Головна
 

НГ: Безвиграшний матч

7 вересня 2009, 03:32
0
7

Літо 2009 року стало переломним в українсько-російських відносинах. Якщо раніше всі проблеми, непорозуміння і закулісні конфлікти прикривалися заявами про стратегічну дружбу, то звернення Дмитра Медведєва до Віктора Ющенка фактично зірвало цей словесний покрив пристойності і виставило на загальний огляд неприємну картину відвертого взаємного неприйняття. Виявилося, що Україна і Росія не просто розійшлися в стратегії шляхів розвитку, але дійшли майже до ворожнечі. А це, у свою чергу, ставить під сумнів можливість змін на краще у двосторонніх відносинах після обрання нового Президента України, яку припустив Президент Росії. Проблема криється не в особистостях, а в бізнес-інтересах і політичних технологіях, пише Независимая газета.

Просте перерахування українсько-російських проблем свідчить про те, що тема міждержавних відносин стане центральною у передвиборчій кампанії. Всі, поки що неофіційні, кандидати на пост Президента України роблять акцент на цій темі: одні цілком і повністю поділяють думку російського Президента, інші звинувачують Віктора Ющенка у недостатньо жорсткому відстоюванні національних інтересів і в необхідності захисту від зазіхань Москви під опікою НАТО. Сам Ющенко дотримується обраної ще в 2004 році лінії: він готовий до добросусідства з Росією, але за умови взаємної поваги суверенних прав один одного. Ця в цілому прагматична позиція на ділі завела в глухий кут, коли жодне питання не вирішується.

Влітку загострилася ситуація з Чорноморським флотом у Криму. Скандали стосувалися спроб Служби безпеки України (СБУ) припинити діяльність співробітників ФСБ у складі частин флоту; звинувачень на адресу ЧФ, пов'язаних з розпродажем орендованого майна і з намірами оновити техніку, а також з незаконними, на думку Києва, переміщеннями російських вантажів по території України. До осені знову постало питання про перепис і про оцінку інфраструктури, яка використовується флотом. Всі ці та інші проблеми прогнозувалися рік тому, коли українська сторона поставила питання про графік виведення ЧФ з Криму до травня 2017 року і про реальну вартість базування. Оскільки на політичному рівні питання не були вирішені, вони вилилися в проблеми для російських військових. 

Другий складний напрямок – постачання і транзит газу. Після врегулювання в січні цього року небувало гострої кризи ситуація завмерла в невизначеності. Кожного місяця компанії Газпром і Нафтогаз воювали в ЗМІ, гадаючи, чи зможе Україна вчасно сплатити за спожитий газ і чи буде Росія застосовувати штрафні санкції за скорочення Нафтогазом обсягів газу, який купується. Ситуацію постійно тримав під контролем Євросоюз, який намагається не допустити повторення січневих подій, а тому що побоюються, що Нафтогаз не створить необхідні запаси газу в сховищах до осінньо-зимового періоду. Проте міжнародні фінансові структури, організовані Євросоюзом, за літо так і не прийняли рішення про виділення Нафтогазу необхідного кредиту. Формально в українських сховищах буде накопичено потрібну кількість газу для безперебійного транзиту до Європи. Реально ж невирішеними залишилися два найгостріші питання, кожне з яких може стати причиною нової газової війни. 

По-перше, близько половини газу, який зараз перебуває в українських сховищах, планується використовувати для внутрішніх потреб - без цього країну чекає шокове підвищення цін. По-друге, джерела, за рахунок яких був закуплений газ для забезпечення транзитних поставок, є фактично кредитними і вимагають термінового перекредитування. Тому восени українсько-російський діалог може знову загостритися питанням про виділення запитаного раніше російського кредиту в розмірі 5 млрд. дол.

Спроби української сторони вдвічі зменшити обсяг закуповуваного газу самі по собі призводять до скандалів, оскільки означають недоотримання Газпромом запланованого прибутку. При цьому вони ускладнені проектами із заміщення дорогих енергоносіїв. Зокрема, в атомній енергетиці українська влада ніяк не може визначитися між співвідношенням обсягів співпраці з російськими та американськими партнерами. Через це в підвішеному стані знаходяться такі масштабні проекти, як будівництво в Україні російського заводу з виробництва ядерного палива, а також участь української сторони в роботі міжнародного центру зі збагачення урану. Указ про диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв, підписаний Віктором Ющенком наприкінці серпня, ймовірно, знову загострить цю проблему восени. 

Втім, перераховані проблеми можуть бути вирішені, принаймні тимчасово або частково, на рівні прем'єр-міністрів України і РФ, які в жовтні проведуть засідання Міждержавного економічного комітету зі співробітництва. Зате цілий перелік політичних і гуманітарних проблем перспектив рішення поки не мають. Це і орієнтація України на вступ до НАТО, і різниця в оцінці історичних осіб і фактів, і статус російської мови в Україні. Ці питання є яскравим свідченням того, що ситуація не зміниться після обрання нового Президента України. 

Позиція Віктора Ющенка загальновідома і неприйнятна, з точки зору Дмитра Медведєва. Однак і лідер опозиції Віктор Янукович, який публічно підтримав російського Президента, насправді дотримується такої ж лінії, що і Ющенко. Звичайно, Янукович не став би витрачати бюджетні гроші на спорудження меморіалу жертвам Голодомору. Але, двічі тривалий час працюючи прем'єр-міністром і маючи в своєму розпорядженні найбільшу парламентську фракцію, Янукович не став також ініціювати підвищення статусу російської мови і не відмовився від вписаною в програму Партії регіонів позиції про необхідність вступу до НАТО. Тобто лідер опозиційної партії готовий до вигідного вирішення економічної частини українсько-російських проблем, що частково пояснюється виробничими зв'язками підприємств Донбасу. 

Але такого результату може досягти і Юлія Тимошенко, яка стверджує, що уряди здатні домовитися про взаємовигідну співпрацю двох країн. Підтвердженням цьому повинен стати спільний проект з виробництва літака Ан-70. Прикрасивши цим проектом свою передвиборну кампанію, Тимошенко жорстко зауважила: «Україна буде самостійно, без зовнішнього втручання, визначати свою зовнішню і внутрішню політику, в тому числі і в гуманітарній сфері. Ми самостійно вивчимо власне минуле, самостійно розберемося з цим, самостійно будемо будувати власне майбутнє. Ми завжди готові слухати і прислухатися до думки партнерів на Сході й Заході, враховувати їхні інтереси, але втручання у наші внутрішні справи є неприпустимим». 

Єдиним кандидатом на пост Президента, який говорить про необхідність прислухатися до думки Росії, став голова Верховної Ради Володимир Литвин. Він визнав, що Україна ослаблена і що місія повчання Росії на справжній демократичний шлях їй не під силу, а тому заявив про необхідність розпочати діалог спочатку. Говорячи про критичну масу непорозумінь і відсутності контактів на вищому рівні, Литвин теж не пропонує певного рецепту виходу з кризової ситуації. «Перед виборами одна частина політиків буде робити ставку на посилення конфлікту з Росією, друга частина буде намагатися подобатися Росії. А що буде після виборів? Це проблема, над якою треба думати», - сказав Литвин. 

Українські експерти підтверджують, що всі українські кандидати просто експлуатують російський фактор у своїх передвиборних кампаніях. Орієнтуватися на Росію, а тим більше зближуватися з нею невигідно нікому з них, вважає директор київського Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський. З його слів, будь-який український політик, як і бізнесмени, що згуртувалися навколо нього, зацікавлений у максимальній незалежності, в тому числі від зовнішніх партнерів. Керівник Інституту імені Горшеніна Костянтин Бондаренко упевнений, що це розуміють в Москві, яка не буде робити ставку ні на кого з українських кандидатів. Видимість підтримки того чи іншого претендента на президентську посаду, зі слів експерта, пояснюється тільки складною грою на пониження позицій інших кандидатів. Керівник дослідницького центру Пента Володимир Фесенко навів дані опитування експертів, які навесні в Москві і в Києві оцінювали причини погіршення міждержавних відносин: зокрема, до 40% українських політологів та економістів вважали однією з головних причин спроби України вийти з-під впливу Росії. Про те, що причина криється в прагненні України зміцнити свою незалежність, сказали також 19% російських експертів, а 87% назвали неприйняття Росією рішення України вступити до НАТО. Тобто склалася ситуація, коли в сусідніх державах немає навіть загального розуміння причин проблем, не кажучи вже про шляхи їх вирішення. 

Нинішній етап у міждержавному діалозі можна назвати знаковим не тому, що наближаються вибори Президента України, а тому, що зусиллями політиків двох країн вперше за всю історію незалежності був сформований негативний образ країни-сусіда в сприйнятті громадськості. Дані соцопитувань свідчать: в Україні доброзичливо ставляться до Росії більше як половина громадян, в Росії до України - значно менше. Однак риторика тиску, загроза силових заходів з боку Росії неухильно ведуть до збільшення кількості українських громадян, що підтримують незалежність своєї держави, пояснив керівник київського Міжнародного інституту соціології Валерій Хмелько. Виходить, що спроба підмінити міждержавний діалог ультиматумами призводить не до розв'язання, а до ускладнення проблем. Адже якщо раніше вихід з усіх складних ситуацій можна було знайти на рівні державного керівництва, то тепер політики в обох країнах змушені підпорядковувати свої слова і дії очікуванням виборців, які вже звикли, що суперечки між Москвою і Києвом мирно не вирішуються. По суті, політики перетворили громадян своїх країн в уболівальників, які, вимагаючи азартної гри, не сприймають компромісів у міждержавному діалозі. Зміна влади в Україні не змінить цю ситуацію.


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах