Багато коментаторів бачать у газовому конфлікті між Росією та Україною лише суперечку довкола цін на газ, - пишуть Діармід О'Салліван та Том Мейн у британській The Financial Times.
Але за словами такої авторитетної людини як російський прем'єр-міністр Володимир Путін, які прозвучали 8 січня, "сьогодні (українська влада) бореться не за ціну на газ, а за можливість зберегти тих чи інших посередників для того, щоб використовувати отримані дивіденди з метою особистого збагачення". Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко виступила зі схожими заявами стосовно мотивації "високопоставлених політичних керівників" в Україні.
Шквал звинувачень вказує на наявність більш глибокої проблеми в Євросоюзі. Мова йде про взаємозв'язок між непрозорістю і загрозами безпеки поставок нафти і газу. Європа отримує енергоресурси з цілої низки країн, починаючи з Західної Африки та Близького Сходу і закінчуючи країнами колишнього Радянського Союзу.
Схоже, багато європейських політиків і державних діячі вважали в минулому - і продовжують думати сьогодні - що якою б гнилою не була система державної влади в цих країнах, якою б непрозорою не була їхня фінансова система, Європа може як і раніше сподіватися на поставки енергоресурсів з цих держав. Незважаючи на громадянські війни в Африці та багаторічне правління грубих диктаторів у Центральній Азії, потоки нафти і газу звідти зупинялися вкрай рідко.
Але російсько-українська газова суперечка говорить про те, що подібні оцінки помилкові. Без посилення прозорості неможливо зрозуміти, як організована торгівля, хто насправді контролює енергетичні потоки, і хто отримує великі дивіденди від них. Без знання цих речей неможливо зрозуміти ступінь небезпеки перебоїв з постачанням.
Хоча Путін не називав жодних імен, відомо, що "посередником" у торгівлі газом з середини 2004 року є таємнича компанія RosUkrEnergo, яка зареєстрована у Швейцарії. Ця компанія, яка наполовину належить Газпрому, навіть відмовлялася назвати двох своїх українських акціонерів, поки організація Global Witness у квітні 2006 року не привернула увагу до одного з них - Дмитра Фірташа.
RosUkrEnergo вийшла з угоди між двома суверенними державами Росією і Україною. Але Україна не є акціонером цієї компанії. RosUkrEnergo повідомляла, що її прибуток після вирахування податків складає майже 800 мільйонів доларів на рік, хоча, як і раніше, незрозуміло, що такого вона робить у газовій торгівлі, чого не може робити Газпром.
Цей момент слід підкреслити особливо. RosUkrEnergo сидить на одному з найбільш важливих і прибуткових маршрутів постачання енергоресурсів до країн ЄС, але дуже мало дає знати про свою діяльність, і впродовж двох років навіть відмовлялася називати імена власних акціонерів.
Питання про прозорість виходить далеко за межі України. Величезні запаси нафти і газу має Нігерія. У вересні 2008 року Єврокомісія запропонувала надати Нігерії фінансову підтримку у будівництві газопроводу через Сахару в Європі. Але Нігерія також вкрай непрозора країна, незважаючи на проведені там нещодавно реформи. І безсумнівно те, що головною причиною кровопролитною заколоту в дельті Нігер, який обмежує експорт нафти, є корупція. Ризики в інших неспокійних країнах Африки та Азії не набагато більші.
Так що ж можна зробити? Євросоюз має інструменти, які, якщо їх використовувати з розумом, дозволять йому впливати на країни, які постачають в Європу енергоресурси. Європа це великий ринок, джерело комерційного фінансування та допомоги на цілі розвитку. Крім того, якщо говорити про більш тонкі матерії, вона є джерелом легітимності для тих іноземних держав, які часто спираються на хиткий політичний фундамент.
Будучи європейцями, ми повинні знати, хто постачає нам нафту і газ. Ми повинні знати, хто володіє компаніями, і які якості дозволяють їм грати ту роль, яку вони грають. Ми повинні знати, як вони формують ціни на свої енергоресурси і які податки та мита платять. Ми повинні бути впевнені в тому, що вони отримали свої контракти на постачання у відкритим та прозорим чином.
Тому Євросоюз повинен скористатися своїми повноваженнями і добитися від компаній, які торгують на його енергетичних ринках, користуються послугами його фінансової системи і отримують капітали на його майданчиках цінних паперів, суворого і точного виконання вимог щодо звітності та надання даних. Деякі європейські банки надто довго прикривають сумнівні ділові кола та непрозорі фінансові потоки.
ЄС може також чинити свій вплив і домогтися більшої прозорості, якщо буде пропонувати свою допомогу, знання та досвід країн-постачальників енергоресурсів. В решті-решт, Євросоюз це найбільший у світі донор за обсягами допомоги. Якщо він хоче гарантовано забезпечити надійність поставок, вибір у нього невеликий. Євросоюз повинен домогтися від Росії, України та інших постачальників дотримання базових міжнародних норм державного правління і зробити так, щоб торгівля енергоресурсами була відкрита для перевірок і аналізу.
Діармід О'Салліван, Том Мейн - є організаторами кампаній в рамках неурядової організації по боротьбі з корупцією Global Witness.
Оригінал статті