Головна
 

Европа-Экспресс: Нетипові маніяки

27 лютого 2009, 10:34
0
8

Як показує судова практика в Україні, типовий маніяк - це чоловік середнього віку, із прихованими психічними відхиленнями і сексуальними проблемами, пише Володимир Кацман у німецькому виданні Европа-Экспресс.

19-річні дніпропетровські хлопці, котрі убили із нудьги два десятки перехожих, під стандартний "маніячний розмір" не підходять. Це особлива порода вбивць: розпещені батьками покидьки ...

Днями на каналах інформаційних агентств з’явилося коротке повідомлення: "Обласний суд Дніпропетровської області засудив двох 19-річних "дніпропетровських маніяків" - Віктора Саєнка та Ігоря Супрунюка - до довічного ув'язнення, а третього - Олександра Ганжа - до 9 років позбавлення волі. Попутно суд вказав на неналежне поводження батьків Саєнка, які самі знищували докази вини сина під час проведення обшуку в їх квартирі. Суддя зазначив, що корисливі мотиви злочинів, які скоєно молодими людьми, не підтверджено. За його словами, основний мотив - це самоствердження 19-річних хлопців, бо у багатьох із жертв вони нічого не брали, а ставили за мету просто вбити. Процес щодо "дніпропетровських маніяків" почався влітку 2008 року. Злочини було здійснено в квітні-липні 2007 року. Віктору Саєнку та Ігорю Супрунюку пред'явлено звинувачення більш ніж у 20 епізодах, Ганжі - у шести".

У цій короткій довідці відсутнє головне: пояснення, чому троє нормальних на вигляд юнаків із неймовірною жорстокістю вбивали незнайомих людей. Як кажуть фахівці, в історії криміналістики не було серійних вбивств без мотиву або причин. Наприклад, Онопрієнко вбивав із користі, Чикатило і йому подібні - це душевнохворі люди, "Пологівський маніяк" Ткач мстив колишній дружині і колишнім співробітникам.

Саєнко, Супрунюк і Ганжа нікому не мстили, фінансових і сексуальних проблем не мали. Щоправда, Ганжа жив бідніше за інших, у брудній малосімейці, де, як свідчать очевидці, пацюки розміром із собак вільно розгулюють по під'їзду. Але в інших не було навіть необхідності працювати. Гроші їм давали люблячі батьки. У одного з хлопців був Ланос-Деу, який подаровано батечком. Щоб уникнути постійних навіювань з боку свого "старого" - мовляв, пора, синку, працювати, - він катався на цьому Ланосі нібито на розвіз маргарину, а насправді вбивав незнайомих людей у компанії із двома такими ж зовні благополучними відморозками.

Адвокати трьох підсудних наполягали на тому, що у хлопчиків нібито є психічні проблеми (у одного з них двоюрідна бабуся хворіла шизофренією) і що свідчення вибивали силою, і навіть натякали на "зовнішнє зомбування". Однак на психів, котрі втратили почуття реальності від перебору в перегляді жорстких трилерів, хлопці зовсім не схожі. Ніяких ознак сатанізму теж виявлено не було.

Є тільки одне "але". Той факт, що всі вбивства знімалися на відео, а своїм дівчатам покидьки говорили, ніби після 40-го вбивства вони розбагатіють, наводить на думку: комерційну сторону злочинів явно розслідували замало.

Зосередившись на епізодах вбивств і не отримавши зрозумілої відповіді на питання, куди і кому вбивці збиралися продавати відеозаписи злочинів, слідчі заспокоїлися, вважаючи це просто "обманом" злочинців.

Водночас, дніпропетровські журналісти ще в серпні 2007 р. видали версію, згідно із якою справжня причина всього цього жаху - великі гроші за відеозапис агонії вмираючої людини, що запропонував вбивцям якийсь покупець. За допомогою московських хакерів журналісти вийшли на інтернет-сайти, які торгують подібними відео, і отримали 42-сторінковий каталог з описом фільмів. Вісім з них датовано 2007 р., а місцем зйомки названо Україну.

Тоді ж преса припустила, що про злочини міг знати і навіть приховано направляти хлопців на них батько найбільш безвольного із злочинців - Віктора Саєнка. "У Саєнка в будинку було два комп'ютери, які підключено до Інтернету. Доступ до паролю мали і син, і батько, - каже один з адвокатів потерпілих Дмитро Устименко. - За твердженням Саєнка, його батько був більш грамотним користувачем, ніж він сам. Тому говорити, що батько не знав про те, що саме зберігається на жорсткому диску, - непереконливо".

Варто також згадати, що саме батько Саєнка активно пручався слідству, намагався тиснути на одну із двох жертв, котрі вижили, - Сенока Данієляна, примушуючи його відмовитися від показань. Старший Саєнко - дуже непростий "кадр", співробітник прокуратури, що відповідає за зв'язок. Йому під стать матуся Супрунюка - високопоставлена співробітниця райдержадміністрації. До речі, і батько у нього теж не "Аби хто", а колишній особистий пілот Кучми.

Ігор Супрунюк з дитинства був типовим негативним персонажем. У 8-му класі він жорстоко побив дитину, потім підбивав хлопчиськ кидати каміння у вікна поїздів, нарешті, відібрав у школяра молодшого класу велосипед і продав ... Віктору Саєнку. Після чого Саєнку заборонили дружити з Ігорьком. Але хлопчики всеодно зустрічалися і вбивали разом.

Взагалі, якби не батьки Супрунюка, то 21 трупа в Дніпропетровську могло б і не бути. Роки три тому Ігор з компанією інших хлопців побив двох 15-річних хлопчиків. У потерпілих діагностували струс мозку, перелом носа, численні травми обличчя. Фактично їх було спотворено. Але родичам одного з потерпілих навіть не вдалося домогтися порушення кримінальної справи проти хуліганів. Супрунюка "захистила" впливова мама. Однак у "маніячній справі" їй вже не допоміг навіть дорогий адвокат: занадто багато крові пролили 19-річні злочинці.
Першою їх жертвою став прапорщик держслужби охорони, який 24 червня 2007 р. їхав до своєї дівчини на базу відпочинку в Запорізькій області. Наступного дня з різницею в одну годину було убито Катерину Ільченко і Романа Татаревича. Почерк вбивств збігався - жертв били важким предметом по голові. Катя в ту рокову ніч пішла проводжати подругу, котра гостювала в неї. Коли ж поверталася, її спіймали юні злочинці. Потім в містечку Новомосковську Дніпропетровської області від рук убивць загинули Євгенія Грищенко і Микола Серчук.

На Єгора Нечволодова, котрий щойно демобілізувався з армії,

і о другій годині ночі 7 липня повертався з клубу, напали біля стін рідного дому. Першою виявила тіло свого сина його мати. У той же день злочинці накинулися на Олену Шрам, яка підробляла вахтером і поверталася додому. Потім у дніпропетровському житловому масиві Тополя було вбито на смерть матір трьох дітей і дружину інваліда.

Жертвою злочинців став і 58-річний чоловік, який вижив. Його побили до напівмертвого стану в житловому масиві Червоний Камінь. Йому пощастило: злочинці залишили його лежати в калюжі крові, не переконавшись в тому, що жертва мертва. Отямившись, він зумів піднятися, дійти додому і розповісти дружині про те, що трапилося. Правда, прикмет нападників чоловік не запам'ятав, оскільки перший удар було нанесено ззаду по голові.

Спочатку дніпропетровська влада та Міліцейське начальство приховували сам факт серійних вбивств у місті. Однак після шостого злочину (розправи над 14-річним мешканцем селища Підгороднє Сашею Сідак) робити вигляд, що нічого не відбувається, стало неможливо. Люди обговорювали вбивства всюди - від автобусних зупинок до інтернет-форумів. Занепокоїлися і в Києві: до Дніпропетровська терміново виїхала комісія з Міністерства внутрішніх справ під керівництвом начальника Департаменту карного розшуку Василя Паскаля.

Однак міліціонери не знали, кого шукати: свідків не було. Але їм, якщо можна так сказати, пощастило. 7 липня 2007 р. в селі Підгороднє трійця напала на двох 14-літніх підлітків, котрі каталися на велосипедах. Одному з них, Вадиму, вдалося втекти. Другого вбили на смерть. Вадим описав злочинців. Сказав, що ніколи їх раніше не бачив.

Через кілька днів вбивці напали в селищі Діївка на 45-річну жінку. Трапилося це о п'ятій вечора. Злочинців побачили двоє дітей. Вони дали свій опис, яке збігався з описом, даним Вадимом. Міліціонери запевнили в тому, що злочини роблять одні й ті ж люди. За наступні два дні - 14 і 15 липня - хлопці забили до смерті ще шістьох осіб. Майже всі жертви проживали в Індустріальному районі або ж у його передмістях.

Тільки після цього МВС нарешті зважилося оприлюднити інформацію про злочинця. І буквально на наступний день зателефонували з ломбарду: жадібний Супрунюк пішов здавати мобільний телефон жертви за 150 гривень і взяв із собою Саєнка. Їх заарештували прямо біля каси.

Після цього оперативники вирушили брати третього співучасника. Але Ганжа не розгубився і спустив всі наявні у нього мобільні телефони в унітаз. Міліція пішла ні з чим. Через якийсь час жителі під'їзду в будинку, де проживав Ганжа, викликали сантехніка - почистити труби. Сантехнік витягнув з них телефони вбитих. Їх вдалося упізнати, але з мобільників зникли всі записи, серед яких були й кадри вбивств. Самих по собі телефонів було недостатньо, щоб довести причетність затриманих до всіх вбивств. Тому міліціонери в поспішному порядку почали "трясти" всіх знайомих і друзів заарештованих. Так вони вийшли на якогось Козлова - приятеля трійці, який дав ключові свідчення проти банди.

Ще одна значна деталь: вбивці не були близькими друзями, їх звели разом "кров" і, якщо вірити у версію про замовлення на відеозапис агонії, загальний "бізнес". А от видав злочинців друг дитинства Саєнка. Козлова "взяли" за дрібне хуліганство вже після арешту його друзів. Він не став замикатися і розповів усе, що знав.

Його свідчення виявилися головною ниткою (крім очних ставок з двома жертвами, котрі вижили), за яку схопилося слідство. Не дивно, що попри все, навіть здоровому глузду, хлопця відпустили, не спробувавши "приписати" йому приховування злочинів і ймовірну співучасть в них. Якщо вірити тепер уже "довічникам" - Саєнку і Супрунюку, - Козлов раз-інший вбивав разом з ними "за компанію". Цікава деталь: Козлов розповів, ніби Саєнко хвалився йому, що їздить з друзями на машині Супрунюка, грабує та вбиває перехожих. І пропонував Козлову приєднатися. Казав, що є перспектива заробити багато грошей.

Загалом, повертаємося до того, з чого почали, - до недорозслідування корисливої сторони злочину - вигідного продажу шокуючого відео якомусь покупцеві через Інтернет. Якщо це так, то подібна серія вбивств може повторитися в будь-якому іншому місті України. Особливо з поправкою на кризу: гроші потрібні всім, розкриття злочинів, та й просто прийом заяв жертв міліція здійснює неохоче. А покидьки, які готові вбивати скільки завгодно, до того ж в умовах тотальної безкарності, в Україні, на жаль, не рідкість.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах