Головна
 

МК: Холодна війна Ющенку

12 серпня 2009, 17:46
0
3

Дмитро Медведєв оголосив холодну війну Віктору Ющенку. Українські комуністи та регіонали випад Медведєва схвалили, а експерти вважають, що, як і у випадку минулорічної війни на Кавказі, відповідь Росії була непропорційною, пишуть Наталія Галімова, Олена Гамаюн, Олег Базак, Михайло Зубов у виданні Московский комсомолец.

Дмитро Медведєв оголосив керівнику України холодну війну. О 8.30 ранку у відеоблозі президента РФ з’явився новий запис – послання президенту Ющенку. У ньому російський лідер украй жорстко охарактеризував рівень відносин між Росією та Україною, звинуватив українського президента у цілеспрямованій антиросійській політиці та оголосив, що посол Росії найближчим часом до Києва не приїде: "Конкретні терміни (приїзду) будуть визначені пізніше з урахуванням реального розвитку російсько-українських відносин". Це, звісно, не розрив дипломатичних зв’язків, але серйозне застереження. Тільки кому та для чого?

За офіційною версією, відповідь Медвєдєва була спровокована діями українського МЗС щодо російських дипломатів. Скандал вибухнув ще 23 липня, коли Україна вимагала висилки старшого радника посольства Росії у Києві Володимира Лисенка, який займається питанням перебування Чорноморського флоту в Криму. А за кілька днів мова зайшла і про визнання персоною нон-ґрата генконсула Росії в Одесі Олександра Грачова.

На думку української сторони, ці дипломати "іноді перевищували свої повноваження". У відповідь російський МЗС запропонував Україні призупинити діяльність українського генконсула у Санкт-Петербурзі та одного з радників посольства України в Москві. Затяжний конфлікт завершився тим, що Україна призупинила висилку генконсула в Одесі, а Росія у відповідь відмовилася від висилки генконсула України в Санкт-Петербурзі. Але російський дипломат Володимир Лисенко та, відповідно, радник українського посольства у Москві Берьозкін відбули додому. Цей "обмін люб’язностями" міг стати усього лише черговим штришком у відносинах зовнішньополітичних відомств двох країн. Але, як мовиться, назбиралося…

Адже з призначенням нового посла Росії в Україні, Михайла Зурабова, теж не все гладко. Запит на отримання агреману для Зурабова був відправлений у Київ 26 червня. Агреман новий російський посол отримав, але вже після того, як минули всі терміни, обумовлені міжнародним етикетом (на відповідь відведено 36 днів). Президент Ющенко тягнув із підписанням документу до останнього, нібито випробовував терпіння російської сторони. До речі, вірчі грамоти від російського посла Ющенко поки так і не прийняв.

Послання Медведєва –не реакція на окремо взятий дипломатичний конфлікт, а "резюме російсько-українських відносин", що склалися за теперішньої української влади

Але чи в самих дипломатичних казусах річ? У своєму посланні до Ющенка президент Медведєв "згадав усе" – і українську військову допомогу Грузії під час військового конфлікту з Південною Осетією, і прагнення України до НАТО, й утиски російської мови, й провокації щодо Чорноморського флоту, і згортання співпраці в енергетичній сфері, та навіть втручання "державної влади України у справи православної церкви". По суті, послання Медведєва –не реакція на окремо взятий дипломатичний конфлікт, а "резюме російсько-українських відносин", що склалися за теперішньої української влади.

"…Те, що ми спостерігаємо у роки Вашого президентства, не можна сприймати інакше, як відхід української сторони від принципів дружби та партнерства з Росією, закріплених у Договорі 1997 року", – вважає Медведєв. Зрозуміло, що вмовляти президента Ющенка змінити щось у наших нинішніх відносинах – безглуздо. Адже всі ті перепони, про які каже Медведєв, є не прорахунки та помилки української влади, а ідеологія "нової України", від якої Ющенко ніколи не відмовиться. Та і який сенс вмовляти президента, якому залишилося правити не більше півроку. Не йому це адресовано. А кому тоді?

Російські політики запевняли, що не мають наміру жодним чином впливати на черговий вибір українського народу, якому у січні 2010 року належить обрати президента. Мовляв, обирайте, кого хочете, з усіма будемо працювати. Виходить, не з усіма. А лише з тими, хто запевнить російське керівництво у своїй лояльності. Схоже, російський президент вирішив змусити українських політиків "визначитися" – з ким вони?

За умов передвиборчої ситуації кожний кандидат в українські лідери повинен буде зреагувати на медведєвський випад. За цією реакцією й можна буде визначити, хто "свій", хто "чужий"

За умов передвиборчої ситуації кожний кандидат в українські лідери повинен буде зреагувати на медведєвський випад. За цією реакцією й можна буде визначити, хто "свій", хто "чужий". Комуністи й Партія регіонів на чолі з Януковичем уже "просигналізували", що "натяк зрозуміли". Інші політичні лідери поки утримуються від оцінок. Сам же президент Ющенко теж пообіцяв відповісти Медведєву. Проте на момент підписання номеру до друку відповіді ще не було.

"Це не розрив відносин"

Услід за Дмитром Медведєвим із дуже жорсткими заявами на адресу української влади виступив помічник російського президента з міжнародних питань Сергій Приходько. Вище політичне керівництво незалежної він зневажливо назвав "політичної верхівкою" та, зрозуміло, не шкодував. Ця сама "верхівка", за його словами, "останніми роками взяла курс на згортання взаємовигідної та рівноправної – наголошую це – співпраці з нашою країною. Ми не можемо не зауважувати цілеспрямованих спроб верхівки України з формування негативного образу Росії в Україні та за її межами".

Помічник президента РФ заявив, що російська влада неодноразово намагалася напоумити українського президента (до речі, його прізвища пан Приходько жодного разу не вимовив), але даремно. "Складається враження, що керівництво України взяло курс на радикалізацію відносин із Росією. Ця лінія глибоко суперечить у тому числі й інтересам бізнес-спільноти (двох країн. – прим. авт.)".

Незважаючи на грандіозний скандал, Сергій Приходько учора переконував, що ні про який розрив дипломатичних відносин із Києвом та їх заморозку йтися не може.

******

Що думають про послання Медвєдєва українські політики

Віктор Янукович, лідер Партії регіонів, керівник однойменної фракції у Верховній Раді України:

¬– На жаль, при нинішній владі надій на нормалізацію та покращення відносин із Росією практично немає. Тому перше, що ми зробимо, прийшовши до влади, – відродимо нормальні, добросусідські, рівноправні та взаємовигідні відносини з Росією – нашим стратегічним партнером. Такі відносини, які відкриють перспективи для обох держав. Я впевнений, що бажання українського народу відродити відносини з Росією, відродити економіку України буде в основі політики щодо Росії. І цю політику я буду здійснювати, тільки-но прийду до влади.

Ярослав Кендзьор, народний депутат України (фракція "Наша Україна – Народна Самооборона"):

– Погрози на адресу України з вуст президента сусідньої держави зовсім не випадково пролунали саме у серпні, рік потому після "примушування до миру" суверенної Грузії. Прекрасний тактик, але при цьому небездоганний стратег, Володимир Путін (а саме його стиль вгадується у зверненні "наступника"), схоже, так і не зробив висновків із торішньої війни, у якій за великим рахунком програли всі…

Микола Томенко, заступник голови Верховної Ради, член фракції Блоку Юлії Тимошенко:

– Заява президента Російської Федерації свідчить про зацікавлення президентською кампанією в Україні. Привернення уваги саме до цих тем, згадуваних у зверненні президента Росії, – це практично заявка на зацікавлену участь у президентській виборчій кампанії. З урахуваннях цих тем Росія прагне сформувати список кандидатів у президенти України, аби ті, своєю чергою, сформулювали правильні відповіді для керівництва Кремля. Однак за будь-яких обставин ці причини не будуть сприяти покращенню взаємовідносин Росії та України.

ДОВІДКА "МК"

Призначення посла відбувається у кілька етапів. Спочатку запитується агреман – інакше кажучи, згода держави прийняти конкретну особу як главу закордонного дипломатичного представництва. Без позитивної відповіді на запит ймовірний посол не призначається на свою посаду. Цей етап у випадку із Зурабовим був відносно успішно пройдений.

Потому відбувається власне призначення на посаду, після чого призначений посол прибуває до країни призначення. Але офіційний вступ на посаду відбувається лише після того, як посол вручає вірчу грамоту.

Найгучніша відстрочка приїзду посла за останні роки відбулася у 2005 році, коли був відкладений приїзд до Мінська призначеного російським послом у Білорусі Дмитра Аяцкова. Це зволікання пов’язували з різкими заявами Аяцкова на адресу президента Білорусі Лукашенка, зробленими на прес-конференції.

КОМЕНТАРІ ЕКСПЕРТІВ

Федір Лук’янов, член президії Ради із зовнішньої та оборонної політики:

– Ще у той момент, коли Україна демонстративно затягувала процедуру схвалення кандидатури нового російського посла, в мене виникла підозра, що Росія на це якось відповість. Відповісти можна було симетрично: ви тягнули з призначенням посла, а ми тепер не будемо поспішати з його відправленням. Але у підсумку відповідь на бюрократичну затримку вийшла, на мій погляд, непропорційна: дуже потужна та комплексна. Це просто повномасштабний дипломатичний демарш.

Сам про собі факт, що в Україні не буде нашого посла, не страшний. Таке вже траплялося, і не раз. Наприклад, довго не було нашого посла у Баку. Важливо те, як і на якому рівні це сказано. Із вуст першої особи Росії у блозі, та особливо у самому листі, пролунало, що з чинним українським керівництвом немає сенсу мати справу та потрібно чекати наступного. Тим самим Росія фактично офіційно заявила, що не бачить навіть теоретичних шансів на те, що Ющенко продовжить президентський мандат.

Проблема Ющенка у тому, що він справді людина з ідеями. Головна з яких – будівництво української національної ідентичності на протиставленні Росії

У Москві розраховують, що будь-який інший президент України буде більш прагматичний та менш ідеологізований. Проблема Ющенка у тому, що він справді людина з ідеями. Головна з яких – будівництво української національної ідентичності на протиставленні Росії. Хто б не став новим лідером у Києві, кардинального перегляду відносин Росії та України не відбудеться, оскільки там ніхто не збирається відмовлятися від руху на Захід. Але у Москві можуть розраховувати на нову редакцію "кучмізму" – на акуратне лавіювання, повільний та обачний рух. Головний урок Ющенка для інших політиків полягає в тому, що "кучмізм", виявляється, не такий поганий, як здавалося 5 років тому.

Станіслав Бєлковський, президент Інституту національної стратегії:

– У Москви накопичилося роздратування через те, що ніяк не вдається домовитися у газовій сфері. Ющенко – категоричний противник участі Газпрому в модернізації газотранспортної системи України та водночас лобіст нової схеми закупівель, за якою Євросоюз купував би газ на російсько-українському кордоні. Саме тому він так не хотів визнавати нового російського посла, адже Зурабов – це посол-бізнесмен, якого для того призначили, щоб налагодити саме комерційні взаємовідносини між великими капіталами країн.

У підсумку схвалення української сторони було формально отримане, але Зурабов однаково не міг розпочати роботу, оскільки за дипломатичним протоколом він мав спочатку зустрітися з президентом та передати йому вірчу грамоту. Ющенко фактично відмовився прийняти вірчу грамоту, не вносячи цю зустріч до графіку своїх зустрічей. Ну а раз посла не приймають, то у Кремля зникло бажання робити хорошу міну за поганої гри.

Намічені на січень президентські вибори в Україні принципово ситуацію не змінять, оскільки жоден із реальних претендентів на посаду не є проросійським політиком

На жаль, намічені на січень президентські вибори в Україні принципово ситуацію не змінять, оскільки жоден із реальних претендентів на посаду не є проросійським політиком. І Янукович, і Тимошенко, і Яценюк будуть загравати з російськомовним населенням, але перемога жодного з них не приведе до потепління відносин.

Росія випустила Україну зі сфери свого геополітичного впливу, й ми самі в цьому винні. У 90-ті роки Росія була слабка, але мала величезну вагу на пострадянському просторі, та просто його контролювала, і залишалася регіональною державою десь до 2005 року. Кремль був джерелом легітимності пострадянських режимів, а відверто антиросійські просто руйнувалися не без нашої допомоги. Як режим Гамсахурдіа у Грузії чи Ельчібея в Азербайджані. А їхні наступники – Шеварднадзе й Алієв – вважали свої обов’язком продемонструвати лояльність до Росії за допомогою вступу до СНД.

А у цьому десятилітті Росія перейшла у відносинах із сусідами на бізнес-рейки. Нас цікавило тільки те, який матеріальний зиск від них можна отримати, скільки вони заплатять нам за ресурси. Відповіддю стало те, що вони кинулися у сферу західного впливу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах