Нинішній газовий конфлікт між Росією та Україною – ніякий не двосторонній торгівельний спір, як це намагається подати Москва. Було б неправильно гадати, що нас ця проблема торкнулася лише тоді, коли газ перестав текти в Європу, - пише колишній міністр закордонних справ Чехії Йозеф Желенець у німецькій Frankfurter Allgemeine Zeitung.
Або що ми можемо викинути з голову всю цю справу, щойно газ знову надійде. Регулярно повторюваний енергетичний конфлікт у російсько-українських відносинах має вагоме тло, яке стосується майбутнього цілої Європи.
Росія використовує часткову економічну залежність колишніх радянських республік для відновлення свого впливу на цих теренах. При цьому газовий вентиль – тільки один із багатьох інструментів. Так, минулої зими, після загравання президента Лукашенка з Заходом Білорусь пройшла через подібну, хай і коротшу, кризу з поставками нафти. Ціни тоді було піднято, а 50% державного газового постачальника "Белтрансгаз" перейшло до "Газпрому". Нині Мінськ отримує газ за менш ніж половину європейської ціни, і нікого в "Газпромі" це не бентежить. Схожі ігри пережили в останні роки Грузія та Молдова з експортом свого вина, коли уряд у Москві в один день закрив російський, доти єдиний для них, ринок збуту. У свіжих спогадах також перев’язка нафтового експорту в Литву та заборона імпорту польського м’яса, що на місяці зіпсували відносини між ЄС і Росією та знищили можливість переговорів про нові двосторонні угоди.
Під час саміту НАТО минулого квітня Володимир Путін сказав президентові Бушу, що Україна "навіть не є справжньою державою" та що велику частину території їй "подарувала" Росія. Ці слова – не гола погроза. Це програма на перспективу, спрямована на вразливе місце європейських інтересів на сході Європи.
Російська тактика в цьому стара, як сама історія імперської політики. Система так званих "дружніх цін", коли береться тільки невелика частина ринкової ціни, поглиблює політичну залежність України від Росії. Мутні відносини зі складною системою посередництва створюють корумповане середовище, на якому заробляє певна кількість підприємців і посадовців і яке поступово розкладає політичні порядки в Україні. Україна, що їй до скроні приставлено російського газового пістолета, де серйозна розруха політичних взаємозв’язків і яка стає дедалі більше залежною від східного сусіда, – це було б кошмаром для центральноєвропейського простору між Німеччиною та Росією. Перетворення України на російського сателіта, яким вона була довший відрізок своєї історії, сприяло б повному відновленню тиску Москви на інші країни регіону і сильно б позначилося на єдності Європейського Союзу. Далі відкладати нікуди: ЄС мусить діяти.
Зараз важливо допомогти Україні якомога швидше перейти на ринкові ціни на російський газ, обумовлені у довгострокових договорах, порівнянних із тими, що між Росією та ЄС. Також Євросоюз повинен допомогти Києву ліквідувати непрозорі економічні структури, бо вони нівелюють усі зусилля з реформами на встановлення правової держави. Лише зовнішній тиск, однозначно в контексті майбутніх зв’язків ЄС та України, разом із активною співпрацею можуть посприяти тому, що українські еліти покладуть свої сьогочасні інтереси на користь реальної незалежності від Росії, як і на користь правової держави, чистої від наскрізної корупції. Не прибравши столу в Україні, Євросоюз не зможе впорядкувати відносини з Росією на основі видимих і тривалих правил. Адже суто так можна ефективно протистояти щораз агресивнішій російській політиці щодо країн Центральної та Східної Європи.
Щойно теперішня газова криза скінчиться, настане час розпочати новий розділ у співпраці ЄС з Україною. Якщо нам не вдасться добитися дієвого тиску на українське керівництво, то незабаром для нас не просто почнуться нові морозні дні зі значними наслідками для економік деяких держав-членів; відбудеться небезпечний зсув у геополітичній ситуації в Центральній та Східній Європі.
Автор є членом Європейського Парламенту. Він був чеським міністром закордонним справ.