У Києві готуються судити російських патріотів Криму, про це пише Євген Родіонов у виданні Lenta.ru
Служба безпеки України 19 січня передала в суд справу групи мешканців Криму, які проводять, на думку спецслужб, підривну діяльність, спрямовану на перегляд територіальної цілісності країни. У свою чергу лідери Народного фронту "Севастополь-Крим-Росія" (СКР) протизаконність своїх дій не визнають, але й бажання відокремити Крим від Незалежної особливо не приховують.
Наплювательське і навіть зневажливе ставлення кримчан до всього, що так любо президенту України Віктору Ющенко, ніколи особливо ними і не маскувалося. Більшість жителів Криму, з точки зору нинішньої київської влади, вірить у бозна що, демонструє ідеологічну розхристаність і викликає непатріотизм.
Кримчани "винні" в тому, що в жодному разі не асоціюють себе з жертвами Голодомору, не вважають учасників ОУН-УПА героями, називають Мазепу і Бандеру зрадниками, співчувають осетинцям, а не Михайлу Саакашвілі, вкрай негативно ставляться до ідеї вступу України в НАТО , а також не вважають Говерлу сакральним місцем зосередження своєї ідентичності.
Але найнебезпечніше - більшість жителів півострова з великим скепсисом ставляться до самої ідеї української незалежності. У Севастополі, наприклад, видно неозброєним оком: російські прапори майорять навіть над деякими житловими будинками.
У таких умовах організації, які так чи інакше підтримують ідею перегляду української приналежності півострова, в Криму не могли не з'явитися. Більшість так званих "проросійських сил" (комуністи, Партія регіонів, прогресивні соціалісти) мають ту чи іншу політичну та соціально-економічну платформу.
СКР політикою та економікою не дуже цікавиться. Головне і єдине завдання цієї організації - перегляд фактичного статусу Криму, виведення його з-під українського суверенітету з наступним (або одночасним) включенням до складу Росії.
СКР позиція полягає в наступному: за деякими документами, на які посилаються його лідери, Крим і Севастополь (окрема, нагадаємо, територіально-адміністративна одиниця) є частиною Росії, і юридичних підстав для їх знаходження в складі України не існує.
Вуличні заходи - мітинги, ходи і тому подібне - є лише допоміжними інструментами досягнення поставленої мети. Головну ж ставку лідери СКР роблять на юридичні процедури. На їхню думку, ідеї СКР, які поділяють мешканці півострова повинні направляти позови про неправомірності перебування Криму у складі України в суди. У тому випадку, якщо всі українські судові інстанції будуть пройдені без позитивного рішення, автори ідеї пропонують направляти позови в міжнародні суди.
У позові, відповідачем в якому названа Верховна Рада України, пропонується визнати недійсною X розділ конституції країни, в якій йде мова про Автономну республіку Крим.
Доводи, які в СКР радять наводити на свою користь позивачам, несуть, в основному, історичний і юридичний характер.
Так, в стандартному тексті позову стверджується, що "будь-яка, навіть мінімально значуща, передача державного суверенітету на територію оформлялася у вигляді міжнародного договору саме з цього питання". При цьому "визнати Постанову Президії Верховної Ради РСФСР від 05.02.1954 р. і Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19.02.1954 р." Про передачу Кримської області зі складу РСФСР до складу УРСР "міжнародним договором" ніяк не можна, так як ці постанови "не відповідають вимогам, що висуваються міжнародним правом до таких документів".
Укладачі позову наголошують, що "Адміністративне управління територією Кримської області", яке здійснювала Україна, і "Суверенітет Росії над Кримом", який нікому не передавався, абсолютно нерівнозначні поняття.
У позові знайшлося місце і Севастополю: "Якщо в 1954 році Кримська область, нехай із грубими порушеннями, але все ж була передана Україні, то Севастополя ця передача ніяк не стосувалася, тому що 29.10.1948 р. (у суворій відповідності з Конституцією РСФСР 1937 року і Конституцією СРСР 1936 року) Указом Президії Верховної Ради РРФСР Севастополь був виділений в самостійний адміністративно-господарський центр зі своїм бюджетом і віднесений до категорії міст республіканського підпорядкування РРФСР".
Ґрунтуючись на цих, а також ряді інших документів і тверджень, лідери СКР вважають, що "немає ніяких правових підстав знаходження Криму та м. Севастополя в складі України".
Ніякої підривної роботи, ніяких таємних товариств, церемоній оголошення незалежності, звернень з проханням про визнання чи невизнання. Тільки позови до судів, що, звісно, не заборонено. Але СБУ побачило в діях лідерів СКР ознаки складу злочину, передбаченого статтею 110 КК України, що передбачає відповідальність за посягання на територіальну цілісність України.
Українським спецслужбам, мабуть, довелося поламати голову, перш ніж вони змогли сформулювати суть своїх претензій до СКР. У результаті, в грудні 2008 року Валентин Наливайченко, вже два роки виконуючий обов'язки голови СБУ, заявив, що "справа буде передаватися до суду не за фактом, не проти організації, а проти конкретних осіб, що закликають до зміни територіальної цілісності України".
Тобто до СКР, як до організації, у спецслужб претензій начебто і немає, а "конкретні особи", про яких говорив Наливайченко, це, мабуть, голова СКР Валерій Под'ячий і його соратник Семен Клюєв.
Кримінальну справу проти них було порушено за фактом, як було повідомлено на прес-конференції 21 січня 2008 року, звернення до депутатів кримського парламенту з вимогою скасувати кримську конституцію 1998 року, прийняти декларацію про возз'єднання Криму з Росією, оголосити Крим територією під юрисдикцією Росії, а також зобов'язати владу Криму вивісити на державних установах прапори Російської Федерації.
При цьому самі фігуранти справи вкрай здивовані такою постановкою питання, так як особисто навіть не були присутні на зазначених заходах, а звернення до парламенту автономії було озвучено іншими людьми.
Под'ячий у зв'язку з цим заявив, що вважає "верхом ідіотизму української спецслужби кваліфікувати висловлену на прес-конференції думку політиків результатом змови, та ще й з метою здійснення якогось злочину".
Він також відкинув можливість того, що справа проти нього може бути порушена на матеріалах вже згаданого позову до Верховної Ради, складеного в СКР. "З якого часу звернення громадянина України до суду є протиправним діянням?" - Обурився лідер СКР.
Як би СБУ не вибудовувало свою лінію звинувачення, довести існування змови або "пришити" лідерам СКР публічні заклики до демонтажу цілісності України буде непросто. Под'ячий і його прихильники, схоже, чекали переслідувань з боку спецслужб, а тому діють вкрай обережно - перестраховуються і намагаються зробити все, щоб навіть випадково не підставитися під звинувачення.
Так, серед останніх ініціатив об'єднання - ще один позов до суду, в якому міститься вимога скасувати діючу конституцію автономії, прийняту в 1998 році. Под'ячий звернувся з позовом в Окружний адміністративний суд Криму про скасування постанови Верховної Ради АРК від 21 жовтня 1998 року, яким була прийнята нинішня конституція.
На його думку, ця постанова є протиправною, оскільки "мешканці півострову не вповноважували депутатів Верховної Ради Криму приймати конституцію, що суперечить результатам Загальнокримського референдуму 20 січня 1991 року про відтворення Кримської АРСР як суб'єкта Союзу РСР".
Про що йдеться - зрозуміло. СКР намагається ще одним способом відірвати Крим від України. Але юридично все чисто: громадяни країни подають позов про скасування однієї з постанов органу влади, на що, зрозуміло, мають повне право.
Чи зможе СБУ довести наявність складу злочину в діях лідерів СКР, поки не зрозуміло. Одне можна сказати з великою долею впевненості: святе місце порожнє не буває. Якщо Наливайченко і зуміє відправити Под'ячого на п'ять років на нари, справу проросійського активіста продовжать інші люди.
Інший варіант - задоволення хоча б одного з позовів СКР про визнання незаконності перебування Криму у складі України - поки всерйоз розглядати не доводиться. Навіть якщо який-небудь кримський суддя прийме відповідне рішення, воно буде негайно скасоване вищим судом у Києві.
Але, як показує досвід Косово, Абхазії та Південної Осетії, перегляд кордонів держав перестав бути табу в сучасному світі. Зрештою, СРСР, що зіткнувся з економічними труднощами і потужним сепаратистським рухом, у свій час розпався. Росія після дефолту 1998 року також була на межі.
У тому випадку, якщо стан української економіки буде погіршуватися нинішніми темпами, а сепаратистські настрої набирати силу (не тільки в Криму, але і в Закарпатті та на Донбасі), подібна доля може очікувати і Незалежну.