Головна
 

The Guardian: Це переписування історії поширює європейську отруту

11 вересня 2009, 09:02
0
6

За десятиліття британських торжеств і репортажів, присвячених Другій світовій війні - від Дюнкеркської операції до Дня Д - ніколи не було ніяких сумнівів у тому, хто розпочав цю війну, пише Шеймас Мілн в The Guardian.

Як би нечесно не використовували історію 1939 для виправдання нових війн проти зовсім інших ворогів, відповідальність за найбільший конфлікт в людській історії завжди покладалася на Гітлера і його спрямований на геноцид нацистський режим.

Усе було так досі. Але сьогодні, підживлені відродженням націоналістичних правих у Східній Європі та повзучим історичним ревізіонізмом, що намагається зрівняти нацизм і комунізм, деякі західні історики і коментатори скористалися цього місяця семидесятою річницею нападу Гітлера на Польщу, щоб заявити, що Радянський Союз несе рівну провину за початок війни. Після того, як російські й польські політики обмінялися звинуваченнями стосовно подій кінця 1930-х, журнал Economist написав, що Сталін був "спільником Гітлера".
У вступі до опублікованої цього тижня в газеті Guardian історії війни, неоконсервативний історик Ніал Фергюсон заявив, що Сталін був "не меншим агресором, ніж Гітлер". Минулого місяця більш ліберальний Орландо Файгс пішов ще далі, наполягаючи на тому, що пакт Молотова-Ріббентропа став "ліцензією на Холокост".

Після того, як російські й польські політики обмінялися звинуваченнями стосовно подій кінця 1930-х, журнал Economist написав, що Сталін був "спільником Гітлера"

Враховуючи той факт, що Радянський Союз відіграв вирішальну військову роль у поразці Гітлера, заплативши за це життями 25 мільйонів людей, не дивно, що росіяни обурені подібними звинуваченнями. Коли минулого тижня російський президент Дмитро Медведєв засудив спроби провести паралелі між роллю нацистів і Радянського Союзу, назвавши їх "цинічною брехнею", він говорив не тільки за свій уряд, а й за всю країну - і за багато інших країн світу теж.

Немає жодних сумнівів у тому, що серпневий пакт 1939 року став шокуючим актом реалістичної політики з боку держави, яка очолила кампанію проти фашизму ще до початку громадянської війни в Іспанії. Можна говорити про те, як Сталін скористався ним, щоб відтягнути час, або про його помилки щодо уповільнення натиску нацистів або про те, що радянська окупація в основному українських та білоруських частин Польщі була, як стверджував у той час Черчілль, "необхідна, щоб убезпечити Росію від нацистської загрози".

Але твердження про те, що без пакту не було б війни, просто абсурдне - і, за словами історика Марка Мазовера, "дуже забарвлене сучасними політичними пристрастями, щоб сприймати його серйозно". Гітлер віддав наказ напасти на Польщу і окупувати її набагато раніше. Як каже ще один історик Джефф Робертс, пакт був "інструментом оборони, а не агресії".

Можна говорити про те, що радянська окупація в основному українських та білоруських частин Польщі була, як стверджував у той час Черчілль, "необхідна, щоб убезпечити Росію від нацистської загрози"

Це твердження набагато менше правдиве стосовно Мюнхенської угоди, укладеної роком раніше, коли британські та французькі політики розчленували Чехословаччину за бажанням нацистського диктатора. Єдиний пакт, який імовірно міг запобігти війні - альянс колективної безпеки з Радянським Союзом - було фактично заблоковано умиротворителем Чемберленом і авторитарним польським урядом, який відмовився впустити радянські війська на польську землю.

Польща підписала свій власний пакт про ненапад з нацистською Німеччиною і захопила чеську територію, що дозволяє об'єктивно оцінити заяву польського президента Леха Качинського, зроблену минулого тижня, коли він заявив, що Радянський Союз "завдав удару в спину". Аргументи проти англо-французьких умиротворителів і режиму польських полковників, що не зуміли запобігти війні, набагато сильніші, ніж звинувачення проти Радянського Союзу, що, можливо, допомагає пояснити ентузіазм, з яким новий ревізіонізм просувається на обох частинах континенту.

Але в країнах Східної Європи, державах Балтії та Україні прагнення переписати історію використовується, щоб применшити злочини нацизму і реабілітувати його пособників. На офіційному рівні це перетворилося на кампанію з перетворення 23 серпня - річниці підписання пакту про ненапад - в день пам'яті жертв комунізму та нацизму.

Але в країнах Східної Європи, державах Балтії та Україні прагнення переписати історію використовується, щоб применшити злочини нацизму і реабілітувати його пособників

У липні цю пропозицію було підтримано Організацією для безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), а до цього схоже голосування було проведено в Європейському парламенті, а Вацлав Гавел та інші підписали декларацію затаврувати "комунізм і нацизм як спільну спадщину" Європи, що потрібно поминати спільно через "значну подібність".

Той факт, що жителі Східної Європи хочуть пам'ятати про депортацію і вбивства "класових ворогів", проведених Радянським Союзом під час і після війни, цілком зрозумілий. Так само зрозумілий і їх тиск на Росію стосовно, скажімо, вбивства польських офіцерів у Катині - навіть якщо радянське і російське визнання злочинів Сталіна виходить далеко за межі будь-яких подібних перепрошень, зроблених Великобританією або Францією за злочини колоніалізму.

Але удавані заяви про те, що радянські репресії хоч якось сягали масштабів або глибини нацистської лютості - або що післявоєнне "поневолення" Східної Європи можна порівняти з військовим геноцидом нацистів - це брехня, порівнянна із запереченням Холокосту. Немає жодних сумнівів, що люди, які вижили в Аушвіці і звільнені Червоною Армією в 1945 році, не зробили б такої помилки.

Але удавані заяви про те, що радянські репресії хоч якось сягали масштабів або глибини нацистської лютості - або що післявоєнне "поневолення" Східної Європи можна порівняти з військовим геноцидом нацистів - це брехня, порівнянна із запереченням Холокосту

Істинний сенс спроби прирівняти нацистський геноцид з радянськими репресіями найбільше ясно видно в країнах Балтії, де співробітництво з ескадронами смерті СС і пряма участь у вбивствах євреїв були особливо широко поширеними, і де сьогодні політики щосили намагаються перетворити злочинців у жертв. Ветерани латвійського легіону Ваффен-СС проводять паради в Ризі, у вільнюському Музеї пам'яті жертв геноциду практично не згадуються 200 тисяч литовських євреїв, які стали жертвами Холокосту, а естонські парламентарії вшановують тих, хто служив Третьому рейху, як "борців за незалежність".

Найогидніше у всій цій історії це те, що, реабілітуючи засуджених нацистських військових злочинців, державний обвинувач Литви - яка є членом ЄС і НАТО - одночасно почав розслідування військових злочинів чотирьох ветеранів руху опору литовських євреїв, які воювали разом з радянськими партизанами: справу було закрито лише через відсутність доказів. Як пише Ефраїм Зурофф, старий мисливець за нацистами і директор Центру Симона Візенталя, "люди повинні усвідомити, що відбувається. Ця спроба створити фальшиву симетрію між комунізмом і нацистським геноцидом спрямована на приховування участі цих країн у масових вбивствах".

Тоді як політичні спадкоємці нацистських пособників у Східній Європі набираються сил на тлі зростаючого безробіття і бідності, а регіоном поширюється антисемітизм і расистські напади на циган, сьогоднішня поблажливість до історичних фальсифікацій щодо Другої світової війни може лише поширити цю отруту далі.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах