Головна
 

GW: Україна повинна залишатися польським пріоритетом

6 лютого 2009, 08:39
0
5

Навіть у найбільш проукраїнській країні Європи – Польщі – газова криза продемонструвала ослаблення симпатій до Києва. Польські еліти та ЗМІ дедалі більше розчаровуються в Україні. Однак відмова від підтримки Києва може нам дорого коштувати, - пише журналіст польського видання Gazeta Wyborcza Марцін Войцеховський.

Підчас останнього українсько-російського газового конфлікту в Польщі не спостерігалося хвилі симпатії до України – як в часи Помаранчевої революції. Тільки президент Лех Качинський заявив, що правда в цій суперечці за Києвом. Уряд був стриманим в оцінках. Більшість ЗМІ здебільшого покладали відповідальність за кризу на обидві сторони – засуджуючи Москву за те, що вона використовує торгівлю сировиною в політичних цілях, а українців за брак прозорості, хаос, політичний безлад, корупцію, розкрадання газу, за те, що вона невчасно розраховувалася з Росією. Коментатори в один голос запевняли, що обидві країни – Росія та Україна – більше не заслуговують довіри.

"Без допомоги ззовні Україна була б сьогодні банкрутом, однак київські політики замість реформ віддають перевагу бійкам у парламенті та дипломатично-сировинним суперечкам з Росією, - писав в Rzeczpospolita Марек Маґєровський. – Час позбутися залежності від російського газу, але й також звільнитися від переконання, що Україна ніколи ні в чому не винна".

Без допомоги ззовні Україна була б сьогодні банкрутом, однак київські політики замість реформ віддають перевагу бійкам у парламенті та дипломатично-сировинним суперечкам з Росією

Йому вторує Анджей Талага з Dziennik: "Обмеження поставок в ЄС очевидно суперечить елементарним політичним та економічним інтересам Росії. У такій ситуації багато що вказує на те, що в усьому цьому протистоянні винна Україна. Спокуса обороняти позиції Києва в газовій війні – дуже сильна. Адже це мав би бути наш стратегічний союзник. Однак союзники Польщі на сході можуть втягувати нас в недопустимі для цивілізованого світу ситуації. Польща відіграла суттєву роль в просуванні прозахідного курсу Києва, однак ми повинні більше докладати зусиль до утвердження цивілізованості на їхній політичній сцені. Просувати можна тільки передбачувану країну, котрою керують більш-менш відповідальні за свої вчинки люди. До такого елітарного клубу, певно що, не належать Прем’єр-міністр Тимошенко і Президент Ющенко".

Польща відіграла суттєву роль в просуванні прозахідного курсу Києва, однак ми повинні більше докладати зусиль до утвердження цивілізованості на їхній політичній сцені.

У такому тоні, може тільки дещо м’якіше, висловлювалися також і деякі публіцисти видання Gazeta Wyborcza. "Однак після січневого газового конфлікту відбувся перелом. У наших очах Україна перестала бути непорочною", - писав Павел Швєбода. І закликав "визволитися з вузьких рамок особливого піклування про Східну Європу. Це не означає менше України, а радше – більше світу, котрий не може закінчуватися для нас за Дніпром". Окрім того, Вітольд Ґадомський переконував: "Твердження, ніби Росія вирішила оголосити Європі війну за допомогою газової зброї – нелогічне. Від перебоїв у поставках найбільше постраждали країни, які мають прекрасні відносини з Росією". І додав: "Тимчасом газовий конфлікт збігся у часі з гострою політичною кризою в Україні, і може скластися враження, що українські політики використали його для внутрішніх ігор".

У наших очах Україна перестала бути непорочною", - писав Павел Швєбода.

Важко полемізувати з такими думками, адже кожна з них взята окремо більш-менш слушна. Україна, звичайно, не навела ладу у своїй енергетичній системі. Для того, щоб позбутися непрозорих транзакцій з Росією, платити за газ за ринковими цінами – як наприклад Польща – і мати змогу натомість проводити повністю незалежну політику без ризику наразитися на енергетичний шантаж, Україна мала час ще з Помаранчевої революції. Вона також занедбала програму енергозбереження, не кажучи вже про диверсифікацію джерел поставок. До цього додається й війна на горі між Президентом Ющенком та Прем’єром Тимошенко, сильна проросійська опозиція та фінансова криза, котра в Україні відчувається більш болісно, ніж у Польщі.

Для того, щоб позбутися непрозорих транзакцій з Росією, платити за газ за ринковими цінами – як наприклад Польща – і мати змогу натомість проводити повністю незалежну політику без ризику наразитися на енергетичний шантаж, Україна мала час ще з Помаранчевої революції.

Результат такий – Україна видається майже занепалою державою, яка тримається лише дивом. Росія акцентує на цьому образі. Прислужилося в цьому загострення газової кризи – виразне, хоч і голослівне, звинувачення в розкраданні газу та нагадування світу російським прем’єром Володимиром Путіним, що якби не підтримка Заходу підчас Помаранчевої революції, на Дніпрі не було б сьогодні такого балагану.

Певно, якби не Помаранчева революція, у Києві правив би проросійський Віктор Янукович, Україна уподібнилася б Білорусі, не мала б жодних шансів на інтеграцію з Євросоюзом чи НАТО, люди були б позбавлені права вільного вибору, не було б свободи слова, зате газ перекачувався б на Захід широким потоком. Така логіка, яку Москва намагається нав‘язати Європу. І не дивно, що вона може здаватися слушною для Парижа, Берліна чи Риму, для котрих терени на схід від Одеру – це дике поле. Але неймовірно, що такий спосіб мислення знаходить благодатний ґрунт у Польщі.

Україна видається майже занепалою державою, яка тримається лише дивом. Росія акцентує на цьому образі.

У справі України просто треба озброїтися терплячістю, що зовсім не означає, що країна втрачена, а польські зусилля – змарновані. До президентських виборів на Дніпрі – тобто до кінця цього року – на нас чекає там ще не один скандал, не одне потрясіння. Але так і будується демократія в країні, котра, окрім нетривалого періоду козацької вольності, ніколи демократії не знала.

Українська еліта склала іспит з демократії та відповідальності на три з мінусом, але там демократія розвинута найбільше на теренах колишнього СРСР, не враховуючи країн Балтії. Незважаючи на потрясіння та ускладнення, український народ двічі в ході парламентських виборів вже після Помаранчевої революції легко віддав перевагу "помаранчевим", незважаючи на дедалі більш поширені суперечки в їхніх рядах, некомпетентність, брак уяви. То про що ж це свідчить? Проєвропейські устремління українців – це не просто забаганка нечисленної еліти – як стверджують деякі коментатори та дипломати на Заході – а вибір народної більшості. І досі невеликої, але тим не менше більшості.

Парадоксально, але такі випадки як газова криза чи нещодавня війна в Грузії, зміцнюють проєвропейські тенденції на Дніпрі. Навіть якщо еліта не в змозі цього висловити, цю тенденцію підтверджують опитування та українська преса. Восени зросла підтримка українців на користь вступу до НАТО. Всі основні газети, навіть російськомовні, підчас кризи встали на бік влади у Києві. Це свідчить, що українська незалежність і відчуття власної ідентичності не ефемерні. Звісно, журналісти сперечаються з приводу того, хто має рацію – радикально прозахідний Президент чи більш готова до компромісів з Росією Прем’єр – але окрім маргіналів ніхто вже не закликає повертатися під владу Росії.

Підтримка України повинна бути немовби регулярним купуванням лотерейних квитків.

Наприкінці 90-х років і на самому початку 21 століття здавалося, що Україна дедалі більше дрейфує в бік Росії. Незважаючи на це, президент Алєксандр Квасьнєвський зустрічався з небажаним гостем на світових прийомах Президентом Леонідом Кучмою. Здавалося, що це не мало жодного сенсу – хіба що може Квасьнєвський просто любить випити з Кучмою. Але ці зустрічі виправдали себе, бо підчас Помаранчевої революції польський президент був єдиним Західним політиком, який мав ключ до України. Польща не повинна сьогодні добровільно втрачати цей ключ, навіть якщо нам здаватиметься, що протягом якогось часу він може нам не знадобитися.

Підтримка Києва повинна бути тривалим елементом польської стратегії. Навіть якщо ми будемо мати відчуття, що Київ нас використовує, недооцінює наших зусиль або не вміє ними скористатися. Підтримка України повинна бути немовби регулярним купуванням лотерейних квитків. Можливо, вони завжди будуть пустими. Але якщо їх не купувати, то шанс на виграш зводиться до нуля.

Оригiнал статті

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах