Головна
 

НГ: Українська карта США

17 червня 2009, 07:53
0
3

Вашингтон має намір утримувати Київ в орбіті свого впливу, - – пише доктор політичних наук, завідувач Центру СНД Інституту актуальних міжнародних проблем Cєрґєй Жильцов у російському виданні Независимая газета.

Наближення президентських виборів в Україні та завершення дипломатичної місії американського посла Вільяма Тейлора ставить питання про те, якою буде американська політика щодо України найближчими роками.

Одним із перших публічних документів, який окреслив основні позиції США щодо України, стала Резолюція № 120 "На підтримку незалежності України". Документ, прийнятий Палатою представників та Сенатом Конгресу США, докладно окреслив пріоритети американської адміністрації. У документі зазначалася необхідність проведення реформ і протидії появі організації, яка могла б сприяти новому об’єднанню держав колишнього СРСР. Тим самим цей документ недвозначно вказав на неприпустимість об’єднання Росії з Україною, водночас задавши вектор американській політиці щодо Києва на роки вперед.

Американська політика у 90-х роках пройшла еволюцію від розрізнених кроків з підтримки незалежності України від Росії до вироблення чіткого курсу, спрямованого на вирішення політичних та економічних завдань щодо України. Своєму наступнику Білл Клінтон залишив плацдарм, із якого Джордж Буш повів генеральний наступ на Україну.

На початку 2001 року на посаду президента США вступив Буш-молодший. Період його правління позначений різкою активізацією українського напрямку в зовнішній політиці США, пік якої припав на 2004 рік, коли США відкрито, безоглядно, втручалися у внутрішні справи України та здійснювали прямий тиск на українське керівництво. Так, у червні 2004 року Палата представників прийняла резолюцію, у якій виконавчій владі США приписували запровадити проти України санкції, якщо будуть виявлені порушення під час президентських виборів. У вересні 2004 року на такий крок пішов Сенат. Санкції передбачали введення заборони на в’їзд до США вищих посадових осіб України, припинення діяльності, пов’язаної з наданням кредитів та фінансової допомоги.

Практично відразу після приходу до влади у 2004 році Віктора Ющенка з’явився Конфіденційний меморандум про зобов’язання України з прискореного вступу до НАТО. Такий документ був покликаний наблизити Україну до членства в альянсі. Меморандум визнавав можливість проходження українською територією військових сил НАТО у разі проведення якоїсь операції. Фактично це означало, що українське керівництво погоджувалося із втратою частини свого суверенітету.

У 2007 році Палата представників Конгресу США прийняла резолюцію, у якій зазначалася необхідність вступу України до НАТО, а американський уряд мав намір сприяти цьому. На це ж спрямована Хартія про стратегічне партнерство між США та Україною. Підписана 19 грудня 2008 року, вона передбачає тісну співпрацю з Америкою у модернізації потужностей української газотранспортної інфраструктури. Крім того, документ має покласти початок роботі двосторонньої групи з питань енергетики. У Хартії були відбиті наміри американської адміністрації зі створення дипломатичного представництва в Криму.

Сьогодні можна говорити про те, що США реалізували частину намічених цілей – розширили свою присутність в Україні та водночас послабили позиції Росії у цій стратегічно важливій країні пострадянського простору. Всі адміністрації США приділяли цьому значну увагу.

Наступність політики Америки щодо України збережеться, і тут не має бути жодних ілюзій. Безумовно, можливі певні зміни у розставленні акцентів, оскільки кожна адміністрація має своє бачення. Однак у цілому курс США щодо України буде продовжений.

Враховуючи складний характер російсько-українських відносин та наближення президентських виборів, програма Барака Обами щодо України буде спрямована на усунення перешкод, які не дають змоги українському керівництву зробити черговий крок убік Заходу. Для того, як видається, американська адміністрація може сконцентрувати зусилля на таких напрямах. Передусім прагнути до зміни співвідношення сил серед політичної еліти, досягаючи домінування у ній проамериканських настроїв. Щось подібне у минуле десятиліття США зробили щодо політиків із західної та центральної України. Тепер прийшла черга сходу та південно-сходу. По-друге, приділяти підвищену увагу неурядовим організаціям. Гранти на підтримку "демократичних змін" стануть основним інструментом ідеологічного освоєння сходу. Така робота вже активно триває на сході України. Незважаючи на кризу, неурядові організації, фінансовані США, збільшили обсяг коштів, які спрямовують на формування молодої політичної еліти. По-третє, США можуть запропонувати Україні інші механізми наближення до НАТО.

План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), за який усі роки боровся Ющенко та проти чого виступала Росія, поступиться місцем іншим програмам, які повинні будуть закамуфлювати процес вступу Києва до альянсу. По-четверте, США можуть посилити роботу з провідними українськими партіями, домагаючись зміни їх позицій з важливих для себе питань. По-п’яте, посилена увага буде приділятися Криму, який не тільки має стратегічне значення у Чорноморському регіоні, але й являє собою вузол проблем, що пов’язано з питанням про терміни перебування ЧФ РФ, кримськотатарським фактором, а також із перспективами розробки нафтогазових родовищ Чорного моря. Поки процес відкриття американського представництва у Криму загальмувався, але можна не мати сумнівів, що інтерес до нього збережений.

Безумовно, цей перелік завдань та механізмів, за допомогою яких США мають намір реалізувати свої інтереси в Україні, неповний та визначає лише контури американської політики. Очевидно, що США мають намір зберегти досягнуті за останнє десятиліття результати та зробити все, щоб не допустити покращення російсько-українських відносин і появи на пострадянському просторі нового утворення.

Недружня до Росії Україна більшою мірою відповідає американським інтересам. Такий підхід відповідає стратегічному задуму США, який полягає у створенні по периметру російських кордонів поясу нестабільності.

На перший погляд недружня політика США, реалізована щодо України, повинна підштовхувати Росію до вироблення та реалізації жорсткої лінії як щодо Вашингтона, так і щодо Києва. Однак навряд чи це доцільно робити. По-перше, жорсткий курс відносно Києва дасть політичний імпульс до консолідації тих політичних сил, які бачать у Росії недружню державу. По-друге, буде даний привід для подальшого залучення США до українських справ із використанням тих самих тез про "захист демократії" та незалежної держави. По-третє, це може відштовхнути від Росії ту частину населення, яка досі, незважаючи на зусилля націоналістичних сил, бачить у ній дружню державу. По-четверте, подальше загострення відносин негативно позначиться на торгово-економічній співпраці між Росією та Україною.

У ситуації, що склалася, збалансований підхід, пошук нових партнерів в Україні, посилення економічної складової у російській політиці та розширення механізмів реалізації зовнішньополітичного курсу можуть нівелювати зусилля США, які, як і раніше, будуть розігрувати українську карту в своїй політиці на пострадянському просторі.

***

У рубриці Огляд преси статті із зарубіжних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів
.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах