Головна
 

The New Republic: Від Києва до Тегерана?

18 червня 2009, 09:10
0
3

Чи може Помаранчева революція в Україні навчити нас чогось на фоні сьогоднішніх протестів в Ірані?, - пише політолог Джошуа А. Такер в статті, опублікованій інтернет-порталом американського часопису The New Republic.

Спостерігаючи наприкінці минулого тижня за розгортанням подій в Ірані, я не міг не відмітити схожості з "кольоровими революціями", які пронеслися посткомуністичним регіоном всередині цього десятиліття. Передвиборчі опитування передрікали надзвичайно конкурентні вибори в колись авторитарній країні. Після виборів обидві сторони заявили про свою перемогу, з огляду на серйозну фальсифікацію голосів. Прихильники опозиційного кандидата вийшли на вулиці і навіть вбралися в зелений колір –щоб пізніше ці події отримали назву "зеленої революції".

Однак протягом останніх трьох днів стало очевидно, що Тегеран не перетвориться на Київ. Незважаючи на те, що між Іраном і посткомуністичними країнами, в яких відбулися "кольорові революції" (Сербія, Грузія, Україна і, можливо, Киргизстан) існує багато суттєвих відмінностей – причому найголовніша з них полягає в тому, що доконечна виконавча влада в Ірані зосереджена в руках Верховного Лідера, наразі це аятола Алі Хаменаї, який не обирається шляхом всенародного голосування – мені здається, що іранська влада засвоїла багато специфічних уроків від своїх менш успішних посткомуністичних колег.

1) Якщо ви збираєтеся закріпити результати виборів, зробіть так, щоб відрив за кількістю голосів був значним. Інакше з певною часткою достовірності можна буде стверджувати, що незначна підтасовка голосів позначилася на результатах виборів (як це було у випадку президентських виборів у Сербії та Україні). Особливістю результату іранських виборів було не лише те, що президент країни Махмуд Ахмадінеджад був проголошений переможцем, а й відрив за кількістю голосів, з яким він, як було оголошено, переміг. В Україні, наприклад, у суперечливому другому турі президентських виборів провладний кандидат "переміг" із менш ніж 4%-вим відривом, на відміну від Ірану, де було проголошено, що Ахмадінеджад переміг із відривом у майже 30%. Звісно ж, ніхто не прагнув у цьому випадку давати простір для маневру, і питання проведення другого туру, який відбувся б, якби жоден з кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів у першому турі, було зняте з порядку денного.

2) Якщо ви дійсно збираєтеся сфальсифікувати результати виборів, не клейте дурника з претензіями на прозорість, що врешті можуть закінчитися виявленням беззаперечних доказів підтасовки голосів. В Україні позапартійні екзит-поли свідчили про те, що опозиційний лідер мав перемогти із 9%-вим відривом; заяви про фальсифікації були дуже поширені і задокументовані, як і підозрілі цифри явки виборців. Порівняно з українською Помаранчевою революцією, я вражений тим, наскільки мало ми, виявляється, наразі знаємо про фактичні порушення при підрахунку голосів в Ірані; і також, здається, у нас не було повідомлень про конкретні порушення чи проведено якісь заходи, які б хоч віддалено нагадували паралельний підрахунок голосів чи екзит-поли. Очевидно, паперовий слід тут буде набагато складніше відстежити, якщо він взагалі колись спливе на поверхню. Станом на сьогоднішній ранок, з’являються повідомлення про те, що Опікунська рада Ірану розслідуватиме такі заяви, тож час покаже, наскільки успішним може бути режим у цьому плані. (Звичайно, Опікунська рада – той самий орган, що має право вето щодо висування кандидатів на посаду, і створював прецеденти зняття з перегонів кандидатів-реформаторів – це не зовсім неупереджений спостерігач в цьому випадку, тож я б не чекав, затамувавши подих, що вони будуть підтверджувати повідомлення про порушення).

3) Не залишайте жодного сумніву щодо готовності силових структур захищати режим. В Україні, незважаючи на активні спекуляції на тему того, що робитимуть силові структури, вони врешті залишилися осторонь і дозволили Помаранчевій революції відбутися мирним шляхом. Різко контрастуючи з ними, іранські силові структури були швидко задіяні в боротьбі з демонстрантами, а також затриманні представників опозиції.

4) Технології – особливо соціальні мережі, такі як Facebook і Twitter, але й також більш прості технології, такі як смс-повідомлення – друзі опозиційних сил у спробах протистояти фальсифікації виборів, тож зробіть усе можливе для мінімізації їхнього впливу. Один з уроків Помаранчевої революції – наскільки цінними можуть бути смс-повідомлення як інструмент організації мас. Тому не дивно, що одним з перших повідомлень з Ірану було про відключення мобільного зв‘язку (а також Facebook). Так, Foreign Policy повідомила, що "людиною, яка координувала сплановане відключення зв’язку, за даними іранців, був син Верховного Лідера, Можтаба Хаменаї". Цікаво, що CNN тепер розповідає, що Twitter продовжував відігравати важливу роль у протестах на вихідних – тема, про яку я тут писав.

Однією з цікавих особливостей "кольорових революцій", коли вони відбулися, було те, що вони, здавалося, створювали для опонентів авторитарних режимів модель для наслідування в інших країнах. Як демонструють події в Білорусі, Молдові і тепер в Ірані, на жаль, здається, що не лише опоненти авторитарних режимів засвоїли для себе уроки з цих подій.

Джошуа А. Такер – ад’юнкт-професор політології Університету Нью-Йорку, експерт з національної безпеки Проекту національної безпеки Трумена і співавтор Інтернет-блогу з політології і політики The Monkey Cage (Мавпячої клітки).

Оригінал статті

***

У рубриці Огляд преси статті із зарубіжних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не відповідає за зміст даних матеріалів

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах