Вражаюче, що практично ніхто не звертає уваги на те, що нинішню «газову війну» і розпочало, і виграло керівництво України, пише Михайло Делягін у Ежедневном журнале.
Причому завдяки виразному розрахунку (ймовірно, розрахунку Тимошенко, бо "український Горбачов" Ющенко на осмислену політичну стратегію, схоже, не здатен). І політичний хаос, і економічний крах України зіграли її керівництву тільки на руку.
Ситуація проста: Україна не може платити за російський газ жодну ціну, в тому числі й торішню - економіка країни падає, і у неї просто немає жодних перспектив. Росія (на відміну від Газпрому) хотіла б отримувати оплату активами, раз немає грошей, але "помаранчево-діоксинові", розуміючи, що така оплата означає початок інтеграції, категорично не згодні.
Вихід простий: зірвати переговори і влаштувати грандіозний скандал, щоб приховати за спільними емоціями своє бажання грабувати сусіда
Вихід простий: зірвати переговори і влаштувати грандіозний скандал, щоб приховати за спільними емоціями своє бажання грабувати сусіда.
Тимошенко ще до початку осені нагромадила величезний, піврічний запас газу, яким українські експерти козиряли в приватних бесідах, і чітко сформулювала, що готова на підвищення ціни російського газу в одному-єдиному випадку - якщо зростання тарифів за прокачування газу на експорт повністю покриватиме зростання ціни газу, що імпортується Україною.
Це був недвозначний ультиматум, але російське керівництво, яке оп’яніло власним маренням про "стабільність", "процвітання" та інші "піднімання з колін", схоже, втратило здатність не тільки мислити, але й слухати.
У результаті у переддень Нового року українське керівництво технічно зірвало переговори, спочатку відмовившись платити борги, а потім вдавшись до тактики Великобританії та Франції, яку вони заснували в 1939 році, - посилання на переговори людини, не уповноваженої приймати жодні рішення. Причому, повернувшись до Києва, пан із красномовним прізвищем Дубина "на блакитному оці" спростував власні запевнення, які зроблено у Москві, і заявив, що всі повноваження у нього були.
Переговори було зірвано представниками України при недбало малому рівні розбіжностей в ціні - між 235 і 250 дол за тис. куб. м, що виключає можливість простої комерційної незгоди. Після цього Газпром, перебуваючи під постійним тягарем звинувачень в "політичному характері ціни на газ", зробив єдиний крок, що дозволяє позбутися від цих звинувачень. Він пред'явив Україні суто економічну ціну, розраховану на основі ціни газу безпосередньо у її західних сусідів (за вирахуванням вартості транспортування) - 435, а після уточнення - 450 дол за тис. куб. м.
Це викликало в українського керівництва шок, але радісний, тому що дозволило йому знову стати в позу невинно ображених і з припиненням постачань радісно розпочати красти призначений для Євросоюзу газ.
Офіційне "спростування" - газ крадуть виключно в якості оплати за транзит за новими тарифами, які придумало саме українське керівництво. При цьому нікого не зацікавило, що величину плати за транзит, на відміну від ціни газу для України, встановлено до кінця 2009 року. І, почавши красти цей газ, Україна порушила не тільки договір з Газпромом, але і ратифікований нею Договір до Енергетичної хартії.
При цьому жодних проблем сама Україна не відчуває: запасів газу вистачить на півроку, а своєю здобиччю Україна покриває половину своїх потреб. Таким чином, без кризи Україна могла б обходитися без російського газу протягом року, з урахуванням же кризи цей термін відчутно зростає.
Крадіжка газу аж ніяк не допоможе виживанню країни - як під час першої "газової війни", - але переслідує зовсім інші, суто комерційні цілі. Методично здійснюючи безпрецедентне за масштабами злодійство, керівництво України домоглося (у тому числі і за допомогою рішень свого "кишенькового" суду) припинення експорту російського газу через свою територію, накинувши на горло Євросоюзу "газовий зашморг".
Через деякий час, коли паніка в Європі посилиться, а ціни на спотовому ринку злетять до небес, керівництво України з великим задоволенням пустить вкрадений у Газпрому газ (а можливо, і частину власних запасів) на "братню допомогу" Європі, яка замерзає "з вини російських тоталітарних варварів ". Зрозуміло, за хорошою ціною, яку забезпечено безпрецедентно красивою спекулятивною угодою.
Причому, якщо розпалене таким чином почуття патріотизму і ворожнечі до Росії стане хорошим передвиборчим капіталом і для Тимошенко, і для Ющенка (зрозуміло, що на "газову війну" з Росією можна списати і зростання комунальних тарифів, і будь-які господарські біди), то надприбуток, наскільки можна зрозуміти, дістанеться ставленикам Тимошенко. А ті із задоволенням профінансують ними виборчу кампанію своєї господині, в тому числі і проти Ющенка.
Євросоюз не зможе нічого зробити з Україною не тільки через причини перманентної управлінської кризи, але й тому, що розглядає її керівництво як своїх ставлеників (дійсно, безпосередньо "помаранчевих" привів до влади Квасневський - діючи, щоправда, на свій страх і ризик, і керуючись повноваженнями від Євросоюзу, яких у нього не було) і в принципі не здатний будь-що робити в ситуації, коли Росія не є винною.
Глухе невдоволення частини євробюрократів впаде на голову "європейця" Ющенка, тоді як Тимошенко, яку контролює США (через "справу Лазаренка", яка висить над нею, як Дамоклів меч) і тому вона орієнтується на них, від цього тільки виграє.
Виграє і американський істеблішмент, який ще раз отримає можливість прокукурікати про "вроджену агресивність" Росії, що настільки вчасно заслонила прояви природженого миролюбства США в Пакистані та їх союзника Ізраїлю - в секторі Газа.
Російська ж демшиза, яка щойно зробила все можливе, щоб виправдати спроби геноциду громадян Росії, яку використано бандитом Саакашвілі, після завершення новорічних канікул буде просто щаслива ще раз сповна виконати арію про нещасних будівельників молодої національної демократії, яких жорстоко полірують залізною п'ятою - на цей раз тоталітарно непрозорого Газпрому ...
Воістину, єдиним виправданням путінської клептократії є лібералістична їй опозиція.
Автор - директор Інституту проблем глобалізації, д.е.н.