Головна
 

НГ: Українська карта США

15 червня 2009, 03:46
0
3

Наближення президентських виборів в Україні та завершення дипломатичної місії американського посла Вільяма Тейлора ставить питання - якою буде американська політика щодо України у найближчі роки, пише Независимая газета.

Одним з перших публічних документів, який окреслив основні позиції США щодо України, стала Резолюція № 120 На підтримку незалежності України. Документ, прийнятий Палатою представників і Сенату Конгресу США, докладно окреслив пріоритети американської адміністрації. У документі вказувалося на необхідність проведення реформ і протидію появі організації, яка могла б сприяти новому об'єднанню держав колишнього СРСР. Тим самим документ недвозначно вказав на неприпустимість об'єднання Росії з Україною, водночас задав вектор американської політики щодо Києва на роки вперед. 

Американська політика в 90-х роках пройшла еволюцію від розрізнених кроків з підтримки незалежності України від Росії до вироблення чіткого курсу, спрямованого на вирішення політичних та економічних завдань щодо України. Своєму наступникові Білл Клінтон залишив плацдарм, з якого Джордж Буш повів генеральний наступ на Україну.

На початку 2001 року на посаду президента США вступив Буш-молодший. Період його правління характерний різкою активізацією українського напрямку в зовнішній політиці США, пік якої припав на 2004 рік, коли США відкрито, без будь-якої оглядки, втручалися у внутрішні справи України і надавали прямий тиск на українське керівництво. Так, у липні 2004 року Палата представників прийняла резолюцію, в якій виконавчій владі США наказувалося ввести санкції проти України, якщо будуть виявлені порушення під час президентських виборів. У вересні 2004 року на такий крок пішов Сенат. Санкції передбачали введення заборони на в'їзд в США вищих посадових осіб України, припинення діяльності, пов'язаної з наданням кредитів і фінансової допомоги. 

Практично відразу після приходу до влади в 2004 році Віктора Ющенка з'явився Конфіденційний меморандум про зобов'язання України з прискореного вступу до НАТО. Цей документ був покликаний наблизити Україну до членства в альянсі. Меморандум визнавав можливість проходження по українській території військових сил НАТО у разі проведення будь-якої операції. Фактично це означало, що українське керівництво погоджувалася з втратою частини свого суверенітету. 

В 2007 році Палата представників Конгресу США прийняла резолюцію, в якій наголошувалося на необхідності вступу України до НАТО, а американський уряд має намір було надавати цьому підтримку. На це ж направлена Хартія про стратегічне партнерство між США та Україною. Підписана 19 грудня 2008 року, вона передбачає тісну співпрацю з Америкою у модернізації потужностей української газотранспортної інфраструктури. Крім того, документ повинен покласти початок роботі двосторонньої групи з питань енергетики. У хартії були відображені наміри американської адміністрації щодо створення дипломатичного представництва в Криму. 

Сьогодні можна говорити про те, що США реалізували частину намічених цілей - розширили свою присутність в Україні і водночас послабили позиції Росії у цій стратегічно важливій країні пострадянського простору. Всі адміністрації США приділяли цьому пильну увагу. 

Політика Америки стосовно України збережеться, і тут не повинно бути жодних ілюзій. Безумовно, можливі певні зміни в розстановці акцентів, оскільки кожна адміністрація має своє бачення. Однак у цілому курс США щодо України буде продовжено.

З огляду на складний характер російсько-українських відносин і наближення президентських виборів, програма Барака Обами щодо України буде спрямована на усунення перешкод, які не дають змоги українському керівництву зробити черговий крок у бік Заходу. Для цього американська адміністрація може сконцентрувати зусилля на наступних напрямках. Перш за все прагнути до зміни співвідношення сил серед політичної еліти, домагаючись домінування в ній проамериканських настроїв. Щось подібне в минуле десятиліття США пройшли відносно політиків із західної та центральної України. Тепер прийшла черга сходу та південно-сходу. По-друге, приділяти підвищену увагу неурядовим організаціям. Гранти на підтримку демократичних змін стануть основним інструментом ідеологічного освоєння сходу. Така робота вже активно ведеться на сході України. Незважаючи на кризу, неурядові організації, що фінансуються США, збільшили обсяг коштів, які направляються на формування молодої політичної еліти. По-третє, США можуть запропонувати Україні інші механізми наближення до НАТО. План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), за який всі роки боровся Ющенко і проти чого виступала Росія, поступиться місцем іншим програмам, які повинні будуть закамуфлювати процес вступу Києва до альянсу. По-четверте, США можуть посилити роботу з провідними українськими партіями, домагаючись зміни їхніх позицій з важливих для себе питань. По-п'яте, підвищена увага буде приділятися Криму, який не тільки має стратегічне значення в Чорноморському регіоні, але і являє собою вузол проблем, що пов'язані з питанням про терміни перебування ЧФ РФ, кримськотатарським фактором, а також з перспективами розробки нафтогазових родовищ Чорного моря. Поки процес відкриття американського представництва в Криму загальмувався, але можна не сумніватися, що інтерес до нього збережений. 

Безумовно, перелік завдань та механізмів, за допомогою яких США мають намір реалізовувати свої інтереси в Україні, неповний і визначає лише контури американської політики. Очевидно, що США мають намір зберегти досягнуті за останнє десятиліття результати і зробити все, щоб не допустити поліпшення російсько-українських відносин і появи на пострадянському просторі нового утворення. Недружня відносно до Росії Україна більшою мірою відповідає американським інтересам. Подібний підхід відповідає стратегічному задуму США, який полягає у створенні по периметру російських кордонів поясу нестабільності. 

На перший погляд недружня політика США, реалізована щодо України, повинна підштовхувати Росію до вироблення та реалізації жорсткої лінії як щодо Вашингтона, так і щодо Києва. Однак навряд чи це доцільно робити. По-перше, жорсткий курс по відношенню до Києва дасть політичний імпульс консолідації тих політичних сил, які бачать в Росії недружню державу. По-друге, буде дано привід для подальшого втягування США в українські справи з використанням тих само тез про захист демократії та незалежної держави. По-третє, це може відштовхнути від Росії ту частину населення, яка досі, незважаючи на зусилля націоналістичних сил, бачить в ній дружню державу. По-четверте, подальше загострення відносин негативно позначиться на торговельно-економічному співробітництві між Росією та Україною. 

В ситуації, що склалася, збалансований підхід, пошук нових партнерів в Україні, посилення економічної складової у російській політиці і розширення механізмів реалізації зовнішньополітичного курсу можуть нівелювати зусилля США, які, як і раніше, будуть розігрувати українську карту у своїй політиці на пострадянському просторі.


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах