Головна
 

НГ: Криза відносин як наслідок чужої політики

3 березня 2009, 03:57
0
3

Тиждень тому президент РФ Дмитро Медведєв привітав українського колегу Віктора Ющенка з днем народження. Це жест ввічливості на тлі непростих міждержавних відносин, пише Олександр Караваєв, керівник служби політичних досліджень інформаційно-аналітичного центру Московського державного університету. Його статтю публікує Независимая газета.

Очевидно, що в суб'єкті України ми повинні бачити окремий від російського світ зі своїми проблемами, надіями, розчаруваннями і міфами. Але поки що є тільки правила гри, за якими відбуваються бурхливі зіткнення між двома мотивами політики - умовно європейським вектором та умовно російським. Найбільш модна тема останніх років - інтеграція України в Європу. Але чим привабливий для Києва європейський проект? Прекрасне далеко євроінтеграції виявилося зручною платформою для політичних ігрищ української еліти і Заходу, і Сходу країни. При цьому всі розуміють, що жити як у Європі не обов'язково означає жити саме в ЄС. За час влади помаранчевої коаліції Україна не стала ближчою до ЄС. 

Виникає питання - народжує ця ситуація в українцях почуття розчарування в ЄС? Зрозуміло, що від швидкого підписання навіть половини із сотні угод, що передують членству в ЄС, якість життя не зміниться. Для українського обивателя ЄС розпадається на два поняття. Перше - це власне територія, де можна працювати. Друге - це очікування скорочення корупції, мінімізація патерналізм, контроль над власною владою, якісна освіта та соціально-медичне забезпечення. У цьому основна, скажімо так, життєва місія ЄС в очах українця, як, втім, і іншого громадянина країн СНД. Якщо ми подивимося на реалізацію європейського проекту, то побачимо, як за волею самої української еліти він призвів її до топтання на місці: европейство в Україні знайшло риси антиросійською націоналізму.

Що ж, у свою чергу, може запропонувати Росія? Порівнюваний за красою зі світлом із Заходу проект - навряд чи. Але в Росії є досвід спільного життя з Україною і значний вплив на політичні сили всередині неї. Місце Росії в просторі на схід від України і на самому сході країни ніхто не здатний зайняти. Росії не вистачає довгої стратегії, розрахованої на десятиріччя вперед. Про це важко говорити, з огляду на те, що російська політична еліта не має консенсусного проекту навіть щодо власної країни. Мабуть, єдиний з подібних довгих проектів стосовно України - це захист бази в Севастополі до і після 2017 року. 

Мабуть, по-перше, слід відмовитися від реакції на пропагандистські випади української влади щодо Росії: не вступати в базарні дебати. Друге - робити ставку на роботу не з конкретними лідерами, а з соціально-політичними рухами, а потім і з шарами населення, що не виключає можливість працювати з конкретними лідерами з конкретних питань. Третє - не варто боротися за кон’юнктурний вибір України. Якщо скоро чинна еліта робить свою ставку на шлях до ЄС, потрібно спокійно прийняти це як місцевий вибір. Не підштовхувати Україну до ЄС, але спробувати зробити його кращим союзником у Східній Європі. Зрештою, дружня Україна нам не менш цінна, ніж, наприклад, дружня Словаччина. Водночас це не виключає чіткості і послідовності у відстоюванні інтересів Росії в сферах безпеки, соціального стану та гуманітарних прав російськомовного населення.



Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах