Головна
 

Ежедневный журнал: Непомаранчеві

9 квітня 2009, 08:48
0
2

Вибори – підрахунок голосів – вулиця – валіза – вокзал – звалище Історії. Ось він, типовий сценарій, який прийнято називати «помаранчевим». Російська до сцени додає лаштунків, з-за яких революціонерів смикають за ниточки, - пише відомий журналіст Сергій Бунтман у російському інтернет-виданні Ежедневный журнал.

І не просто додає, а робить ці лаштунки головною ознакою всіх революцій останнього часу, під таким приводом давить британські ради, освічені медіа та інші неурядові організації, ганяє на дальніх підступах марші незгодних та посилає свої летючі юнармійські загони скрізь, де щось рухається. І зараз, обганяючи кишинівських протестантів, біжить повідомляти про провокаторів та західні спецслужби. Але це хліб усіляких російських органів та рупорів, відбирати який грішно.

А от що справді цікаво, так це зрозуміти, чи є щось спільне між кишинівськими подіями та класикою помаранчевих революцій, явленою у Києві та Тбілісі. Схожа (формально) перша частина ланцюжка, момент звичайний для опозиційних очікувань, коли чинний глава держави вже відтрубив визначений за Конституцією термін і не може переобиратися, але, зверніть увагу, ніщо ж не віщувало такого вибуху, не було поступового наростання напруги під час виборної кампанії. Не було тривожних сигналів від спостерігачів, а Воронін викликає зворушливе співчуття і в Росії, і в Заходу. І головна відмінність: стрімке, майже миттєве наростання агресії. Порівняйте: величний Майдан із його наметами, піснями, розмовами, очікуванням харизматичних лідерів опозиції; палкий, але дорослий Тбілісі та молодий, студентський, шкільний , підлітковий Кишинів. Привід той самий, суть інша. Кишинів вибухнув з конкретного приводу, не через "вкрадені" чи насправді вкрадені відсотки, не через порушення процесу голосування (це наявне тільки у заявах політиків, що слабко співвідноситься з реальними подіями), в через приховану образу, через образу не на щось конкретне, а на ВСЕ взагалі!

Найбільше це нагадує не Київ і Тбілісі, а Москву 2002 року, коли фанати пішли громити Манежну площу після програшу Росії збірній Японії. Знову ми найгірші, знову ми лохи та "отстой", витало тоді у диму та гуркоті. А тепер, у Кишиневі, - знову ми комуністи, знову ми задвірки людства, знову ми для всієї Європи жупел! Скажіть, діти, а де у нас усе найвідстойніше? Правильно, у Молдові. І не має жодного значення, що роблять Воронін та його партія, як маневрують між Москвою, Брюсселем та Страсбургом, - набридло, і все тут! А тому ми не якісь там замшілі комуністи, ми навіть не цигани-молдавани, ми румуни! Тому й молдаванський орел полетів із прапора, перетворивши його на румунський! Ми румуни, і камінь у вікно, фаєр у резиденцію. Поліція тіснила бунтівників, але в’яло та не наполегливо, не так, як ОМОН звично пресує розрізнених незгодних Москві, а приблизно так само, як у тій же Москві спостерігає за спаленням стадіонних крісел, ненав’язливо прихоплюючи тих, хто поблизу.

Це не Помаранчева революція. Це спроба стрибка у життя, яке бачиться справжнім. Це революція фанатська і дуже румунська. Двадцять років тому, коли чехословаки оксамитово вибиралися з комунізму, а поляки сідали за круглий стіл, румуни, стискаючи прапори з вирізаним прорадянським гербом, трощили все та вбивали Чаушеску.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах