Головна
 

Rheinischer Merkur: Хай живе політичний карнавал

13 лютого 2009, 10:19
0
1

Юрій Андрухович вважається найкращим літератором своєї Батьківщини. На Заході його знають перш за все як переконаного європейця та палкого захисника Помаранчевої революції. Що майже 5 років після протесту мас залишилося від її ідеалів?

З: Найперше на Заході у Вас бачать посла Вашої країни, ніби інтелектуальну інстанцію Помаранчевої революції 2004 року, де Ви говорили й читали перед 40 тисячами людьми. Вас це непокоїть?

В: Мабуть, було б краще, якби я відповів, що мені це вже набридло. Хоча тоді я б збрехав.

З: Ви пишете: "Політичні мотивації є насправді естетичними, просто вони погано виражені". Тоді наскільки була естетичною Помаранчева революція?

В: Естетичний протест був сутністю цього епізоду української історії – а ми й говоримо про один епізод. Сам уже колір: помаранчевий. Це було яскраве повстання проти сірості радянської та пострадянської доби. Сірими були не тільки її монументи з бетону, мислення теж було сірим. Крім того, вперше політичне гасло як гарний набір слів і форма риторики відіграло вирішальну роль. На вулицях танцювали й спонтанно музикували, те, що ви тут на Заході сприймаєте революцією, було в найкращому сенсі не більш як…

З: Карнавал?

В: Цілком. Найрадикальніший, бо найвільніший з усіх естетичних протестів проти бляклої повсякденщини.

З: То вже друга революція, в якій Ви брали участь.

В: Так, наприкінці 80-х і на початку 90-х було "Бу-Ба-Бу"…

З: Анархічне об’єднання опозиційних літераторів, що перетворювали свої читання на справжні бунтівні гепенінги.

В: … теж уже естетичний протест, близький до карнавалу. Така форма критики в заключну фазу Радянського Союзу була генеральним нападом на спосіб мислення, на всі установлені уявлення про мистецтво, музику, літературу та громадське життя. Вона була політичнішою, ніж деякі політичні протести, бо сягала глибше. У 1991-му повстали проти естетики Радянського Союзу, в 2004-му – проти пострадянщини

З: Перше повстання допомогло повалити супердержаву, а друге – так Ви кажете – було тільки епізодом. Чому?

В: Бо Україна все ще не здолала пострадянську фазу.

З: А що це взагалі?

В: Передусім комплекс. Ми ще не прийшли до власної ідентичності. Після розвалу Радянського Союзу залишилося відчуття поразки, відчуття, що живеш-то лише в обломку супердержави, якої вже нема. На відміну від зміцнілої Росії ми донині не можемо похвалитися економічними успіхами – та й успіхами хоч у чомусь. Але тільки так може постати нова ідентичність. Зародження патріотизму під час Помаранчевої революції було проявом бажання перебороти національний комплекс меншовартості. Ми все ж відчували себе частиною Європи. Усе європейське вважається апріорі позитивним і прогресивним, чи то в економіці, чи в політиці, чи в культурі. На жаль, ЄС нас не сильно в тому заохочує.

З: А повна сили Росія загострює цей комплекс, коли Україна в газовій суперечці редукується до статусу несправного боржника.

В: То ще побачимо. Може статися й протилежне: енергетична політика Росія з її газовими атаками, утисками та імперськими замашками не дуже люба самим російськомовним українцям. Ідентичність може народитися також у відмежуванні.

З: Із фестивальним патріотизмом Помаранчевої революції тут мало спільного. Що взагалі від нього залишилося?

В: Наш протест не був абсолютно безрезультатним. Хоча політичний прорив від 2004 року в багатьох сферах змарнували, та в суспільстві нині новий дискурс свободи. Письменники та митці висловлюються про політику зараз частіше за політиків – і висловлюються безжально.

З: Це все?

В: Ні. Країна тепер не така замкнута. Є абсолютна свобода пересування. Мені це сильно полегшує життя. Я все ще живу в Івано-Франківську, де народився. Але регулярно мене охоплює жага далини чи то пак нудьга від провінції. Три чверті українців мешкають у містах, але попри те немає урбаністичної структури. Навіть містяни у третьому чи четвертому поколінні часто поводяться так, ніби щойно втекли з села. Міста, як Дніпропетровськ, типові: це території з поселеннями, що були об’єднані суто адміністративно.

З: Гаразд, іще свобода пересування, але це тоді, виходить,…

В: …еге ж, усе!

З: Тобто Україна не стала демократією західного зразка?

В: Скажімо так: вона є країною з демократичними елементами, наприклад, зі свободою слова. Правда, без правової держави з того мало зиску. Ви, звісно, можете відкрито критикувати уряд, але коли опинитеся в суді, то муситимете викуповувати свою неповинність. Корупція – то велика проблема. Юстицію можливо було реформувати у 2004-2005-му, була воля, але шанси розтратили.

З: Що ж, потрібна нова революція.

В.: Було б добре. Та на жаль, українець – хай Ви й не повірите – любить бути собі осторонь. Він ненавидить зміни.

З: Це не відповідає тому уявленню про Україну, який має багато хто на Заході: країна на межі розколу на західну, проєвропейську частину і східну російськомовну.

В: Для українців розкол – занадто радикальна річ. Правильно, що дві частини різні. Це як у нещасливому шлюбі: сварки міняються з примиреннями й навпаки, але з такого шлюбу за удачі виходять і частково щасливі діти. В українській стриманості та доброзичливості й черпається надія на майбутнє.

З: І які б то могли бути діти? Маленькі українці, що як наймолодші члени сім’ї простягають ноги під стіл ЄС?

В: Чому ні? Мріяти абсолютно не заборонено.

З: У новій книжці "Таємниця" Ви пишете: "Це відбувається насправді, бо я так вигадав". Вигадайте-но своїй Батьківщині членство в ЄС.

В: Навіть у літератури є межі.

З: Кумедно, Вам охоче приписують магічний реалізм, який грається мріями, галюцинаціями та елементами вимислу й пересуває межі реалістичного у фантастичне.

В: Я не в захваті від таких ідей – до того ж у вузькому значенні магічним реалізмом позначають період у латиноамериканській літературі. І все ж це правда: сюрреальні мотиви в моїй прозі скрізь. Я вірю в магічну силу літератури створювати дійсність.

З: "Таємниця" – це свого роду автобіографія у формі діалогу: упродовж семи днів Ви даєте звіт невідомому німецькому критикові Еґону Альту. Він існує по-справжньому чи це Ваше альтер его?

В: Це важливо?

З: Він існував, тому що Ви його вигадали?

В: Ось і маєте.

З: Укінці він Вас пізнав?

В: А, та він знав мене ще доти. Йому не потрібні були мої відповіді, вони були потрібні мені.

З: Ви говорите натяками.

В: Гаразд. Як письменник я не хочу бути однозначним. Багатозначність, невловність – це добра передумова для творення мистецтва. Поза тим, це моя форма самозахисту. В Україні я публічна особа, там Ви про мене знайдете в ЗМІ – часто без моєї на те волі – найбільш приватні речі. Але все це лише частина мене. Увесь Юрій Андрухович залишається таємницею.

З: Для Юрія Андруховича теж?

В: Для нього особливо.

З: А для Вашого батька?

В: Мого батька?

З: Наприкінці "Таємниці" Ви піднімаєте його з мертвих. У мене було враження, що саме йому Ви хотіли відкрити свою таємницю.

В: Тут я теж не хочу бути однозначним. Його долею було народитися в такій історичній добі – в Радянському Союзі, – в якій було неможливо розвиватися. З усіма своїми талантами він був похований історією. Я живу тим життям, яке мав би прожити він, і я не можу йому його повернути. Це мій комплекс.

Маг прориву

Юрій Андрухович народився 1960 року в західноукраїнському Станіславі, нині Івано-Франківську. Перші вірші опублікував на початку 1980-х років. Але аж у літературній групі "Бу-Ба-Бу" він став в останні роки Радянського Союзу одним із найважливіших голосів української письменницької сцени. З 1989-го по 1991-й Андрухович жив у Москві, пізніше про крах комунізму він написав нашумілий і високо оцінений роман "Московіада". Міжнародному читачеві він став відомим після виходу збірки есе "Остання територія" та роману "Дванадцять обручів". За політичну активність у 2006 році йому вручили Лейпцігську літературну премію європейського взаєморозуміння. Нова книжка "Таємниця" побачила світ (у німецькому перекладі. – Прим. перекл.) наприкінці 2008-го у видавництві Suhrkamp і коштує 24,80 євро.

Оригiнал статті
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах