Головна
 

Новая газета: Не можна «добивати» партнера

17 березня 2009, 09:19
0
5

Незважаючи на кризу, Володимир Путін вже готує плацдарм для нової ідеологічної та політичної війни з Україною, - пише Кирило Рогов у російському виданні Новая газета.

Прем’єр Путін проговорився. Під час зустрічі з шахтарями він несподівано заговорив про Україну та повідомив, що Газпром не має наміру вимагати з сусіда, який "перебуває у переддефолтному просторі", штраф за невибраний газ. Тому що "не можна добивати партнерів". Треба зазначити, що ні російська мова, ні традиційна мораль такої норми раніше, здається, не знали. Можна "не добивати переможеного ворога". "Партнера" швидше можна "підтримувати", "не кинути в біді", з ним можна "домовитися", його можна, нарешті, "попереджати" та навіть "порвати" з ним. Але вираз "добивати партнера" перебуває за межами традиційної лексичної сполучуваності та описує якийсь досить специфічний тип ділових відносин.

Слід також зазначити, що сенс цієї фрази виглядає по-різному в російському та українському політичному контексті. В Росії головним, безумовно, виглядає енергійне слово "добивати". Споживача російського політичного офіціозу повинна радувати тут вказівка на той злиденний стан, до якого довела Україну "помаранчева" влада, й усвідомлення того, що в Росії все ще не так погано. Його має гріти торжество Росії над нашими газокривдниками, несвідомими транзитними братами, а особливо – вказівка на те, що можемо (у разі чого) "добити".

Вираз "добивати партнера" перебуває за межами традиційної лексичної сполучуваності та описує якийсь досить специфічний тип ділових відносин.

В українському політичному контексті головним виглядає слово "партнер". Річ у тім, що якби Росія вимагала в України гроші за газ, який навіть не був нею використаний, це б лише підтвердило правоту Віктора Ющенка, який стверджував, що Юлія Тимошенко уклала невигідний контракт із Москвою. "Партнером" Володимира Путіна в Україні вважають у цій колізії саме київську принцесу, а у відмові від штрафних санкцій бачать прагнення допомогти їй виплутатися із делікатної ситуації та повернути справу на свою користь. Тому що якщо санкції не застосовуються до обсягів газу, який припадає на перші місяці 2009 року, коли його контрактна ціна висока, то середньорічна ціна для України виявляється цілком прийнятною. А це означає, що контракт є заслугою Тимошенко.

Взагалі відомий цей контракт виглядає справжнім артефактом російсько-українського політичного побуту початку ХХІ століття. Почати з того, що повний його зміст залишається невідомим навіть, здається, Президенту України Віктору Ющенку. Який змушений був для того, щоб на нього поглянути, задіяти національну Службу безпеки. Але, здається, так і не зміг.

Крім того, якщо судити за повідомленими у різний час різними особами деталями договору, контракт укладений так, щоб усі три сторони – прем’єр Путін, прем’єр Тимошенко та Президент Ющенко – могли його інтерпретувати зовсім по-різному.

Коли він підписувався, всі три сторони чудово знали, що Україна ще восени запасла газ, щоб не купувати його в Росії взимку, коли ціна буде висока. При цьому в договорі вказано, що Україна зобов’язується оплачувати весь обсяг газу незалежно від потреб. Але зате є й заувага, що остаточні обсяги будуть уточнені у першій половині 2009 року.

Контракт укладений так, щоб усі три сторони – прем’єр Путін, прем’єр Тимошенко та Президент Ющенко – могли його інтерпретувати зовсім по-різному.

Все це, разом узяте, дає змогу заявляти: Юлії Тимошенко – що контракт вигідний Україні, Віктору Ющенку – що він їй невигідний, а Володимиру Путіну – що договір вигідний Росії та є її перемогою. Газпром може заявляти, що Україна порушує контракт і повинна платити штраф, Нафтогаз - що контракт не порушений, а прем’єр Путін – що Росія не буде вимагати штраф, аби не "добивати партнера". Саме тому оригінал договору в жодному разі не можна показувати публіці – щоб не зруйнувати цілісності та привабливості цього провінційного спектаклю.

Взагалі на відміну від англосаксонського та континентального права в російсько-українському пострадянському праві договори, здається, зі згоди сторін складають не для того, щоб їх дотримуватися, а для того й так, аби їх зручно було не дотримуватися. Ці угоди практично немає сенсу пред’являти у суді (та ніхто й не збирається), зате на їх основі можна дуже добре робити заяви, висувати претензії, погрожувати та звинувачувати у зраді інтересів чи корупції.

ВУкраїні мають відбутися президентські вибори, й Володимир Путін, поряд із Юлією Тимошенко та Віктором Ющенком, відчуває себе їх повноправним учасником.

Сторонньому спостерігачу така система права може здатися дивною. Недарма пан Баррозу, підсумовуючи досвід свого січневого посередництва у газових переговорах, зазначив, що не зустрічав такого навіть в Африці. Але для нас ця система є вираження нашої політичної культури, де головним досягненням вважається вміння створити ситуацію, коли правду неможливо відрізнити від неправди, право від свавілля, а партнерство від смертельної сутички.

Втім, у цьому разі річ не тільки в цьому. В січні 2010 року в Україні мають відбутися президентські вибори, й Володимир Путін, поряд із Юлією Тимошенко та Віктором Ющенком, відчуває себе їх повноправним учасником. Більше того, має намір зіграти в них ключову роль. На минулих українських президентських виборах Володимир Путін зазнав, як відомо, серйозної поразки та став навіть єдиним, здається, главою держави, який привітав із перемогою невдаху Януковича. То ж майбутні вибори він розглядає, певне, як особистий реванш.

Володимир Путін не раз демонстрував свою відданість принципу "наступ – найкращий спосіб оборони".

Саме тому шкода діловій репутації та прямі грошові втрати Газпрому не виглядають надмірною платою за своєрідну артпідготовку наступу на українському фронті. Саме цей фронт найближчим роком стане, по суті, головним для всього путінського ідеологічного та політичного проекту. Навіть незважаючи на економічну кризу та наростання внутрішньоросійських проблем. Більше того, Володимир Путін не раз демонстрував свою відданість принципу "наступ – найкращий спосіб оборони". І новий "український проект" може виявитися одним із способів переформатувати політичний прядок денний у разі серйозного загострення тих самих внутрішніх проблем. Що ж ми, не потерпимо, чи що, заради можливого возз’єднання (хоча б із Лівобережною), не потерпимо заради Криму?

Загалом, головним у фразі прем’єра Путіна, принаймні на емоційному рівні, було усе-таки слово "добивати". Адже якщо партнер не здається, його, як відомо, добивають.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах