Головна
 

FT: Україна стала на ролики

12 червня 2009, 07:58
0
2

Український павільйон на Венеційській бієнале справді дуже популярний. Але, по-перше, щось схоже там уже бачили. А по-друге – представник України, митець Ілля Чічкан сам собі суперечить, критикуючи перетворення сучасної культури на товар та водночас організовуючи павільйон на гроші сталевого магната Віктора Пінчука, – пише Рейчел Спенс у британській The Financial Times.

У тиждень, коли схиблене мистецтво таке ж повсюдне, як і вапоретто [річковий трамвай. – Прим. перекл.], треба дуже вже сильної картинки, щоб приголомшити Венецію. Пару років тому зусилля українського митця Іллі Чічкана привернули б більше уваги. Нині його глянсову рекламу-імітацію з зображенням чемпіона-важковаговика Володимира Кличка на фасаді Галереї Академії надто легко сплутати зі справжніми білбордами, які закривають кілька історичних пам’яток Венеції, відколи міська рада змушена була продати простір на огорожі новобудов в обмін на спонсорство реставрації.

Чічкан не перейматиметься тим, що його критику симбіотичних стосунків світу мистецтв з комерцією підриває сам механізм, за яким ця критика виставляється. Так додається просто ще один шар до постмодерністської іронії – візитки цього митця.

1967 року народження, Чічкан був частиною української Нової хвилі, групи митців, які кидали виклик соцреалізмові усім доступним арсеналом сучасного мистецтва. У ті часи Чічкан змішував непоштивість із рутинністю – наприклад, пишучи неоном українську лайку чи увінчуючи портрети іконічних осіб головами шимпанзе. Проте у 2005-му він пустив по Гранд-каналу гігантський футбольний м’яч на гондолі й створив перфоменс настільки безцільної, грайливої, постсюрреалістичної безглуздості, що це стало несподіваним хітом.

 Коли дивишся, як суперкраля пливе на позолочених коліщатах, так і хочеться побажати загадковому митцеві удачі у пошуках власного шляху в цьому новому щасливому світі.

Головна виставка Чічкана представлена в Палаццо Пападополі, ренесансному палаці над Гранд-каналом. Спочатку відвідувачі мають перебрести піском по кісточки й крізь туман, перш ніж потрапити на завішані фресками сходи, що ведуть на другий поверх, огорнутий темрявою. Присутність людей у приміщенні запускає кінетичні лампочки, які Чічкан позакручував у канделябри Мурано, та завивання саундтреку, монгольську народну пісню, розкладену на три елементи: духовий інструмент, голос та свист. Поки моторошні відблиски переривчасто освітлюють величні необарокові декорації – аркадські фрески, величезні заплямлені дзеркала, пишно оздоблені фризи, – від зали до зали ковзає українська супермодель у міні-спідниці на золотих роликах.

В основі інсталяції – грандіозна наратива навколо мандрівки спадкового власника палацу через степи до берегів Японії. Але такі інтерпретації зайві, бо чисто на рівні відчуттів досвід і так тріумфальний.

Чічканове рішення вибрати в напарники дизайнера одягу більше скидалося б на іконоборство, якби два роки від Туреччини не приїхав Гусейн Чалаян.

Менш успішними є інсталяції японського модельєра Мігара Ясугіро. Так само на сенсорах, його конструкції в стилі Дюшана являють собою, наприклад, кремову атласну сукню, до якої лячно наближається вмочений у червоне пензель, але завжди зупиняється за кілька дюймів до чистого ліфа. Хоч і з шармом вінтажу, але без чутливості сучасного мистецтва ці витвори натякають на те, що автор сплутав постмодернізм із ностальгією.

Чічканове рішення вибрати в напарники дизайнера одягу більше скидалося б на іконоборство, якби два роки від Туреччини не приїхав Гусейн Чалаян. Провокативнішим стало призначення Кличка як офіційного куратора павільйону – жест, концептуальну дотепність якого приперчує те, що боксер не брав участі у творчому процесі.

На Чічкана, зануреного у поп-артівські, сюрреалістичні, дадаїстські та кінематографічні канони, важко почепити ярлик. Така розмита ідентичність цілком годиться для митця, який критикує перетворення сучасної культури на товар і все ж організовує павільйон на гроші сталевого магната Віктора Пінчука. Коли дивишся, як суперкраля пливе на позолочених коліщатах, так і хочеться побажати загадковому митцеві удачі у пошуках власного шляху в цьому новому щасливому світі.

Оригінал статті

***

У рубриці Огляд преси статті із зарубіжних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів
.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах