі й надто кричуще нафарбовані, спідниці короткі, підбори високі. Українка вдягається на люди добре, навіть якщо вона через це не має що тиждень їсти. Без магазинів нижньої білизни та косметичних салонів дві третини торговельних домів у центрі стояли б порожніми.

Жінки танцюють для чоловіків, що десь скраєчку намагаються виглядати байдужими. Одягнуті в футболки та спортивні штани, вони не відриваються від пивних кухлів. Разом із солдатами проштовхуюся до стійки. "Як часто ви тут буваєте?" – питаю. "Та це перший раз", – каже більший з двох. "Дорого!" А так вони сидять вечорами з друзями у гавані й слухають касети з російськими шлягерами. "І це не так уже й погано", – каже здоров’яка. "Власне, найкраще, що в нас є", – додає малий.

Оригiнал статті
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах