Замайорівший на горизонті фініш безпрецедентної, вже майже тритижневої газової війни, залишив достатню кількість запитань. Можна навіть сказати, що поки офіційні документи між Газпромом і Нафтогазом України не підписано, питань набагато більше, ніж відповідей, про це пише у російському виданню REGNUM політичний оглядач Андрій Стеценко.
Недостатня інформація після багатогодинних переговорів у ніч з суботи на неділю про те, що з січня 2010 року Україна й Росія повністю перейдуть на ціноутворення по газу в повній відповідності з європейськими стандартами, а в 2009 р. Київ отримає знижку на природний газ в 20% при умови збереження тарифу прокачування російського газу на рівні 2008 року - явно недостатня для глибокого аналізу досягнутих угод. Поки що немає навіть і натяку на відповідь на такі найважливіші питання – як чи зарахують газ, який оголосили краденим у 2009 р., чи постачатиме технічний газ для транзиту російсько-європейський консорціум чи ці витрати лягають на плечі України, чи буде Нафтогаз України монопольним покупцем імпортного газу або ж в українських підприємств залишиться можливість домовлятися з Росією напряму (таку схему раніше реалізував Рінат Ахметов), чи не доведеться знову транзитувати газ із Суджі в Орлівку, чи винна Україна $ 600 млн. штрафних санкцій, і врешті решт, яка саме буде ціна блакитного палива для Києва - відповіді на ці питання здатні кардинальним чином змінити оцінку домовленостей Путін-Тимошенко від 17 січня.
Газпром, як видно в першому наближенні, від досягнутих угод швидше виграв. Хоча б тому, що був готовий 31 грудня 2008 р. підписати контракт на ціну в $ 250 за тисячу кубометрів за офіційною інформацією (і навіть $ 235 за неофіційною), при незначній, але збільшенні ставки транзиту. Більше того, як обмовився пізніше Володимир Путін, російська сторона навіть була готова відмовитися від опції, що стосується заборони на реекспорт купленого в Росії за ці гроші газу. Виграла, безперечно, Європа, яка мерзне без газу так довго, що книги про мистецтво викладати печі, напевно, вже стали настільними в низці країн, а звичайні дрова там звели в ранг вищої цінності. Та й той факт, що європейська ціна на газ, нарешті, ставить промислові підприємства Старого світу та України в однакові умови, скидати з рахунків теж не варто. Найцікавіше в цій ситуації полягає в тому, що ж виграла (або зовсім навпаки) "газова принцеса" і "найжорсткіший переговірник України" (за свідченням деяких очевидців) Юлія Тимошенко?
На одному з популярних українських порталів новина про вирішення газового питання в короткий час - менше ніж за добу зібрала понад 3 тис. коментарів. Досить характерну заяву "Тимошенко сволота, продала країну, я в шоці. Заради чого заварювалась каша? Заради того щоб отримати 20%, ну це просто незбагненно, їй немає чого робити в прем'єрстві, вона просто не вміє захищати інтереси країни" - з тими чи іншими застереженнями підтримали більшість українських користувачів. Захисники досягнень прем'єр-міністра знаходяться в явній опозиції. Але чи можливо, щоб людина, яка по суті зробила собі капітал і політичну кар'єру саме на газових схемах, напередодні найважливішої для себе політичної події - президентських виборів в Україні - легко злила, висловлюючись популярною термінологією, настільки важливі переговори. Спробуємо зрозуміти, чим же Тимошенко могла керуватися.
По-перше, величезний плюс главі уряду - усунення з газового ринку посередника РосУкрЕнерго, 27% акцій в якому забезпечували Ющенку лояльність певних олігархів країни і фінансовий плацдарм на вибори-2010.
Величезний плюс главі уряду - усунення з газового ринку посередника РосУкрЕнерго
Так що з величезним зусиллям викорінивши зі схеми посередників, Тимошенко убила навіть не двох, а трьох зайців одним пострілом - удар по прямому конкуренту на майбутніх виборах, виконання своїх електоральних обіцянок (про усунення РосУкрЕнерго з ринку Тимошенко почала говорити ще до обрання на посаду прем'єр-міністра в 2007 р.), а також повний контроль над газом, який надходить в країну. Останнє з урахуванням напруженої внутрішньополітичної боротьби та фінансової кризи - взагалі всім козирям козир. Навіть уявити важко всі переваги, які дає можливість регулювати ліміти і вартість газу, що відпускаються кінцевому споживачеві. З населенням можна загравати заниженими тарифами, наближеному бізнесу допомагати ними ж, а ось політичним опонентам, які не йдуть на компроміс або економічним суперникам взагалі перекрити трубу. Згідно з обізнаними джерелами, під час перебування Тимошенко керівником Єдиних енергетичних систем окремі підприємства змушені були підписувати з Нафтогазом окремі договори на поставку газу за ціною втричі вищу закупівельної. Що заважає Тимошенко реалізувати накопичений досвід і зараз? Певною проблемою може стати те, що компанія РосУкрЕнерго, за словами її українського співвласника Дмитра Фірташа придбала контрольні пакети облгазів в Україні та контролює 75% обсягу продаваного газу в країні, але викорінювання цієї схеми - після переходу на прямі відносини і з урахуванням реалій функціонування судової влади в країні - питання суто технологічне, як би цинічно це не прозвучало.
Тепер про дві основні проблеми Юлії Володимирівни, спровоковані газовими домовленостями. Перша, не найсерйозніша, іміджева. Ще до переговорів 17 січня секретаріат Ющенко взяв на озброєння тезу про те, що "прем'єр-міністр України залишається" на гачку "у російських спецслужб, і це змушує її вдаватися до дій, які загрожують національній безпеці" України. Можна собі уявити, який розвиток отримає ця тема в оточенні глави держави в найближчі дні, та ще й за підтримки залишених не при справі лобістів РосУкрЕнерго з Партії регіонів. Причому, судячи з реакції інтернет-спільноти, дані звинувачення цілком можуть зустріти розуміння пересічних українців. Однак для лідера БЮТ це не особливо критично - легко читається лінія захисту, яка зводиться до констатації тез, що європейська ціна - неминучий атрибут руху в Європу і супроводжується до того ж порятунок від політичної залежності (чого, власне, "помаранчеві" завжди дуже хотіли і що в нашому випадку абсолютно не обов'язково виявиться правдою). Ну і крім того, зараз імпічмент Президенту Ющенку набагато більш ймовірний, ніж позачергові парламентські вибори, за результатами яких Тимошенко, яка втратила народну симпатію, могла б позбутися і прем'єрської посади. За останній час майже вдвічі знижений рейтинг пані з косою неприємний, але не більше того. А безпосередньо на фінішній прямій президентських виборів, якщо все піде чітко за задекларованим правилами, Україна вже буде мати європейську ціну на транзит (до речі, на рік раніше, ніж за нині чинного договору) і картина симпатій електорату цілком може бути вже іншою.
Але найважливіша проблема для Тимошенко - зуміти виконати свої зобов'язання перед російськими партнерами. За попередніми підрахунками, Київ поки що купуватиме газ орієнтовно по $ 376 за тисячу кубів. Якщо пригадати, з якими проблемами, затримками, простроченнями Нафтогаз збирав оплату для Газпрому за ціною $ 179,5 в порівняно благополучному 2008 р., то зовсім незрозуміло, як Тимошенко збирається вирулювати з цієї ситуації в 2009 р. Країна, за визнанням низки експертів, на межі дефолту, найбільші підприємства, у тому числі державний Одеський припортовий завод, який дає величезну частину держбюджету, зупинені, рівень розрахунків населення за газ неухильно падає через важку економічну ситуацію. І нехай нікого не обманюють запевнення прем'єра та президента Росії, що європейська вартість газу скоро впаде в 2-2,5 рази - це абсолютно не факт, а навіть якщо впаде, до цього падіння в умовах найжорсткішої економічної кризи і політичного хаосу потрібно ще дожити!
Разом з тим, загалом, виведення газового бізнесу в Україні з сірої напівкримінальної сфери в область прозорих ринкових відносин не можна не вітати. Перевівши розрахунки за блакитне паливо на ринкові рейки, сторонам вдасться уникнути зайвої політизації цих питань і через деякий час у спокійній атмосфері обміркувати взаємовигідні варіанти придбання російською стороною частини ГТС України, необхідність чого в Києві усвідомлюють все більше і більше політиків. Втім, до того моменту, коли цей український політикум усвідомить, що ГТС України - не стільки головний бастіон енергетичної безпеки Європи, скільки багатомільярдний (в євро) головний біль української влади, який неминуче доведеться з кимось розділити, від цієї ГТС залишаться одні іржаві ріжки та іржаві ніжки.