Головна
 

НГ: Український виклик для Росії

22 вересня 2009, 03:36
0
3

17 січня 2010 в Україні мають відбутися вибори Президента, з якими в Росії пов'язують певні надії на поліпшення російсько-українських відносин. Однак якщо Київ буде проводити колишню зовнішню політику, то російські очікування можуть не виправдатися, пише Сергій Жильцов, доктор політичних наук, статтю якого публікує Независимая газета.

Претенденти на посаду Президента України не відрізняються новизною і розмаїтістю. Це значною мірою зумовлює подальший розвиток відносин між двома країнами, що не дає змоги розраховувати на те, щоб вибудовувати співпрацю з чистого листа. 

До початку осені лідерами майбутніх виборів вважаються Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. До них як фаворитів виборчої кампанії прикута підвищена увага. За різними оцінками, Янукович має найбільший рейтинг - 23-25%. За ним слідує лідер БЮТ Тимошенко - 17-18%. 

Незважаючи на досить високу підтримку виборців, позиції Януковича і Тимошенко досить хиткі. Головна проблема Януковича полягає в обмеженості електорату, який зосереджений у східних регіонах, роз'єднаності в Партії регіонів, а також у відсутності ідеології, підміненої популізмом. Проти Тимошенко грають стрімке падіння економічного зростання, девальвація української валюти, затримки заробітної плати і зниження рівня життя населення. Втім, лідер БЮТ знову має намір розігрувати карту борця з олігархами.

Інтрига виборів полягає в тому, що до січня 2010 року рейтинги фаворитів можуть знизитися, що дасть шанси другому ешелону політиків. Наприклад, рейтинги спікера Верховної Ради Володимира Литвина і лідера політичної сили Фронт змін Арсенія Яценюка перебувають в межах 10-12%. Обидва кандидати розраховують на вихід у другий тур, що автоматично підвищить до них інтерес з боку виборців як до нових фігур. Так що вибори ще можуть піднести сюрпризи. 

Однак і після президентських виборів політична ситуація в Україні залишиться нестабільною. Різні комбінації з діючих політиків не припускають принципових змін в українській зовнішній політиці. 

Навряд чи вдасться сформувати стійку коаліцію у Верховній Раді. Питання про дострокові парламентські вибори може спровокувати загострення суперечностей між парламентом, урядом і Президентом України. Все це відбуватиметься на фоні незбалансованого бюджету 2010 року, складних відносин між Києвом і регіонами, очікуваннями населення в поліпшенні умов життя. У цій ситуації зовнішньополітичний курс знову може виявитися заручником внутрішньополітичної доцільності, як це вже було не раз. 

Президентські вибори в Україні як і раніше залишаються у фокусі уваги США. Однак на відміну від 2004 року, коли принциповим питанням для США була фігура нового українського Президента, майбутні вибори важливі для американської адміністрації з точки зору їх демократичності. Тобто легітимність нового глави держави не повинна ставитися під сумнів. Така позиція виходить з впевненості, що незалежно від особи нового Президента зовнішньополітичний курс України не зазнає кардинальних змін. 

Справді, на попередніх виборах Президента західні країни виконали своє головне завдання. Вони привели до влади Віктора Ющенка, який приступив до демонтажу російсько-українських відносин, запустив маховик перегляду історії і врешті-решт домігся загострення відносин з Москвою

Цей успіх американців в Росії до кінця ще не оцінили. Розгляд російсько-українських відносин крізь призму факту помаранчевої революції і приходу до влади Ющенка затьмарює собою довгострокові наслідки для Росії зміни влади в Україні в 2004 році. Хоча американці можуть говорити про епоху Ющенка як про час, коли Росія і Україна вперше за тривалий історичний період опинилися в стані гострої політичної конфронтації.

У Росії розраховують, що обрання нового глави української держави приведе до нормалізації двосторонніх відносин. Подібні очікування засновані на поки нічим не підкріпленій впевненості, що новий Президент на відміну від Ющенка, який теж бере участь у виборах, буде зацікавлений відновити перерваний діалог між країнами. Тим часом малоймовірно, що новий Президент України змінить характер російсько-українських відносин. Незалежно від того, хто переможе на виборах, Україна продовжить курс на подальший відхід від Росії. 

Привід для такого песимістичного прогнозу дає аналіз політики Ющенка на російському напрямку. Вона була спрямована не тільки на загострення відносин з Москвою і дистанціювання від неї з широкого кола історико-культурних питань, але і на демонтаж пострадянського простору. Київ домагався його дроблення, фрагментації і ослаблення на ньому впливу Росії. У зв'язку з цим не варто очікувати коригування зовнішньополітичного курсу України у бік зближення з Росією. Його базові положення будуть збережені будь-яким з політиків, які прийшли на зміну Ющенку. Київ продовжить курс на вступ до НАТО, важко проходитимуть переговори з питання ЧФ РФ, продовжиться наступ на російську мову та культуру. 

Відповідно роздуми про те, на кого з українських політиків має робити ставку Росія, позбавлені будь-якого сенсу. Необхідно вибудовувати робочі відносини з усім спектром українських політичних сил. Одночасно варто позбуватися від ілюзій, що нинішні політичні сили в Україні можуть стати провідниками російських інтересів. 

У міркуваннях про прихід до влади в Україні «хорошого» Президента не беруть до уваги той факт, що ситуація може розвиватися і за більш несприятливим сценарієм. Це можливо у разі, якщо новий український Президент не тільки збереже колишній курс, але і піде на висунення жорстких умов. У цьому разі Росії доведеться у прямому розумінні виторговувати вигідні для себе рішення, несучи значні економічні витрати. 

Таким чином, незалежно від того, хто стане новим Президентом України, Росії варто готуватися не стільки до тривалих і непростих переговорів з гострих проблем російсько-українських відносин, що слід переглянути пріоритети зовнішньої політики на українському напрямку. Перш за все виходячи з того, що в українському політичному класі склався консенсус щодо руху України в напрямку західних країн і послаблення зв'язків з Росією. 

В останні роки Росія намагається, хоча і не завжди вдало, реагувати на недружню політику України. Створюються власні виробництва, знижуючи залежність від української продукції, просуваються проекти нових трубопроводів, що йдуть в обхід України. Однак російській політиці не завжди вистачає послідовності, відсутні довгострокові орієнтири, немає консолідованої точки зору з ряду принципових питань, великий вплив продовжує надавати великий капітал. І, головне, Росія ніяк не може визначитися щодо того, чи є Україна стратегічним партнером, як це записано в міжнародних документах, або це держава, чия зовнішня політика йде врозріз з її власними інтересами. Без чіткої відповіді на це питання буде складно вибудовувати відносини з Україною і відстоювати російські інтереси на пострадянському просторі.


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах