Головна
 

Итоги: Під чесне Піонерське

9 лютого 2009, 11:27
0
198

Як легендарний дитячий табір Артек нажив собі зовсім недитячі проблеми, пише Віта Мач у російській газеті Итоги.

Щоранку, рівно о 8 годині, профспілковий лідер Артеку Євген Баженов починає обхід табору. Кожен працівник, який зустрічається йому, задає одне й теж запитання: "Ну, що у нас нового?" Дітей у таборі немає, але співробітники дотримуються звичного розкладу, навіть творчі летучки проводять: придумують нові програми, енергійно обговорюють педагогічні плани. І це при тому, що Міжнародний дитячий центр (МДЦ) Артек знаходиться на межі банкрутства, причому деградація "піонерської республіки" йде не перший рік. Біда Артеку в тому, що на ньому зійшлися клином амбіції Президента і прем'єра, конфлікт адміністрації Гурзуфа та керівництва табору, незрозуміла історія з фірмами, що реалізовують артеківські путівки. А ще виявилися порушені інтереси місцевих мешканців, чиї будинки розташовані на території дитячої здравниці. Останні новини, правда, тішать: український прем'єр-міністр Юлія Тимошенко заявила про викуп путівок Артеку, про виділення додаткових коштів, про реструктуризації кредитних зобов'язань і про надання об'єкту особливого статусу. Проте подібні доленосні рішення приймалися вже не раз. І не факт, що саме зараз вдасться швидко розплутати весь клубок проблем.

Привиди Артеку

Чесно кажучи, якщо б не підтримували сьогодні співробітники табору артеківський дух, знаходитися тут було б страшно: пусті алеї та майданчики без єдиної обгортки від цукерки або іншого натяку на дитячу присутність. Ми блукали узгір'ями, які буквально на очах огортає туман, який з'явився з моря. Крізь пелену молочного кольору все виглядає якось містично. Над туманною димкою майоріє величезна фігура Ілліча, що з німим докором дивиться на дитячу здравницю, що розкинулась внизу. Барвисті корпуси, де не так давно пройшла реконструкція, виглядають дуже навіть оптимістично, однак крок вправо - крок вліво - і натикаєшся на сліди спустошення. Знамениту стелу Артеку обгризла іржа. Та й постамент під ногами "кращого друга дітей" теж ввесь у тріщинах. Раптом у білій пелені виникає примарна людська фігура ... Ні, до привидів піонерів-героїв тут справа ще не дійшла - хоча ми б не здивувалися. Це нам зустрілася співробітниця табору - вона прямувала у штаб дізнатися новини та отримати продпайок - зарплату не платять третій місяць. Працівники Артеку - люди особливої породи, носії майже втраченої радянської ідеї під назвою "щасливе дитинство". Середній стаж роботи - 20-30 років. Причому це штучні фахівці, що пройшли ретельний відбір. Обговорювати з ними грошові питання та іншу прозу життя неможливо - розмова ввесь час переходить на високі ідеали. Втім, дорікати їм не варто - без ідеї Артек перетворюється на звичайний кримський пансіонат. Однак якщо вже справа дійшла до банкрутства і голодування генерального директора Бориса Новожилова (він знаходився в лікарні, і лікарі забороняли йому спілкуватися з пресою), то доводиться говорити і про прозу життя. Ми ледве знаходимо в кримських сутінках приміщення прес-центру й усередину потрапляємо фактично на дотик - електрику відключено. У двоповерховій будівлі світиться лише одне вікно: співробітники протягли з гуртожитку дріт і підключили до нього два комп'ютери - для роботи. Навіть чайник не включають, щоб без зв'язку не залишитися ...

Марні клопоти

Уперше у своїй історії табір не відкрив зимову зміну. "Як дійшли до життя такого?" - Цікавимося у керівника прес-центру МДЦ Олени Мех.

Артек за замовчуванням потрапив у держвласність України після розпаду СРСР. А в 2006 році уряд України підписав угоду про присвоєння центру статусу "під егідою ЮНЕСКО". Зараз дитячий табір знаходиться у відомстві Управління справами Президента України. "У радянський час табір існував за рахунок бюджетних коштів. І, звичайно, був дорогою іграшкою", - говорить Олена Мех. Поєднання ідеальних для дитячого здоров'я кліматичних умов (напівсухі субтропіки) і унікального педагогічного досвіду робили Артек незвичайним місцем для відпочинку дітей. До того ж діти не відривалися від навчального процесу - в таборі працювала школа з кращими викладачами СРСР. Потрапити в Артек було непросто. Школярі удостоювалися честі носити горде ім'я "артеківець" лише за особливі заслуги. Зрозуміло, у таборі відпочивали й мажори - діти важливих батьків. А один наш колега, наприклад, опинився в таборі свого часу завдяки двом чинникам: активній піонерській діяльності та ... посмішці фортуни. На його область прийшла рознарядка, а він брав участь у роботі міського піонерського штабу і до того ж вдало розбавляв дівчачий колектив.

Потягнути утримання цієї дорогої "іграшки" незалежній Україні виявилося не під силу. "Орієнтовний бюджет, який дозволяє" Артеку "жити, це 100-110 мільйонів гривень на рік (без реконструкції та реалізації інших проектів), - пояснює  Итогам заступник генерального директора МДЦ Сергій Капустін. - Своєю комерційною діяльністю ми заробляємо половину необхідної суми. До того ж у таборі, який без державної допомоги ніколи не існував, завжди були держзамовлення на 50 відсотків путівок. Ми тому зараз і виступили настільки категорично, тому що перестали отримувати гроші від держави ".

Бюджетні путівки, за словами Олени Мех, завжди допомагали Артеку пережити міжсезоння. За підрахунками, щоб табір функціонував і в мертвий сезон, держава повинна взяти на себе мінімум 15 тисяч відпочиваючих. Але в цей раз Мінфін України навіть не сформував ціну путівки. Немає ціни - немає мови і про держфінансування ...

Комерційні путівки в свою чергу розкуповуються тільки на літній сезон. Чому б не продавати їх і на зимовий? Ринок до цього не готовий, вважають в Артеку. Щоб розкрутити табір як цілорічний, потрібен цілий комплекс заходів, маркетингова стратегія, а на це теж потрібні кошти.

До речі, про ціни. Багато хто дивується: як при таких цінах на путівки табір примудрився майже розоритися? "У минулому році путівка коштувала 4-4,5 тисячі гривень (на той момент - близько 800 доларів), а у найкращий артеківський табір Морський туроператори продавали путівки за 8 тисяч гривень (півтори тисячі доларів). Власне, Морський  нас і годує - решта корпуси - споруди 60-х років стоять без реконструкції ", - пояснює Сергій Капустін. За словами Євгена Баженова, утримання кожного місця обходиться у 225 гривень на день - зрозуміло, що потрібно виправдовувати такі витрати.

У кращі часи здравниця приймала по 10 тисяч дітей в кожну літню зміну, і приблизно по 4 тисячі - в зимову. Зараз приїжджає лише близько 25 тисяч дітей на рік. Приблизно 50-60 відсотків з них - росіяни. Багато гостей з Німеччини, Ізраїлю, Білорусії, Молдови ... В ідеалі, впевнені артеківці, табір взагалі повинен відмовитися від продажу путівок. "Це суперечить самій нашій суті. Сюди завжди потрапляли тільки кращі з кращих. Адже саме вони потім стають лідерами країн, депутатами, світовими діячами, - говорить Олена Мех. - Існує ініціатива створення опікунської міжнародної ради - можливо, під егідою ЮНЕСКО. І кожна країна виділяла б певну квоту на відвідування Артеку для кращих своїх дітей ".

Нічийна територія

Втім, плани можуть так і залишитися лише планами. Один з депутатів Верховної ради, виступаючи на українському телебаченні, заявив про те, що справа йде до цілеспрямованого банкрутства дитячої здравниці. Причому у справі нібито протидіють два зацікавлені угруповання: Президента - люди якого "не помічають" важкого становища об'єкта, і прем'єра - грошовий потік з казни перекрило фактично підпорядковані йому міністерство фінансів. Не таємниця, що один з головних ключів до проблеми - не сам Артек, а земля під ним. Ще б пак: понад 200 гектарів безцінною землі в унікальній кліматичній зоні з видом на море оцінюються, за різними джерелами, від 400 мільйонів до мільярда доларів. І що характерно: на сьогоднішній день немає навіть документу, який закріплював би цю землю за табором і визнавався б усіма зацікавленими особами. "Це головна проблема: жоден об'єкт не оформлений - немає свідоцтва про право власності. Немає й правовстановлюючого документа на право користування землею", - говорить голова селищної ради Гурзуфа Віктор Гамаль. За словами чиновника, є кілька державних актів, що встановлюють межі землекористування Артеку, - 1964 року, 1997 року ... Межі табору в них варіюються від 192 до 210 гектарів, за цей час змінювалося і керівництво самоврядування Гурзуфа, і керівництво дитячої здравниці.

"На території гори Аю-Даг є гостьовий корпус - раніше він належав санаторію імені Пушкіна, там приймали іноземні делегації, - розповідає Віктор Гамаль. - Коли в черговий раз змінилося керівництво Артеку, корпус передали табору. Відповідно потрібно було прийняти і оформити ще 2,8 гектара землі. Глава Артеку звернувся в селищну раду (уже під час мого керівництва) з проханням дати дозвіл на складання проекту відведення ділянки площею 210 гектарів. Ми дали такий дозвіл, було проведено велику технічну роботу, з'явився Держакт. Потім до влади в Артеку прийшов Борис Новожилов. Він почав судитися, щоб повернути колишній акт 1997 року - на 208 гектарів. Навіщо? Всі розуміють причину: в реконструйованому корпусі Новожилов влаштував собі на четвертому поверсі апартаменти ... "

У артеківців є своя версія. Вони говорять про легітимність держакту, який зник у надрах місцевої влади в 2005 році. "Будь-які переговори з селищною радою Гурзуфа почнуться після відновлення цього документа, знищеного чиновниками. Рада повинна видати його нам з печаткою та підписом, - говорить Сергій Капустін. - Ми б’ємося над цим вже четвертий місяць. Віктор Гамаль відмовляється йти нам назустріч, так що говорити про добру волю не доводиться. Селищна рада приймає рішення про передачу доріг і пляжу Артеку в своє відомство, мотивуючи це - верх цинізму! - відсутністю акта на землю ... "

Нинішнє керівництво селищної ради і адміністрація Артеку не може прийти до спільного рішення, а судові процеси з цього приводу вже обчислюються сотнями. Глава Гурзуфа звинувачує керівництво табору в спробі розділити територію здравниці на п'ять частин. У свою чергу Сергій Капустін стверджує, що це місцева влада маніпулює фактами. Голова адміністрації пред'являє акт перевірки Головного контрольно-ревізійного управління України - про зловживання в Артеку на суму в 301,6 мільйона гривень. Заступник директора табору стверджує, що це міф. Єдине, в чому сходяться і ті й інші (цитати співпали дослівно), так це в тому, що "жодного метра артеківської землі в чужі руки не було віддано".

Не ступала нога піонера

Ситуація ускладнюється ще й тим, що на території Артеку розташовано кілька житлових будинків і в конфлікт виявилися втягнуті приблизно 300 сімей. "Наш житлофонд - це колишнє селище Піонерське, яке у 1972 році рішенням облвиконкому було приєднано до Гурзуфу. Це три вулиці - Гайдара, Ленінградська та Червоних краваток, - розповідає місцевий житель Олександр Олександрович. - Там мало будинків, але багато землі. Там ніколи не ступала нога піонера, і ніяких функцій для дітей ця земля не несе. Але мешканців мало, і їх дуже хочуть звідси виселити ". Деякі з будинків побудовані ще наприкінці XIX століття, в них прожили життя декілька поколінь. Хтось із жильців - як Олександр Олександрович, сам колишній працівник Артеку, - отримав там квартиру. Тиждень тому в будинках відключили електрику, тоді мешканці вийшли і перекрили трасу Сімферополь - Ялта. Розганяла бунтівників міліція. Втім, невдоволення та сутички трапляються на кожному кроці. Претензії місцевих такі: Артек перетворився у табір закритого типу, скрізь понаставляли пропускні пункти, обмежили вхід на пляжі, гостей в будинок привести - ціла проблема. У свою чергу артеківці заперечують: ми не можемо відкрити пляжі для всіх бажаючих - не можна гарантувати безпеку дітей. Але зрозуміло, що місцевим це не подобається, тому що вони пускають до себе влітку відпочиваючих ... Є тут і платний пляж, що належить Артеку, приїжджі на нього можуть потрапити за 6 гривень (близько долара), а гурзуфівці ходять безкоштовно. Ми теж його відвідали безкоштовно, пляж завалений сміттям ...

Всі сходяться на думці, що мешканцям потрібно надати інші квартири. Але ось хто це повинен зробити і чи погодяться люди на переїзд - ці питання залишаються відкритими. Артеківці звинувачують адміністрацію Гурзуфа, яка нібито підбурює мешканців приватизувати квартири, що незаконно, оскільки житло відомче. І всі, як на роботу, ходять по судах.

Статусний об'єкт

Останні події змусили артеківців повірити в те, що їхні проблеми вирішать. Юлія Тимошенко прийняла рішення, які навіть перевершили їхні очікування. На викуп путівок виділено приблизно 7,5 мільйона доларів (до речі, за рахунок скорочення витрат апарату Президента). Ще 4,3 мільйона доларів дістануться табору з Резервного фонду. Прем'єр пообіцяла списати заборгованості табору (на початку 2000-х в Артеку почалася реконструкція, і під цю справу бралися кредити). Обіцяли полегшити податковий тягар. Жителям колишнього селища Піонерське мають намір дати квартири площею у півтора рази більшою.

Зазначимо, що Юлія Тимошенко запропонувала змінити статус табору, передавши його від Управсправами Президента в міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту. Це дасть можливість використовувати табір у місяці неповною завантаження як базу підготовки олімпійців. І ще один важливий нюанс - прем'єр пропонує захистити Артек від будь-яких зазіхань на його землю.

- А що, Україні не потрібне щасливе дитинство? .. Коли в країні перестають будувати дитячі табори, то починають будувати в'язниці, - говорить Євген Баженов.

... Скандал пішов хвилями і викликав бурю емоцій серед колишніх артеківців - у Києві, Москві, Мінську, Талліні. Артеківське братство адже ще ніхто не відміняв. 
   
Неповторний

Мрія піонера


Артек був найголовнішим дитячим табором СРСР, найпрестижнішим місцем відпочинку радянського піонера. Далі йшли Всеросійський табір Орлёнок (в Краснодарському краї), республіканські табори Океан (Приморський край), Молода гвардія (Одеська область).

У 2010 році Артеку має виповнитися 85 років. Спочатку його було засновано як санаторій для дітей, хворих на туберкульоз, за ініціативою голови Російського товариства Червоного Хреста Зіновія Солов‘йова. Офіційне відкриття відбулося у 1925 році. Починався табір з чотирьох наметів по 20 місць кожен, а через роки виріс в імперію, що простягається від гори Аю-Даг до селища Гурзуф (пляжна зона Артеку становить понад 7 кілометрів). Всього в комплексі Артеку 10 таборів: Алмазний, Кришталевий, Янтарний, Морський, Лісовий, Польовий, Річковий, Озерний, Лазурний, Кипарисний. Табір служив предметом гордості радянського керівництва, і його постійно відвідували знамениті гості - Юрій Гагарін, Леонід Брежнєв, Індіра Ганді, Джавахарлал Неру, Хо Ши Мін, Бенджамін Спок та інші.

Про унікальний педагогічний досвіді Артеку написано дисертації. У 2000 році на Міжнародному конгресі дитячих таборів у Токіо Артек отримав звання кращого серед 100 тисяч таборів із 50 країн світу. Йому була вручена премія Еббот за виховні методики, причому вперше ця нагорода дісталася не окремим педагогам, а цілому табору. 
     
Байки Артеку 
Сталінські вуса і ленінська борідка


Сталося це в далекому 1988 році, коли в Артеку проходив Всесоюзний збір юних активістів перебудови. Велетенське вогнище Лісового, сидить весь Артек. Проходить зустріч з Головою Центральної Ради Всесоюзної піонерської організації імені Володимира Ілліча Леніна Ігорем Нікітіним. Він щось довго розповідає про 19-у партконференцію, потім просить задавати питання. А записки вже йдуть.

І ось він бере пачку записок і без перегляду прямо в мікрофон зачитує першу: "Ігор Миколайович! Скажіть, як правильно зав'язувати краватку - сталінськими вусиками чи ленінською борідкою? А то ми сперечаємося". Пауза. Той, хто сидить поруч гендиректор Артеку полотніє і видає якийсь приглушений звук. Вожаті теж завмерли. А дітям цікаво, тому що дійсно були такі суперечки, і нежартівливі. Нікітін поправляє свою краватку - заради такого випадку він теж був в піонерській - і каже: "Я. .. взагалі-то ... не дуже розумію ... яке відношення краватка має до частин тіла ... (Далі - впевнено.) А зав'язувати його потрібно так, як у мене, і ніяк інакше! " Найкумедніше те, (ті, хто представляє вогнище Лісового, зрозуміють), що з трибуни, та ще й увечері в принципі неможливо побачити, як пов‘язано краватку у людини, що стоїть у екрану.

Артеківські бабусі

Рік 2000-й. Серпень. У Ялті саміт глав СНД. Артек готується зустріти добру дюжину президентів, і масово наводиться марафет. Навпроти артеківської пошти знаходиться стара автобаза табору, яку вирішили заново оштукатурити. Будівельники збивають стару штукатурку. Видно, це робиться вперше з дня споруди, тому що вона являє собою грубезний багатошаровий торт. Кожен "коржик" - слой старої фарби. Під ударами молотка з'являються то бежеві, то помаранчеві, то сині, то білі слої - в різні роки фарбували різною фарбою. Навпроти на бордюрчику сидять дві бабусі й спостерігають за працівниками. У післявоєнні сорокові вони приїхали в Артек вожатими й так і залишились тут назавжди. Вони дивились, зітхали й витирали сльози:

- Дивись, Катю, біленька... Пам’ятаєш, вона в шістдесяті біленька була...

– Ой, а ось жовта! Коли ми тільки приїхали, вона ж була жовта?

- А пам’ятаєш, коли вона блакитна була?

- Так...

Артеківські бабусі сиділи на бордюрі и чекали відкриття магазину, щоб купити молока. Для них будівельники не збивали штукатурку, а прокручували назад стару кіноплівку під назвою життя…

Ось такі історії розповідають колишні артеківці на одному зі своїх неофіційних сайтів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах