Головна
 

The Moscow Times: А помаранчевий король голий!

20 лютого 2009, 11:32
0
4

Попри те, що останні 17 років Росія та Україна жили окремо, вони все ще безнадійно переплетені. Події в одній країні неминуче впливають на іншу. Насправді, два зі списку найбільших зовнішньополітичних провалів Володимира Путіна пов’язані з Україною, - пише редактор журналу Россия в глобальной политике Федір Лук‘янов у статті в англомовній The Moscow Times.

Перший був у 2004 році: тоді ще президент Путін особисто втрутився у процес українських президентських виборів, а його пріоритетний кандидат Віктор Янукович ганебно програв. Друга невдача спіткала його минулого місяця, коли прем’єр-міністр Путін тимчасово припинив постачання газу до Європи у розпал газової війни з Україною. Цей крок матиме тривалий негативний вплив на російсько-європейські політичні та економічні відносини.

Водночас поразка Москви не означає перемоги для Києва. Президентський термін Віктора Ющенка добігає кінця, а Україна стоїть на межі жорстокої економічної та політичної кризи, яка скоріш за все буде гіршою, ніж у Росії.

Глибока українська рецесія спричинена однаково як світовою кризою, так і бездарним державним управлінням економікою. Ба більше, київська еліта загрузла у постійній політичній боротьбі, серйознішій за видимі битви між Ющенком та прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Головні політичні сили втратили довіру виборців та повагу світової спільноти. Понад те, верховенство права та незалежність судової системи істотно постраждали за час президентства Ющенка.

На додачу, мало яких зовнішньополітичних цілей, що їх було визначили переможці Помаранчевої революції, досягнуто. Надії на приєднання до НАТО дорівнюють нулю, а перспективи європейської інтеграції взагалі зникли. Що гірше – російсько-українські відносини ніколи не були в настільки поганому стані, як в останні чотири роки.

Парадоксально, але корені нинішніх проблем полягають якраз у самій Помаранчевій революції 2004 року.

Що ж стало причинами таких гнітючих результатів? Чи це недосвідченість та нездарність політичної еліти країни? Парадоксально, але корені нинішніх проблем полягають якраз у самій Помаранчевій революції 2004 року. Початкова ейфорія від "демократичної революції" відвернула увагу від порушень, які супроводжували перемогу Ющенка. Після першого голосування в листопаді 2004 року ЦВК проголосила переможцем Януковича. Тисячі прихильників Ющенка тоді вийшли на вуличні протести, стверджуючи, що результати були сфальсифіковані. У відповідь Верховний Суд України анулював результати та призначив повторити другий тур через місяць. Якщо говорити логічно, то після анулювання результатів перших виборів треба було б призначити абсолютно нові вибори, відкриті для всіх кандидатів. За цих умов у перегонах, можливо, взяли б участь більше кандидатів. Натомість був просто повтор старих виборів між Ющенком та Януковичем, які виграв Ющенко. Це яскравий приклад українського правового нігілізму; Ющенко й донині любить маніпулювати Конституцією та судовою системою, щоб зміцнити власне політичне становище.

Глибока українська рецесія спричинена однаково як світовою кризою, так і бездарним державним управлінням економікою.

Крім того, у формуванні внутрішніх політичних процесів України важливу роль відігравали зовнішні сили. Це правда, що Росія втручалася, щоб підтримати Януковича, але втручання Заходу було потужнішим, включно з підтримкою неурядових організацій в Україні та веденням глобальної піар-кампанії на підтримку Ющенка.

Після того, як Ющенко став Президентом, "помаранчева" коаліція проголосила нову стратегію союзу з Заходом. Ця сильна прозахідна орієнтація, безпрецедентна в українській політиці, ускладнила відносини країни з Москвою.

Це правда, що Росія втручалася, щоб підтримати Януковича, але втручання Заходу було потужнішим, включно з підтримкою неурядових організацій в Україні та веденням глобальної піар-кампанії на підтримку Ющенка.

Не маючи практично жодних шансів приєднатися до Євросоюзу, Україна залишилася без чітко визначеної мети. Тепер популярне гасло "європейської інтеграції" України важко сприймати серйозно.

Однією з найважливіших цілей Ющенка був вступ України в НАТО, і це швидко стало джерелом бурхливих суперечок з Росією. Ющенко ще й намагався розіграти карту українського націоналізму, але це був явно невдалий підхід у країні зі стількома відмінними етносами та культурами.

Згідно з останніми інтернет-рейтингами "Фонду громадської думки – Україна", якщо президентські вибори відбулися б сьогодні, тільки 1,9% учасників опитування проголосували б за Ющенка. У будь-якому разі президентська кампанія 2009 року обіцяє бути гарячою, і це може ускладнити відносини із сусідами країни, особливо з Росією. Остання газова війна з Росією показала, що український президент готовий ризикувати й може майстерно спровокувати Москву заради погіршення іміджу Кремля. Найбільшим ризиком для Ющенка було б спровокувати Москву щодо російського Чорноморського флоту, базованого в Севастополі, але це може призвести до значно серйознішого конфлікту, ніж газова війна.

Тепер популярне гасло "європейської інтеграції" України важко сприймати серйозно.

Зважаючи на важливу геополітичну позицію України, події у країні мають прямі наслідки для Росії та Європи. Однак київські політики не усвідомлюють цього як слід, оскільки захоплені внутрішніми битвами та боротьбою за своє власне політичне виживання. Ця короткозорість не мине, доки нове, прагматичніше покоління політиків не прийде до влади.

Зі свого боку, сусіди України ще не визначилися, як найкраще поводитися з Україною. Натомість вони далі вірять у міфічну казку, що Україна будує європейську демократію, а росіянам подобається міф, що Україна – чи принаймні її східна частина, де домінують росіяни, – колись повернеться до Російської імперії.

Федір Лук’янов є головним редактором журналу "Россия в глобальной политике".

Оригiнал статтi

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах