РГ: Нащадки не пробачать. Інтерв'ю Юрія Лужкова

У найближчу неділю в Севастополь вилетить делегація московського уряду, щоб привітати чорноморців із Днем Військово-морського флоту. Так відбувається останні півтора десятка років. Але цього разу делегацію очолить не Юрій Лужков, а його перший зам, глава столичного будкомплексу Володимир Ресін.

Справа в тому, що українська влада в травні оголосила Лужкова персоною нон грата, і тепер в'їзд в Україну йому заборонений. Але привітати військових моряків усіх п'яти російських флотів, над якими шефствує Москва, з їхнім професійним святом дома Юрієві Лужкову ніхто перешкодити не міг, і тому він зробив це, улаштувавши з цієї нагоди імпрезу у мерії на Новому Арбаті, 36. Під час якої він знову говорив про необхідність повернення Росії Криму і Севастополя, за що, власне, Лужков і став невиїзним. Чому так непокоїть мера ця проблема? Про це він розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові "РГ".

Російська газета: Юрій Михайлович! Прикро, що не потрапили в ці дні в Севастополь?

Юрій Лужков: Ще б пак! Шефство столиці над Чорноморським флотом зародилося ще на початку дев'яностих років. Ми намагалися відстояти його цілісність, але не залишили моряків в найскладніші часи, які наступили після розділу. Грошей на флот виділялося мало, і їх не вистачало навіть на їжу матросів і офіцерів. Чим могла, Москва допомагала ім. Виділяючи кошти на продовольство, на організацію виходу в море, щоб не дискваліфікувалися, сидячи на березі, на будівництво житла для родин офіцерів і школи для їхніх дітей... Ракетний крейсер "Москва" - врятували від списання в утиль завдяки лише своєчасній допомозі російської столиці.

Тепер у Чорноморського флоту зовсім інше державне фінансування, але Москва продовжує його підтримувати. З 160 мільйонів рублів, які виділяє бюджет міста в рік у порядку шефства над п'ятьма російськими флотами, близько 45 відсотків коштів йде саме чорноморцям.

От і в день 225-річчя Чорноморського флоту, який відзначався минулого травня, москвичі вирушили в Севастополь, щоб взяти участь у святкуванні цієї дати. Але відразу ж після прильоту в аеропорт Сімферополя Служба безпеки України вручила мені письмове попередження, що я можу стати персоною нон грата, якщо продовжуватиму наполягати на поверненні Росії Севастополя і Криму. Вони думали, що так змусять мене мовчати. Але хіба я можу мовчати?

РГ: Там, у Севастополі, ви зробили досить несподівану заяву стосовно цього - запропонували Росії не продовжувати договір про дружбу з Україною. Мені здається, до такої постановки питання були не готові навіть росіяни, в крові яких живе відчуття братерства з українським народом.

Лужков: Те, що наші народи - брати - хто з цим сперечається? Але в даному випадку мова йде про державну політику і політиків, а тут уже в Україні ніяким братерством не пахне. І не тільки зараз, а ще з того часу, коли ще тільки укладався цей договір про дружбу. Уже тоді було видно, що там роблять з російською мовою, російськими школами, російськими театрами, із усією російською культурою, як рвуться в НАТО. Це був 1998 рік. Тому я серед 23 членів Ради Федерації - разом з Ігорем Івановим, Євгенієм Примаковим і іншими - проголосував проти підписання цього договору.

Неправильним і найбільш небезпечним у ньому було те, що кордони, які склалися до моменту розпаду Радянського Союзу, фіксувалися як міждержавні. І це при тому, що Україна, коли вийшла з громадянської війни, мала територію в кілька разів меншу, ніж має зараз. За роки СРСР до неї відійшов весь так званий лівий берег. Але для силового тиску на Держдуму і на Раду Федерації з доручення Бориса Єльцина був спрямований весь адміністративний ресурс. У результаті договір "продавили". Треба виправити цю помилку. Ну не вийшло дружби, так давайте розійдемося і цивілізовано поділимо нажите, як це роблять нормальні люди при розлученні. Звичайно ж, без кровопролиття.

РГ: А чому саме зараз, на вашу думку, для цього "розлучення" наступив момент?

Лужков: Цього року минає термін дії договору. Продовжувати його нема сенсу. Треба просто запропонувати Україні сісти за стіл переговорів і почати вирішувати питання стосовно Криму і Севастополі, найменш врегульоване у наших відносинах. Адже навіть за Конституцією 1936 року (неважливо, якою вона була - сталінською чи не сталінською) прописувалися демократичні принципи передачі території від однієї союзної республіки іншій. А Хрущов, сам родом з України і любив її, про що свідчили хоча б українські сорочки, які він часто носив (чи носив він ще й українські шаровари, телебачення тих часів не показувало), рішення про передачу Криму прийняв одноосібно. Незважаючи на те, що його рішення було незаконним за змістом і не було законно оформленим за існуючими тоді правилами! Проте, я думаю, що, якби в той час провести навіть референдум, навряд чи мав би він успіх.

Так чому ж цю спадщину минулого Росія повинна нести із собою в майбутнє? Ви погляньте, як японці чіпляються за острови! І це при тому, що, на відміну від ситуації з передачею Криму, стосовно них Хрущов і Хатояма уклали угоду, ратифіковану парламентом Японії і Верховною Радою Радянського Союзу. Саме за цим документом відбулася передача СРСР Шикотана і Хабомаі, а найбільші острови - Кунашир та Ітуруп як були, так і залишилися територією Радянського Союзу. Так що територіальне питання з японцями після підписання цього документа було виключене. А у випадку Криму і Севастополя воно як стояло, так і стоїть. Колись же треба його вирішувати!

РГ: А чи треба?

Лужков: От-от. Я не вперше виступаю за останні роки по цьому питанні, і головний аргумент людей навіть у нас, у Росії, у яких це викликає роздратування, зводиться до того, що бог з нею, з цією територією. Росія - велика країна, і землі в неї цілком достатньо. На що я завжди відповідаю: так, територій у нас чимало, але Крим - це Крим. Боролася за нього ще Катерина Велика. Скільки в цій боротьбі полягло наших солдатів, скільки видатних російських воєначальників воювали за нього! І зрештою Туреччина передала Крим саме Росії, а нікому іншому. І якщо відступитися від нього зараз, то нащадки цього не пробачать, і в народній пам'яті це рішення ніколи не буде сприйматися законним і справедливим. Те ж саме можу сказати і стосовно Севастополя. Договір про те, що наш флот буде залишатися в цьому місті до 2017 року, приймався Борисом Єльциним у якомусь п'яному тумані. Тим, хто готував його, мабуть, здавалося, що до цієї дати ще дуже далеко. Але 2017-й виявився досить близьким. І от давайте подивимося, що вийшло. Росія раптом виявилася північною країною. А Севастополь, фактично, переданий навіть не Україні, а НАТО.

РГ: І як це загрожує Росії?

Лужков: Уявіть собі: на Чорному морі фактично з'являється американський флот. Це кардинально змінює ситуацію не тільки у водному басейні, але і тенденцій на Північному Кавказі. Куди флотові рухатися? У Новоросійськ? Але цей порт не пристосований для його розміщення! Виходить, що за своїм геополітичним положенням Росія зараз повертається в ті ще допетровські часи, коли їй доводилося пробиватися в Азовське і Чорне моря. Вона не може вийти в Чорне море навіть з Азовського, котре також вже не чисто російське море, а міжнародне, російсько-українське, тому що Україна захопила Крим і мис Тузла і пропускає туди судна на власний розсуд, тому що ця протока є її територією.

РГ: Загалом, немов останні сторіччя прожиті дарма...

Лужков: Не дарма. Тут більше підходить слово ганебно!

РГ: А як МЗС Росії ставиться до ваших пропозицій?

Лужков: У минулі роки мої заяви явно дратували його керівництво. А зараз моя позиція в цих питаннях має підтримку. Керівництво МЗС опинилося перед дилемою: з одного боку, йому не хочеться загострювати і так непрості відносини між двома державами, з іншого боку - хочеться справедливості. От і потрібно вибирати між цими двома хочеться. Середнього тут не дано.