Головна
 

ISN: Каламутячи кримські води

16 липня 2009, 08:42
0
7

Путін намагається зміцнити "м'яку силу" Росії в Криму, але Москві не слід заохочувати нелояльність серед українців, оскільки будь-який спалах насильства і дестабілізація стане згубними для всіх сторін, пише Симон Сараджян в ISN.

У 1965 році лідер мотоклубу Ангели пекла Сонні Баргер повів своїх знедолених байкерів громити групу студентів, які протестували проти війни у В'єтнамі. Після цього він послав телеграму президенту Ліндону Джонсону, в якій запропонував відправити його і побратимів по байкерському руху на війну у В'єтнам в якості "ударної групи підготованих бійців". Президент вирішив не обтяжувати себе відповіддю.

Баргеру, напевно, більше б пощастило з колишнім президентом і нинішнім прем'єр-міністром Володимиром Путіним. Путін цього разу не лише зустрівся з лідером байкерського клубу Нічні вовки Олександром Залдостановим, але й подарував йому великий російський прапор для байк-шоу, яке цей мотоклуб організував в Криму в підтримку Чорноморського флоту Росії. Нічні вовки з гордістю розмахували путінським триколором, роз'їжджаючи в ці вихідні на своїх блискучих залізних конях вулицями Севастополя під схвальні вигуки та оплески жителів міста, його мера і командувача Чорноморським флотом. Такий прийом російського прапора ні у кого не має викликати подиву.

Минуло більше півстоліття відтоді, як радянський керівник Микита Хрущов передав Крим зі складу Росії Україні, але півострів досі залишається в основному проросійським.

Росіяни становлять понад 70 відсотків населення Криму, а російський Чорноморський флот базується в Севастополі і є найбільшим в місті роботодавцем.

Росія хоче зберегти свій флот у Криму і після завершення терміну оренди, який закінчується в 2017 році.

У стратегічному плані Росія також хоче зберегти Україну в межах зони своїх "привілейованих інтересів" на пострадянському просторі - всупереч прагненню українського Президента Віктора Ющенка зробити країну членом НАТО і ЄС.

"Регіональна значимість" України та Грузії для Росії - ось одне з питань, які Путін підняв 7 липня на сніданку з президентом США Бараком Обамою перед своїм візитом у московське лігвище Нічних вовків. Про це розповів заступник керівника путінського апарату Юрій Ушаков. Прем'єр-міністр також говорив попередникові Обами Джорджу Бушу на торішньому саміті НАТО, що "Україна це навіть не держава", і попереджав Захід, щоб той тримав свої руки подалі від "Малоросії".

Все це свідчить про те, що Путін, зберігає величезний вплив у російській зовнішній політиці, пристрасно бажає (принаймні в душі, на рівні емоцій) повернути Україну до складу "великоросів".

Але Путіну час відкласти в сторону свої емоції та територіальні прагнення - якщо вони у нього є. Зміцнюючи "м'яку силу" Росії в Криму та інших частинах України, Путін та інші російські керівники повинні уникати розпалювання там сепаратизму та посилення нелояльності.

Війна в Південній Осетії продемонструвала, що Кремль не може вічно зберігати свою військову присутність всупереч волі сусідньої держави і тихо підтримувати сепаратизм в його провінціях, сподіваючись закріпити їх за Росією. Рано чи пізно одна із сторін спробує знайти вихід з глухого кута.

Неважливо, хто провокує насильство в Криму - наслідки збройного конфлікту в Європі суперечать інтересам всіх. Росії в такому випадку доведеться забути свої мрії про більш дружню Україну і свої плани нової пан-європейської архітектури безпеки. А Україна може не тільки втратити частину своєї території, але і опинитися відкинутою на багато років назад в економічному і політичному плані. Що стосується самого півострова, то мало хто захоче визнати незалежність Криму.

Майбутні вибори в Україні здатні відкрити вікно можливостей, щоб забути повне емоцій минуле і перезавантажити українсько-російські взаємини, будуючи їх на основі спільної зацікавленості у регіональній стабільності, в запобіганні конфліктів і в економічному співробітництві.

У Ющенка мало шансів отримати перемогу на січневих виборах. І цілком може статися так, що новий український лідер проводитиме більш збалансований курс у сфері української безпеки і зовнішньої політики, активніше пристосовуючи його до законних інтересів Росії в цьому регіоні.

Проте, Москві не варто сподіватися на те, що переможець на виборах зупинить зближення України із Заходом або приєднає її до Росії. Зрештою, будь-який український лідер, який вирішив вчинити таким чином, вчинить політичне самогубство, діючи всупереч життєво важливим інтересам своєї країни, які вимагають збалансованих відносин зі Сходом і Заходом.

***
У рубриці Огляд преси статті з зарубіжних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не відповідає за зміст даних матеріалів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах