Головна
 

NZZ: «Гаряче повітря» – експортна надія України

25 червня 2009, 08:52
0
6

Кілька східно- та центральноєвропейських перехідних країн продали в останні місяці квоти на викиди, які самі вони не використали. В Україні – це, зокрема, наслідок кризи – накопичилася особливо велика кількість, і ними вже зацікавилася Японія. Київ міг би стати піонером у такому бізнесі, - пише Рудольф Германн в швейцарській Neue Zürcher Zeitung.

На чеських домовласників, які хочуть зробити своє помешкання більш енергоефективним, оголошення міністерства екології звалилося, мабуть, мов запізнілий різдвяний подарунок. Комплексну зовнішню ізоляцію, а також встановлення сонячних батарей і теплових насосів держава в наступні роки дотуватиме на 30-50%. А на адресу тих, у кого вже ось-ось мали підскочити гнівно брови, на тому самому подихові було сказано, що це не ляже на плечі платників податків.

Ринок у дитячих капцях

Громадськість задалася, звісно, питанням, як таке можливо. Відгадка – у недавно здійсненому в Чехії продажу так званих Assigned-Amount-Units (AAU) – одиниць визначеної кількості дозволених викидів. Країни – учасниці Кіотського протоколу зі збереження довкілля через обмеження викидів отримали за цією угодою на зобов’язальний період 2008-2012 років, аби досягнути певного рівня викидів, права на викиди визначеного обсягу парникових газів. Якщо виявляться, що якась країна явно не вичерпує свій ліміт, то очікуваний залишок, за вирахуванням гарантійної маржі, можна продати, коли на це є попит.

Чехія саме пішла на такий крок і отримала у першому транші близько 10 мільярдів чеських крон (370 мільйонів євро). Щоб питання не стало для довкілля грою з нульовою сумою, а пішло на користь його збереження, більшість індустріалізованих країн-покупців зобов’язуються мати справу лише з тими продавцями, які інвестують виручені кошти у власні проекти подальшого скорочення викидів (Green Investment Schemes, GIS).

Країнам-продавцям положення про GIS знову ж таки дає певну гарантію, що ще дуже молода й нестабільна міжнародна торгівля викидами не наводниться AAU, бо це призвело б падіння цін. Загалом саме країни Центрально-Східної Європи здобули більші квоти емісій, які самі вони не вичерпають, зате ці права потрібні індустріальним державам, що без додаткових покупок перевищують ліміт, встановлений Кіотським протоколом. Найбільші запаси зосереджені в Росії та Україні. Та чи зможуть вони перетворити їх на гроші, залежить від того, наскільки вони в змозі надавати достовірний опис прав на викиди і здійснювати потрібне управління GIS. Лише за таких умов вони можуть планувати продаж. При цьому покупцями першочергово є держави. Партнерами у країн, які не є учасниками торгівлі викидами в ЄС, можуть бути і компанії.

Значний потенціал України

Причина такої істотної пропозиції AAU в Центрально-Східній Європі полягає в тому, що у 1990-му – базовому році для визначення квот на викиди за Кіотським протоколом – ці країни мали переважно застарілу та сильно забруднюючу промисловість. Під час розрухи після розвалу соціалізму і за пізніших потрясінь перехідного періоду індустрія пройшла добрячий курс схуднення; модернізація та підвищення ефективності так само сприяли відчутному заощадженню викидів. Попри поступове економічне зростання, більшість перехідних країн, щонайменше на перший зобов’язальний період протоколу, знаходяться у вигідній ситуації і можуть тепер, коли вже не за горами 2012 рік, подумати про те, щоб продати надлишки своїх прав на викиди.

За інформацією Світового Банку, Росія та Україна разом володіють понад 75% очікуваного глобального надлишку AAU. У випадку України, порівняно добре підготовленої, відповідно до звіту Світового Банку, до правдоподібної інвентаризації та прозорого запровадження GIS, ідеться про квоту більш ніж 2 мільярди тонн двоокису вуглецю в еквіваленті на період 2008-2012 років. Перший пробний продаж такими країнами як Чехія, Угорщина, Словаччина чи Україна, виявив, що можна розраховувати на ціну приблизно 10 євро за тонну СО2, або за одну AAU.

Однак ринок, якщо про такий вже можна говорити, обтяжений багатьма аспектами невизначеності при ціноутворенні. Для країн, готових купувати, вирішальним є, чи хоче Росія продавати свої надлишкові AAU (й, отже, виконувати відповідні умови) і як до своїх кіотських зобов’язань ставиться Канада. Обидва чинники сильно впливають на співвідношення попиту і пропозиції. Через цю непевність перед першими пілотними трансакціями минулого року практично не сформувався форвардний ринок, який би надавав інформацію про рівень цін і служив надалі дороговказом.

Київ, звісно, зараз намагається організувати трансакції на досі небаченому рівні, а це могло б надати імпульсу подальшому розвиткові. Наприкінці травня стало відомо, що Кабінет Міністрів України доручив державному агентству з охорони навколишнього середовища підготувати продаж принаймні 150 мільйонів AAU; покупцями мали стати японський Bank Nomura, зареєстрована у Швейцарії компанія під назвою Dighton Carbon і новозеландська Tawhaki International. При цьому Reuters цитував лондонського представника Bank Nomura. Той сказав, що репрезентує інтереси консорціуму японських підприємств, які хотіли придбати на першому етапі загалом 100 мільйонів AAU у ціновому діапазоні 5-10 євро за одиницю, а за позитивного розвитку бізнесу, ймовірно, плануватимуть подальшу купівлю. Укладення договору можна очікувати до кінця року.

Простір для зловживань

Для України торгівля правами на викиди – в буквальному сенсі дар небес. Вона відкриває вагоме джерело доходу в той час, коли інші важливі експортні ринки країни – сталі, хімічної чи сільськогосподарської продукції – через кризу опинилися в занепаді. До того ж на перспективу країні вигідна прив’язка надходжень від продажу AAU до "зелених інвестицій". Бо, як у всіх пострадянських державах, тут значний потенціал для енергозбереження, що, правда, не обходитиметься дешево. Цільовою прив’язкою грошей (щоб держава не пробувала їх використати деінде) Київ буде наче примушений до власного щастя. У середній перспективі це може вилитися у зменшення енергетичної залежності від неприємного сусіда Росії, що в політичному плані було б щонайдостойнішою метою.

А що ціноутворення у трансакціях з AAU не надто прозоре, бо (ще) немає відкритого ринку і в будь-якому разі угоди укладаються окремо, – то, звісно, це може призвести до зловживань. Найвідоміший на сьогодні приклад стався у Словаччині, де держава наприкінці минулого року продала 10 мільйонів AAU підозрілій компанії Interblue Group, і то за явно заниженою ціною порівняно з іншими країнами. Interblue зареєстрована у США, але веде бізнес, за інформацією словацької газети Sme, зі Швейцарії, а конкретно – з офісу в Цузі. Газета висловила припущення, що Interblue пов’язана зі словацькою національною партією SNS, молодшим партнером в урядовій коаліції зі славою сумнівних каналів фінансування. Якщо це правда, то оборудка цілком може виглядати так, ніби міністерство екології (ним керує SNS) передала права на викиди за такою ціною, щоб посередник міг далі перепродати їх значно вигідніше. У такому разі частина прибутків, які мали б іти на державні програми зі зменшення забруднення, осіла в інших кишенях.

Оригінал статті

***

У рубриці Огляд преси статті з зарубіжних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не відповідає за зміст даних матеріалів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах